Користуючись маленькою паузою,яка сталась,піднявся,точніше вистрелив Микола,видно було що він уже довго чекає свого часу але вставши не знав з чого почати.Я...Я-аа,він заїкнувся,вдихнув два рази судорожно повітря,ніби до цього хтось заважав йому дихати,я людина тоже не вчена,проста,і я не проти вашої науки,нашої! нашої! науки,та наука має служити людям а не люди науці.Я вас тоже дещо спитаю,так,по-простому і ви мені дайте відповідь,тоже так...по-людському. У мене троє дітей,старша хвора,можливо смертельно хвора,лікар сказав у нас є рік-півтора,хворобу не вдалось поки що повністю вилікувати,вдалось лиш її призупинити,хвороба розвивається повільно але за рік або вб'є її або ми найдем якийсьсь новий метод лікування і спасем доньку.За останні 10 місяців ми перепробували всьо,різні спеціалісти її дивились...Кажуть може за кордоном поможуть чимось.Ми з жінкою стратили всі накопичення і навіть більше,а за кордон із чим їхати? Там і дорожче все. Того всього ,я на роботі нікому і не відкривав до тепер і це перший раз всі чують,я гордий,гордість не давала мені говорити,розкажи всім-почнуть збирати гроші,скидатись,а у кожного і так свої проблеми,тай гордим людям тяжко брати допомогу,особливо від своїх,кого кожен день бачиш.Я дотепер мовчав,а тепер що...? Тепер той, хто все тримав у собі майже рік,виливається у всяких деталях і щей перед чужими людьми...Він істерично засміявся... -Знаєте що,я замітив,я взнав,він губив слова,перескакував,тяжко йшла сповідь,у нас троє дітей,завжди купа сміття від обгорток,упаковок-солодощі,іграшки,тільки і встигаєш все виносити,жінка все складала,а коли я приїзжав з вахти то грузив все що вона зібрала і вивозив.А тут замічаю -сміття майже нема.Питаю її-А де сміття? хто вивіз? а вона- Яке сміття? І вдає ніби дивується моєму питанню а сама на мене не дивиться і тут же йде геть.Тоді я почав замічати не ладне,як тільки я приізжав ми починали харчуватись як завжди,привично,як я їхав- доїдалось то що було і дальше...Дальше вже так,макарон-з зажаркою із цибулі,гречка-з зажаркою із цибулі,рис із тою же зажарко.Єдине що було без зажарки і цибулі,то жарена картопля,бульба,як у нас кажуть,і так поки я не приїду.Старшій ми не говорили шо у неї можливо невиліковна хвороба,так як скажи дитині,що залишилось їй рік-півтора,то вона точно за пів року і зляже,тому прийняли з жінкою рішення нівякому разі не говорити і при дітях такі речі навіть не обговорювати пошепки.Я її якось перестрів в коридорі,саму,не витримав,кажу-Як грошей бракує ти кажи!Я ще позичу!Є друзі,знайомі...А сам то знаю що уже прийдеться по-другому колу йти,а з моєю то гордістю і по-другому коло то! І вона знає,що вже де мож було позичити-ми позичили,а кредит ми вирішили не брати,принаймні покищо.Вона постояла,послухала і йдучи геть на ходу проговорила-потім поговорим! Було видно що опісля,вона всіляко уникає мене,навіть в той вечір пішла спати з меншою-якоби тій чогось нині страшно самій спати.Діти бачили таку дивну поведінку мами,про хворобу своєї сестри вони не знали тому не розуміли що відбувається у них дома,а спитати прямо маму-не наважувались,совісно було! Вони намовили меншу,щоб та мені розказала всьо, і розпитала всьо,але Настя(посміхаєтся)вона не розпитувала мене,вона прийшла і призналась що її намовили прийти і розпитати мене.Я все мовчки,не перебиваючи, уважно вислухав.-Слухай,Настя -ти іди вбирайся,зараз підеш з татом в магазин,щось тобі тато купить, але перше знайди маму,скажи що тато кличе,не знає чи обрізати той її кущ троянд,чи лишити ще на другий рік.Настя побігла,я почув тільки її вигуки-Єсссс! Єссс!Прийшла вона,жінка,моя,вона догадувалась,з трояндами порядок ми зробили ще вчора але при дитині,видимо ніяких лишніх питань не задавала.Я кажу-Як там з тим,що ми поговорити мали? -З чим поговорити мали?-здивовано перепитує. -Ну з тим,ти казала що потім поговорим...Ми обоє чомусь уникали слово-"Гроші".Вона подумала-так ніби намагається щось пригадати-Я нічого не пам'ятаю такого.-Зато я пам'ятаю-перебив уже злючись я! Тоді і вона пошепки,кривлячись але відчеканюючи кожне слово-Обов'язково сюда дітей вмішувати і робити це у саду,спеціально визивати мене з хати? Тут же недовольно обернулась і хотіла піти,я злапав її ззаду, за запястя руки,вона обернулась,швидко почала викручувати руку і кривитись,я бачив що її боліло і ослабив хватку,вона вирвала свою руку із моєї,нею же штовхнула мене в груди.