Україна сприймається як парадокс, як сукупність суперечностей, великі можливості, несподівані звершення і кожен раз – великі розчарування. Війна на сході країни, порушення прав людини та свободи слова, ворожий інвестиційний клімат, тотальна корупція сприймаються як відсутність політичної волі Президента і правлячої більшості.
Нереалізовані очікування щодо української політичної еліти пов’язані з тим, що всі знання і вміння цієї еліти прийшли з радянської спадщини, а вимоги до неї стоять вже зовсім інші, пов’язані з процесами демократизації та десовєтизації.
В Україні вже відбулися дві революції десовєтизації. Реформи розпочалися в 1990х рр. з ліквідації монополії Комуністичної партії. В 1993-1994 р. р. відбулася ліквідація монополії державної власності та приватизація.
Вони привели до глибоких суспільних перетворень:
Відбувся перехід від однопартійної до багатопартійної політичної системи.
Відновлена приватна власність.
Сформувалися нові суспільні класи:
Легітимізовані конкуруючі політичні партії
Приватний бізнес
Органи самоврядування
Громадянське суспільство
Поза увагою залишилася державна адміністративна машина і державна служба, які не змінилися з радянських часів. Незавершена реформа розірвала державу і суспільство між тоталітарною та демократичною політичними системами.
Вся сфера публічної політики в нас радянська: терміни, методологія, цінності. Вішання на цю радянську машину нових західних слів не спрацьовують. Демократична машина управління працює через цикли публічної політики: політичні кампанії та аналіз публічної політики. В тоталітарній радянській системі політичний цикл з вироблення державної політики інший – комунікація йде від однієї точки.
Демократичні вибори нам допомогли, ми навчилися їх проводити, моніторити, конкурувати за новими правилами. Але від виборів до виборів ми не знаємо, що робити.
Нереформована радянська система не має нічого. Нема процесу прийняття рішень, не виконуються розпорядження уряду з комунікації з зацікавленими сторонами. Тому, що не було проведено подальших кроків. Якщо немає правильної системи прийняття рішень, їх подальшого спущення на нижчі рівні, не може бути реалізації рішень.
Українські політики, виховані на радянських стандартах державного управління, сприймаються як незрозуміле неокультурене чудо природи, а не як публічні політики – передбачуваний, зрозумілий для Європи культурний продукт початку 21 століття.
Так сталося через:
відсутність в суспільному дискурсі поняття фахової спроможності європейського політика – український політик вміє бути лише радянським начальником; Українські політики позбавлені нових інструментів, як для виконання своїх реформних зобов'язань, так і для політичної боротьби. Ані влада, ані опозиція не спроможні виконувати свої амбітні наміри користуючись звичними радянськими методами.
відсутність нормативного публічного етикету комунікації, норм ввічливості;
відсутність нормативних засад законодавчого та інституційного попередження корупції;
відсутність уваги українських політиків до управління процесом трансформації.
Впродовж 20 років незалежності українські політики боролися за владу та майно, залишаючи поза увагою управління глибинним суспільним перетворенням тоталітарного комунізму на демократичний капіталізм.
Колись всесильний радянський начальник сьогодні безсилий перед свободою слова, перед політичними опонентами, перед супротивом зацікавлених сторін, перед демократичними виборами. Українські олігархи виявилися політично неграмотними, щоб навіть захотіти створити модерне державне управління. Без нього, країни багатої та сильної не буде.
Незалежно від того, яким є політичний режим в країні – тоталітаризм чи демократія – завдання у політика одинакові:
визначити стратегію;
підготувати політичні рішення так, щоб забезпечити їх прийняття;
організувати і проконтролювати виконання;
отримати суспільну підтримку;
перемогти політичних супротивників.
Проте радикально відрізняються інструменти, які використовує тоталітарний і демократичний політики.
Сучасний виборець – це людина, яка бере дуже сильну участь в політичному житті. Громадянське суспільство активне
В нас політика слово заборонене з сталінських часів і розуміється тільки як політика конкуренції політичних сил
Активізація публічного діалогу і використання інструментів публічної політики неможлива без залучення всіх зацікавлених сторін до визначення перешкод у впровадженні реформи децентралізації. З’ясування їхніх позицій дасть змогу уряду обрати оптимальну конфігурацію реформи, яка забезпечить захист прав громадян, громад і врахує їх інтереси
Політична школа Віри Нанівської працює, щоб виховати в Україні нове покоління української громадсько-політичної еліти, що володіє демократичними інструментами для ефективного впровадження реформ.
