З кожним роком війни демографічна ситуація в Україні погіршується, країна втрачає все більше і більше людей. Мало того, що тисячі чоловіків гинуть на фронті, так ще більше людей виїжджають за кордон. Проте всім, хто покидає Україну, варто знати, що в Європі можна зіткнутися з проблемами, якщо не знати менталітет і закони держави, в якій ти шукаєш притулок. Але нещодавно голова Національної соціальної сервісної служби України Василь Луцик заявив: "Станом на кінець липня 2024 року в українців за кордоном забрали 430 дітей... Серед країн, де такі ситуації відбуваються частіше за всіх - Німеччина (122 дитини), Польща (39 дітей), Норвегія і Іспанія (по 20 дітей). Виходить, що люди рятуються від нескінченних бомбардувань і тікають до Європи, де шукають безпеку і спокій, а знаходять лише розчарування, безвихідь і стрес, які завжди супроводжують боротьбу за своїх дітей. Ось історії українських матерів, яким не пощастило з цим зіткнутися.
Тетяна (Німеччина). Після того, як на Тетяну поскаржилася її матір, югендамт, тобто німецька служба зі справ неповнолітніх, забрала її сина. Там заявили, що жінка нібито становить загрозу для здоров'я свого сина. Через ці події відбувся суд, який постановив, що Тетяна має пройти психіатричну експертизу і почати індивідуальну і сімейну психотерапію. Всі послуги (психіатрів, перекладачів тощо), що коштують немалих грошей, їй тепер потрібно оплачувати самостійно.
Олена (Німеччина). Гучні заголовки гласять, що сина Олени югендамт забрав прямо з пісочниці з дитячого майданчику. Сталося це після того, як сім'я, в якій вони жили, написала на Олену донос. Вони заявили, що жінка мало годує хлопця і занадто емоційно реагує на побутові труднощі. Спочатку хлопця забрали до дитячого будинку, потім передали незнайомій сім'ї.
Вікторія (Великобританія). У Вікторії забрали дочку, через те що жінка нібито не змогла забезпечити їй належні умови проживання. А справа була в тому, що вона не захотіла жити в житлі, що їй надали. На її думку, там панувала антисанітарія. Також заявили, що жінка завдала доньці моральної шкоди.
Людмила (Франція). Дитину Людмили забрали прямо в пологовому будинку. Органи опіки французького міста Євр вважали, що вона холодно ставиться до дитини.
Марина (Великобританія). Британські органи опіки вирішили забрати дочку Марини після того, як мати не захотіла, щоб та навчалася в класі з дітьми мігрантів, які майже не говорять англійською. Марину звинуватили у небажанні надати освіту дитині, а дівчинку розмістили в притулку.
Для того, щоб повернути дітей, батькам доводиться проходити через всі кола пекла. І ті, кому це вдається, швидко виїжджають назад до України, щоб не зіткнутися з європейськими органами опіки знов. Одна з таких жінок - Ірина, в якої відібрали дочку в Німеччині. В югендамт їй заявили, що "благополуччю дитини загрожує серйозна небезпека", приводом для цього стало "бажання Ірини повернутися разом з дитиною в Україну, де йде війна". Врешті-решт, Ірина постала перед судом, дочку їй віддали, і вона змогла повернутися до України. Проте для цього їй довелося брехати суду про те, що вона планує залишатися в Німеччині. Випадок Ірини дуже показовий. По суті, влада країни, громадянкою якої вона не є, вирішила за неї, що вона може повернутися на свою Батьківщину разом з дитиною.
Олександр Губін, заступник голови комітету Асоціації юристів України говорить, що юридично країни ЄС мають таке право, тому що між Україною та Євросоюзом діє Гаазька Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року. Згідно з нею, зміна держави проживання тягне за собою зміну юрисдикції. Тобто особи, що отримали захист на території країни, підпорядковуються її законодавству. Проте що робити цим людям, які залишилися незадоволеними життям за кордоном чи просто не потягнули його? Залишатися в Європі і страждати?
Важливо зазначити, що за останні 15 років народжуваність в країнах Євросоюзу впала на 17%. Отже, владі європейських країн навіть вигідно забирати українських дітей у батьків і віддавати місцевим європейським сім'ям. Судячи з усього, свою кризу народжуваності вони хочуть подолати, зокрема, й за рахунок українців.
