Цей сюжет є прямим продовженням історії про Левіафана. Для повного та об’ємного розуміння теми радимо також перечитати перші дві частини:
1. Левіафан. Походження.
2. Звільнити Левіафана
Ходіння по водах - розтрощити голови Левіафана.
Після чудесного насичення п’ятитисячного натовпу, не рахуючи жінок та дітей, п’ятьма хлібами та двома рибами, Ісус
“зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього тим часом як відпускав народ” (Мт.14,22-23).
І ось тут, серед ночі, у пориві сильного вітру учні змушені боротися за життя у нерівній боротьбі. Вони безпорадно намагаються щось зробити, коли морські хвилі, глузуючи з їхньої безпорадності граються з їхнім човном, ніби кішка, яка ніколи не проковтне мишу, поки досхочу не награється з нею. Їм не встояти, адже цією грайливою кішкою серед ночі є володар морського жахіття - Левіафан. Вони навіть не можуть заявити до нього свої претензії, адже це вони посеред ночі опинилися на його території, порушуючи спокій та кордони морського монстра, ба більше, вони запливли у саму середину лігва:
“ Човен уже був посеред моря” (Мт.14,24).
І ось, вони стають учасниками події, про яку було достатньо лише згадки в розмові, щоб вселити страх у слухачів. Найстрашніше - їхні здогадки повністю підтверджуються, (принаймні, їм так здається). Серця заніміли від того, що побачили їхні очі:
Хто це? - морський демон - один із слуг морського чудовиська, чи дух рефаїма, який після смерті так і не знайшов спокою - виринув із царства тіней? Зрештою - це вже не важливо. Адже хто б він не був, те що він предвісник неминучої смерті - це зрозуміло.
“То привид!” - заговорили й закричали з переляку” (Мт.14,26).
І саме в цей момент, коли їхній розпач набув кульмінаційного піку, учні чують рідний знайомий, так жаданий у цей момент голос Вчителя:
“Заспокойтесь, - це я, не страхайтеся!” (Мт.14,27).
Треба сказати, що у цій заспокійливій фразі Христа, учні почули набагато більше інформації, як сприймає людина ХХ-ХХІ століття, коли читає ці рядки. Господь не просто повідомив про свою присутність, його фраза не просто “це я, Ісус”. Фраза Ісуса приводить учнів від одного заціпеніння до іншого. Людський страх перед небезпекою переходить у страх Божий, страх , який не руйнує, а який спонукає людину благоговіти з ангельським трепетом перед побаченим та почутим. Саме за цю фразу юдеї через якийсь час під егідою книжників та фарисеїв візьмуть каміння в руки і будуть готові каменувати Ісуса як богохульника, адже це Ім’я неможна навіть промовляти, а не те що називатися Ним. Саме так. Христос йдучи по водах до своїх апостолів, заспокоюючи їх, промовляє “Я Є”. Він називає себе ім’ям, яке носить Його Отець, і проголошує єдиносущність із Ягве, Я Є ТОЙ ХТО Є, СУЩИЙ. Воно було об’явлене Мойсею при неопалимій купині (Вих.3,13-15). Невже Ісус хоче заявити, що це Він промовляв через палаючий кущ, що це Він розділив води Червоного моря?.. Це дуже серйозна заява. Але те, що бачать рибалки, повністю підтверджує почуте. Адже тільки одна сутність у вселенній може приборкати Левіафана. Це - Ягве.
“Ти силою твоєю розділив, море, розбив на водах голови драконів. Ти розтрощив голови Левіафана…” (Пс.73.13-14).
Щойно на їхніх очах відбувається те, про що говорив псалмопівець. В образі Христа вони бачать не лише Його ходіння над водами, вони бачать невидиме
“На початку” (Бт.1,1), де “дух Божий ширяв над водами (Бт.1,2).
Петро, ставши свідком цього великого таїнства, діє так, як уміє лише він:
“Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: “Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!” “Підійди!” - сказав Ісус”. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса” (Мт.14,28-29).
