---
Книга Оксани Забужко "Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу", видана у 2021 році, привертає увагу не лише назвою, але й тим, як майстерно авторка поєднує історичні події з особистими спогадами та літературознавчими розвідками. Це не просто мемуари, а глибокий аналіз культурних і політичних процесів, що відбулися в Україні та за її межами протягом останніх століть. Забужко робить читача співучасником своєї подорожі через простір і час, торкаючись таких важливих тем, як втрата національної ідентичності та репресії проти української еліти.
Присвячена пам'яті Оксани Міяковської-Радиш, архіваріуса Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку, книга розкриває історії, що пов'язані з цією важливою постаттю. Міяковська-Радиш, як одна з тих, хто пережив жахіття XX століття, змогла зберегти і передати свої знання та досвід наступним поколінням. Через її долю Забужко показує важливість збереження національної пам'яті й архівів, які можуть розповісти набагато більше, ніж офіційні історичні документи.
Книга починається з двох подій, які авторка не може оминути. Одна з них — це 160-річчя з дня народження Антона Чехова, а інша — смерть Оксани Міяковської-Радиш. Ці дві події на перший погляд не мають спільного, але Забужко майстерно вплітає їх у свою розповідь, показуючи зв'язок між російським класиком і українською культурною елітою. Сам Чехов, якого багато хто вважає виключно російським письменником, має глибоке українське коріння, що Забужко детально розглядає. Вона намагається повернути Чехова до українського контексту, наголошуючи, що його зв'язки з Україною були не менш важливі, ніж його російська культурна спадщина.
Книга також ставить питання, яке актуальне й сьогодні: чому Україна продовжує страждати через помилки, зроблені ще в XIX столітті? Забужко аналізує історичні події, які призвели до втрати частини української еліти та культурної спадщини. Одним із важливих моментів є тема репресій проти українських інтелектуалів і діячів культури, які були знищені або змушені емігрувати. Авторка майстерно показує, як ці репресії не лише знищували індивідів, але й ціле культурне середовище, яке могло б відіграти ключову роль у формуванні сучасної української нації.
Читання книги "Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу" залишає сильне враження. Забужко, як завжди, володіє словом і здатна проникливо й глибоко аналізувати історичні події. Водночас її мова жива й доступна, що робить книгу легкою для читання, попри складність тем, які вона порушує. Книга звертає увагу не лише на те, що було втрачено, але й на те, що можна врятувати, якщо правильно оцінити уроки минулого.
Окремо варто відзначити образ Чехова в цій книзі. Авторка відкриває перед читачем несподівані сторони життя письменника, зокрема його українське коріння та вплив української культури на його творчість. Це свіжий погляд на класика, якого багато хто вважає виключно частиною російської літератури. Забужко намагається показати, що Чехов був частиною ширшого культурного контексту, який включав українські корені, що часто ігноруються або свідомо приховуються.
Загалом, книга Оксани Забужко є важливим внеском у розуміння історії України та її місця у світовій культурі. Вона спонукає замислитися над тим, як минуле впливає на наше сьогодення і чому важливо зберігати національну пам'ять. Ця книга варта уваги не лише для істориків чи літературознавців, але й для всіх, хто цікавиться питаннями національної ідентичності та культурного спадку.
Рекомендую прочитати цю книгу всім, хто хоче глибше зрозуміти сучасну Україну та її історичні витоки. Вона точно не залишить байдужим і змусить замислитися про важливі питання, які торкаються не лише минулого, але й нашого сьогодення.