Вона у мене меленька,худенька,бліда-рука на неї не підніметься,була б баба як у нашого Кості(всі засміялись,крім Кості) може я б і у пориві гніва і... Потім би на коліна тут же, біля неї впав,а якби не простила-так і стояв би,як вкопаний, доти поки на скаже-Встань! Характер у мене гордий,вспильчивий,але каюсь я скоро,за свою вспильчивість.Так вот від того що вона штовхнула мене у груди, вона сама ж і відштовхнулась від мене,а я стояв не порушно,обернулась і пішла,я хотів догнати,діти все бачили,я зупинився...Перший раз з нею у нас така сцена сталась. Я вже закінчую панове-добродії,скоро і моє запитання почуєте!Так ось я приїду до неї,на днях,знов десь перестріну,в коридорі,на кухні-при дітях нам не мож,скажу у нас новини,ти не переживаєй,все зовсім не так погано як може здаватись,у мене більше нема зарплати,не буде,та то не головне Катя,розумієш-час такий,ідуть реформи різні,а в майбутньому нам буде легше,нам буде краще,коли наука розвинетьсь,пожертвувати прийшлось ради цього,своїм робочим місцем,заради прогресу.Що вона мені скаже? Га? Він випучив очі,почав кричати,кулаки його зжались,але тут же стих...Але нє,нє...це не то питання,я забираю його назад,бо знаю що вона нічо не скаже,розвернеться і піде,все в собі носить,бачу що шось болить її,бачу що страждає,дико страждає,а слово не скаже,інша на грудях чоловіка виплачеться, чи у подушку,і легше стане а та ні слова, ні сльозинки,ні разу не бачив я її сльози.Мої,ооо,надивилась вона і то так насмішливо дивиться,ніби з насолодою,упивається моєю слабкістю,а її сльозинки не дочекаєшся,тяжко мені з нею.Я гордий,але я гордий і гарячий,тут же і пожалію за свою гордість,а вона гордячка,але гордячка холодна,ніколи не пожаліє за свою гордість,перша після сварки ніколи не підійде,відповісти то вона мені не відповість,зато на другий день піде і у петлю залізе,навіть записки передсмертної від неї не дочекаєшся.Ви думаєте що я марю,ахахах-істерично сміється-якщо з вас хтось так думає-то він зовсім не знає жінок!А народ вони такий...Інтересний... Раз кажу їй-Катя,діти ростуть,кімнату би якусь для них зробити на стриху,хоч одну,грошей поки я не маю,але мож підготувати поки місце.Лишнє повиносити.Ми пішли,вона замітала щось там я сортува,що викинути,що лишити.Дивлюсь,віник лежить,видно що недбало кинула,вона завжди його до стіни припирає,а тут віник лежить,а її не видно.В самому куті,там де дах починає спускатись я її побачив.Над головою у неї брус,деревяний,балка така,вона стоїть,не рухається,ніби не дихає,голову підняла і дивиться на ту балку,стоїть вона задом до мене,а я завмер і спостерігаю,потім права рука її поволі,спочатку повільніше,потім скоріше тянеться до тої балки,ніби перевірити хоче,чи досягне,чи міцна та балка і тут опамяталась,завмерла,напевно згадала,що я десь тут,недалеко,озирнулась через плече в мою сторону,я встиг відвернутись,вона не замітла що я все бачив,холодна дріб прошила мене цілого,але думки її настрашили її ж саму. Тут же прийшла до мене.-Коля,погано мені тут,давай другим разом закінчим,а зараз пішли вниз,щось голова розболілась.Так наша дочка ще жива а вона вже фокуси які викидує,то коли донька помре вона в той же день і удуситься,я обох в один день хоронити буду, а ви мені про науку,про блага якісь в майбутньому,до тих благ нам усім ще дожити якось треба. Він уже сідав,та тут схопив табурет,що був вільний справа від нього,і розмахнувся щоб кинути з усієї сили в комісію,але розмахуючись він сам того не розуміючи наносив удар кутом сидіння цього табурету своєму співробітнику який сидів ззаду нього,вектор удару йшов якраз у правий бік голови,якби в область скроні,той бачачи що табурет летить у його голову інстинктивно викинув обоє рук вперед,ніби назустріч летівшої на нього табуретки і одночасно відкхиляючись корпусом в протилежну удару сторону.Глухий звук здригнув повітря приміщення,лодонею вдалось зупинити удар майже біля самої голови і чим,можливо врятувати собі життя.Друга його рука схватила одну з ножок табуретки.Це все відбувалось в дві секунди а то і в одну,за плечима Колі,який цього не бачив і не розумів що робить.Метнути табуретом в комісію у Миколи вже не получилось,так як меблевий виріб тримали уже міцно чужі руки.