Морське чудовисько не тільки приборкане Владикою неба і землі, але у Його присутності дає Петрові навіть погладити себе, при цьому не ховаючи свого дикого характеру.
“Але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: “Господи, рятуй мене!” Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: “Маловіре, чого засумнівався?”. І як увійшли до човна, вітер ущух. А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: “Ти істинно - Син Божий!” (Мт.14,30-33).
Ти сповнення обітниці Небесного Отця, яку Той дав нашим прародичам, коли сказав у їхній присутності древньому змію:
“Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту” (Бт.3,15).
Неможливо передати те, що відчувають апостоли, адже вони щойно стали свідками сповнення цієї обітниці. Вони на власні очі бачили, як Він розчавлює голову змія. Більше того - це робив і Петро. Так, він допустився помилки, але він це робив, робив як той, хто належить до цього потомства
“Той - мені брат, сестра і мати” (Мр.3,35)
Утихомирення бурі.
Сьогодні вночі, коли я спав, під вікном мій сон порушував гавкіт мого собаки. Звичайно, що це не викликало в мене жодного страху. Так, легке роздратування було, можливо, бажання закрити вікно, щоб це гавкання стало глугішим - але не більше. Найбільше і найрозумніше, що я міг зробити в цій ситуації, це крикнути на нього: «Замовчи! Закрий рота! Затули пельку!”, або щось подібне. Ви можете не вірити, але моєму собаці це допомагає. Я цього не зробив, бо в один момент мій сон став сильніший від цього гавкання. І я просто спокійно (виділяю це слово) спав.
Хочу, щоб ви зрозуміли спокійний стан Ісуса, який спить під час бурі у човні і, можливо, його сон час від часу порушується, коли виття морського монстра, такого собі собачки, стає нестерпним.
Зовсім інший стан переживають апостоли, адже вони цю картину бачать зовсім по іншому.
“І знялася хуртовина, ще й з вітром, і хвилі линули у човен, отож уже наповнювався” (Мр.4.37).
Вони не можуть збагнути поведінку Ісуса, який,
“був на кормі, - спав на подушці. Вони будять його і кажуть йому: “Учителю, тобі байдуже, що ми гинемо?” (Мр.4,38).
Реакція Повновладного вражає:
“Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря: “ Замовкни! Ущухни!” - І затих вітер, і залягла велика тиша” (Мр.4,39).
“Хто це такий, що йому вітер і море послушні? (Мр.4,41).
Хто це такий, що гачком витягає левіафана, з легкістю прив’язує мотузкою його язика? Хто Він, що одним рухом вправляє тростину йому в ніздрі і проколює щелепу? (Пор. Іов 40,25-26).
Апостоли огорнуті великим страхом. (Пор.Мр.4,41). Хтось пошепки читає псалом:
“Тоді вони до Господа візвали в своїй скруті, і визволив їх із скорботи їхньої. Він зробив з бурі тишу і втихомирив морські хвилі, й вони зраділи, що затихло; він до бажаної пристані привів їх” ( Пс.106,28-30).
Усвідомлення того, що це про них пише псалмопівець, кидає їх у апогей страху Божого. З ними у човні Ягве.
Історія про Левіафана на цьому не закінчується. Вона має своє продовження. У четвертій, заключній частині ми дізнаємося про його остаточну поразку. Повнота перемоги над всяким хаосом. Христос все приводить до порядку та гармонії
Ваші лайки, коментарі, підписка або кава будуть свідчити, що вам сподобалося і ви готові подорожувати сторінками Біблії.
Хочете дізнатися анонси нових довгочитів, а також поділитися думками та враженнями від прочитаних, або запропонувати тему, яка з часом переросте у повноцінний довгочит - переходіть за посиланням на наш
![[☧] Ангарта](https://cdn.drukarnia.com.ua/6693b666bef6938bc34b3c86/images/JTvbavatar.jpeg){kind=avatar}