Завдання:
запровадити різницю між стандартом поведінки радянського начальника та європейського демократичного політика;
Продукти: з чим випускники виходять зі школи:
пройшли "муштру" демократичного публічного політичного етикету;
позбулися публічних проявів "антагоністичної непримиренності";
усвідомлюють свою особисту відповідальність за реалізацію політики реформ;
розуміють різницю між тоталітарними та демократичними методами управління;
володіють інструментами управління змінами в умовах гострої конкуренції;
володіють методами та інструментами політичної конкуренції замість революційного протистояння;
вміють вигравати політичну конкуренцію і владу легітимними методами.
Інструменти:
діагностика політичної спроможності політика та політичної ситуації в країні;
індивідуальний та груповий політичний консалтинг;
міжнародний "нетворкінг".
Цільова аудиторія
українські політики,
державні службовці,
громадські активісти,
журналісти
Абетка демократичного політика:
політична конкуренція замість антагоністичного протистояння;
аналіз державної політики;
стратегічне планування політичної діяльності в умовах демократії;
аналіз прогалин в процесі реформування;
управління реформами в умовах демократичної ринкової конкуренції;
європейські стандарти консультацій з зацікавленими сторонами;
європейські стандарти державного контролю за публічними ресурсами.
Державна політика та політична боротьба Policy and Politics
Політична школа Віри Нанівської вперше поєднала роботу з формулювання державної політики (policy) із роботою щодо її втілення за допомогою перевірених демократичних інструментів політичної конкуренції, законодавчої та адміністративної діяльності.
Пріоритетними темами своєї роботи Політична школа вибрала ті сфери, проблеми в яких є найбільшими перешкодами на шляху України до демократичної трансформації та без змін в яких Україна ніколи не матиме демократичного державного апарату. У державній політиці це:
Децентралізація, що перетворилася на ручну централізацію
Дерегуляція, що перетворилася на антиринкову регуляцію
Обов’язкові засади антикорупційного законодавства та інституцій
У політичній боротьбі це:
Переведення політичних рішень в адміністративні процедури
Запровадження політичної конкуренції замість революційного протистояння
Формування із радянських начальників європейських політиків
Діагностика, дослідження та навчання
Політична школа працює через три компоненти роботи – політичну діагностику, дослідження та навчання.
Діагностика хронічних політичних хвороб
Без розуміння політичної ситуації в країні, питомо українських проблем на шляху до вільного європейського ринку, ліберальної економіки та демократичної системи, а також без аналізу поведінки політиків, їх політичних помилок та конкурентних переваг неможливо планувати політичне майбутнє, ані для самих політиків, ані для країни. Тому політична діагностика є основою будь-якого політичного планування.
Дослідження необхідних змін
Водночас, провівши політичну діагностику, неможливо знайти правильні вирішення проблем, не розуміючи основних причин їх виникнення. Дослідження дозволяють формулювати як причини проблем, так і варіанти політики для їх вирішення, оцінювати ризики, результати та вплив кожного із цих варіантів, планувати необхідні кроки для їх втілення, визначати зацікавлені сторони, що будуть підтримувати або створювати опір для політичних рішень, планувати роботу з ними. Дослідження дозволяють аналізувати планувати системні зміни державних інституцій та урядових процедур, необхідних для забезпечення виконання політичних рішень на всіх рівнях державної влади.
Навчання повного циклу впровадження політики
Більшість політичних рішень провалюються з двох причин: або вони не мають суспільної підтримки, або його не можуть виконати через відсутність відповідних структур, процедур, стандартів та вмінь у відповідальних за їх виконання. Щоб допомогти запобігти провалам Політична школа навчає працювати за перевіреним у західних демократіях повним циклом впровадження політики (policy cirсle). Він включає:
підготовку рішення та публічного документа про нього,
забезпечення суспільної підтримки для політичного рішення,
ухвалення рішення,
аналіз та запровадження інституційних зміни для його виконання,
моніторинг та зовнішній контроль за виконанням рішення.
Аналіз позицій зацікавлених сторін. Олігархи - не злодії, а найактивніші капіталісти в умовах необмеженого лібералізму, відсутності ринкового регулювання з незахищеністю права на приватну власність та права на чесну конкуренцію