Першим в їхню сторону кинувся дід,хоч був і самий повільніший з нас,тут же і всі ми обступили Колю і вивели надвір.Діло було ясним-ми уже перейшли на емоції і треба поскорше з тим закінчити,щоб не сталось чогось гіршого. -Нас приїхало саме 7 чоловік,почав один із комісії,після перерви, десь у пів години(всім нам треба було відійти від того випадку,Коля у той час залишився надворі,під наглядом свого найкращого тут товариша) -Так як у вас є 7 операцій,тому і ваш персонал 7 чоловік і плюс звичайно двоє чергові,робота у вас влаштована так що ви взаємозамінні,знаєте роботу один одного і кожного тижня одні операції передаються іншим і так ко колу із 9 чоловік,нас,вищестояще начальство послало тільки для того,щоб кожен із нас,а кожен із нас є окремим спеціалістом по окремій операції,провів із вами співбесіду і вибрав із вас двох самих фахових працівників які і залишаться тут.Але ми спільно-він запнувся-вирішили,що...що...м-м-м.Нащо нам такі довгі співбесіди коли ви і самі знаєте хто з вас самий кваліфікоаний працівник,а вашу позицію ми передамо вищестоящому начальству як особсито нашу. Ми всі зрозуміли натяк,і одностайно проголосували за Миколу,що якщо і хтось повинен тут залишитись то точно він.Коли обирали другого-теж всі були за його друга.Друг його-друг по роботі,але часто друзі на роботі стають друзями і по-життю,тоже називався Микола.В старі,добрі часи,коли був день св. Миколая,ми роздавали місцевм дітям цукерки,не багато-по пару штук.Їхали спеціально всі в поселення і кого зустріли тим і давали,а діти отримавши цукерки бігли до інших дітей щоб ті вибігали з хати-бо там рздають цукерки,у лютеранів-Санта,тому їм було не звично бачити такого собі Миколая,одного з нас ми звичайно перевдягали.Нам і ходити не треба було нікуди,ми стояли біля їхньої церкви,а діти самі прибігали і відбігали від нас,поволі збирались і дорослі.Людей у цьому поселенні раніше казали було більше,я лиш раз був писутній на такому дійстві.В ту саму зиму коли зустрів Кейтлін.Місцеві підігрівали нас гарячим чаєм і-Аквавітом,самогоном з картоплі,приправленим кмином,переодітий Миколай звичайно пив чай.В кінці,завжди наші обоє Миколи ставали разом,обнімались і співали коротку пісню.Місцеві ні слова не розуміли але всі хлопали,шось вигукували,визжали і намагались підспівувати по-своєму. -Ти Микола,я Микола,оба ми Миколи,тебе били біля церкви,мене коло школи,тебе пили із-за того що ти пив горівку,мене пили із-за того,що любив я дівку. Може тому нас і запрошували на Різдво бо і на Різдво,вони дивувались нашим колядкам.Коли чоловічі баси і тенори зливаються в однин гармонійний,ритмічний,веселий,голосний спів-на місцевих це діяло неабияк і теж на прощання,перед тим як іти додому,двоє Микол мусіли обовязково заспівати.Едда,старша дочка Кейт,розпитувала мене про зміст слів,я їй перекладав і вона хотіла вивчити на память,але зуміла тільки-Ти Микола,Я Микола,оба ми миколи. Пройшло майже десяток років після тих щасливих зимових днів.Багато вже чого змінилось,і я дуже змінився,мало вже залишилось у мені від тодішнього Ола.Але нащо про то...Як там звучить заголовок цієї розповіді-Різдво в країні Н.? Ось вже й усе що я міг розказти,міг докладно згадати, про то Різдво яке довелось мені провести у Н.,навіть більше- я оповів про ту,чиї малинові уста ніколи не торкалист моїх губ,чию руку мені ніколи не довелось стиснути у своїй руці,про ту-яку я бачив всього лише два рази,але відпечаток який вона наклала на мене,навіки пронику і застряг у мені,і вже не з болем утрати я згадую її,а лиш тим, якимось тихим,світлим,гріючим душу невідомим почуттям. Кожного року перед Різдвом,я дістаю той її конверт,хоча не маю потреби читати бо давно вивчив усі слова,та все ще перечитую. Як я уже писав,людина я далека до віри,але не настільки далека щоб заперечувати віру і у пам'ять тих світлих,далеких днів,я так як і тоді ,на другий день після Різдва іду в ближчу церкву,чекаю доки майже всі вийдуть,так як і тоді висить розпятий Христос,так як і тоді,десь у такий час в якійсь країні,стоїть на колінах перед Ним і вона,поки діти чекають на вулиці.Про що вона Його просить?За кого просить? А що до другої частини заголовку-сон Кейтлін Ісбірг і того всадника з червоними очима,то хто його знає,чи то був просто сон,чи то уже не сон,залишим це судження на самого читача. грудень 2024р.
Подобається
Коментувати
Надіслати
Поширити
