Сьогодні 12 травня, рівно тиждень як я тобі писав востаннє. Тиждень йшов спокійно і розмірено. Я багато робив, боліли руки і ноги від не привички, зате,- який солодкий сон в трудящогося ! Пройшов тиждень і чоловік моєї тітки, дуже скромний і тихий чоловік, видав мені на руки 50 рублів. Знаючи мою страсть, він взяв з мене слово що я ці гроші відкладу “під подушку “ і коли назбираю більшу суму то вишлю моїм кредиторам. Я не хотів брати, бо харчуюсь у них даром, але він запевняв мене що я заробив більше ніж з’їв. Настрій мій у п’ятницю був прекрасний. В суботу я відпочивав, відпочинок мій полягав у сидіння на лавці біля високого горіху і в спілкування з трьома примиленькими доньками моєї тітки, про які я писав раніше. В основному я говорив більше з одною з них, самою молодшою - Юлією. Інші обоє, мене ніби сторонились, і спілкування моє з ними обмежувалось загальними якимись фразами, про погоду чи щось типу того. Юля же пристально розглядала мене з далека, розглядала довго, з пів години і тоді наважилась підійди до мене ближче і ніби щось шукати в траві. Тоді я з нею заговорив і зрозумів що вона найодинокіше створіння у світі. Їй всього 12 р. Іншим було 14 і 17. Середуща мала своїх подружок і годинами пропадала з ними. Найстарша мала кавелера і восени мало бути весілля. Всі її думки були про то і вона весь час була розсіяна і замріяна. Батьки Юлі, моя тітка і її чоловік відповідно, були зранку і майже до ночі зайняті хазяйством, яке забирало у них майже всі сили і час, але приносило, як я міг замітити, не поганий прибуток. Це сімейство було не таке багате, як у Анни Федорівни, але твердо стояло на ногах. І ще на відміну від сімейства Федорівни, де працював, і то в основному в паперах, тільки сам голова сімейства, в сімействі же в якому я жив, працювали всі, навіть старша і деколи і середуща. Наймолодшу поки не трогали і давали саму просту роботу тай доволі рідко. Тай і вона видалась надто худа і низька, так що виглядала якось ніби і хворобливо. Зато в неї було прекрасне золоте довге волосся і добрі, уважні і проникливі очі. Вона, коли я з нею розговорився, вона б’явила,що готова стати моєю подружкою, якщо я не буду дружити з Єлизаветою. Єлизавета, зі слів Юлі, тричі називала її куркою ! І тому я маю зробити тут же вибір, або Юля або Єлизавета. І вона закрила очі і почала рахувати до десяти. І на кожний новий рахунок загинала один палець. Уже на “8” я вибрав її і вона майже кинулась мені на шию, але сама спинилась.
Субота пройшла швидко, і я думав чим же зайнятись в Неділю. До А. Федорівни йти мав я аж на другу Неділю а в цю рішуче не знав чим себе зайняти.
Я вирішив піти до церкви і цим вже майже “вбити” пів дня. Похід до церкви мав не релігійну мету, а скоріше стратегічну. Тутешній клімат, люди, все кругом, так мені поріднились за ці дні, що я думав тут пустити коріння і залишитись. Розуміється, для цього потрібна якась молода, красива і не сварлива баришня. Думаю, що таку можна запросто побачити в церкві. З такими думками я і Юля вирушили в дорогу. Моя тітка пішла швидше з двома доньками, і як я міг замітити в ній, мій поступок,- дуже сподобався їй, хоча вона про це не сказала ні слова.
В церкві виявилось, що мій похід до церкви мав тільки самообман і я сам собі боявся признатись чому я пішов туди. В церкві я бачив декілька красивих дівчат, тільки там всі стояли так тісно, що я точно не міг визначити чи це дівчата, чи заміжні молоді жінки і на своє здивування я майже не звертав уваги на них, я звертав увагу, звертав увагу я і шукав своїми очима тільки А. Федорівну. Вона навіть пару раз замітила що я постійно на неї дивлюсь. Що було для мене дуже не вигідно і виставляло мене, в її очах, в дурному світлі. Щоб виправити ситуацію я подумав, що як порядний чоловік, я маю щойно закінчиться служба і навіть трохи скорше бажано, вийти з церкви першим, так щоб унеможливити зустріч з нею, і саме головне,- щоб вона зрозуміла, що я не шукаю зустрічі з нею, інакше я б “випадково” зустрів її десь по дорозі додому. Як тільки закінчилось Причастя і почали співати - Нехай сповняться уста наші, похвалою тобі Господи… - я подумав що треба помаленько іти до виходу.
На вулицю з церкви я вийшов перший. На дворі була райська погода. Тиждень пройшов прекрасно і сам я відчув себе в цей Недільний ранок якось по новому. Може в перше від дитинства я себе почув щасливим, я себе живою людиною почув ! Здавалось майбутнє моє уже не чорне а світле, кольорове і тепле і так і махає мені рукою, сміється мені і кличе мене вперед, і закликає йти, бігти вперед і нічого не боятись ! По дорозі з обох боків цвіли вишні і смачно було дихати і хотілось глибоко дихати і глибоко жити. Я йшов і мені попався якийсь мужик на фірі, що проїхав мовчки повз. Мені хотілось догнати його і розцілувати, я цілий світ хотів обійняти. Я не міг бути сам один щасливим, мені здавалось це тоді злочинним, я хотів щоб і усі раділи разом зі мною. Раділи просто так, без причини! Сама найкраща радість, радість і сміх без причини ! Мені здавалось я сам йшов по дорозі і посміхався сам собі. Хотілось щоб і всі такі були щасливі і світлі. На дорозі біля старої берези стояв якийсь старий і щось стогнав. Він говорив щось про голодних внуків своїх і що сам він голодний, хворий і покинутий. Я не міг пройти повз. Я запхав руку у кишеню і там не було нічого, нічого крім тих 50 рублів, що я заробив у перший свій тиждень. Погодься, що ці гроші це не кишенькові гроші. Це і не капітал звичайно,але це чверть місячної зарплати столяра, чи будь-якого іншого ремісника. І уяви собі, я з сміхом вручив йому ці 50 рублів і ще більше розсміявся коли побачив як він викотив свої очі на лоба і пробурмотів - дякую Барин ! О Пане, повік не забуду ! Та я і не слухав що він ще розгублено і здивована там бурмотів мені у слід. Прийшов я до хати в самому кращому розположенні духу, що тільки мав на своїй пам’яті.
Але вже ближче до вечора почались проблеми. Може не проблеми, а так сказати - не приємні моменти. В селі почали деякі злі люди, почали говорити нібито я, нібито я - божевільний. Виявилось що цей старий не має ніяких внуків, що він брехач і п’яниця, і всі в селі знають про то. Цей старий пішов у шинок і тут же почав пропивати мої 50 рублів. Почав пропивати разом із такими собі подібними і кричав на всю горлянку і реготав що якийсь дурак, дав йому 50 рублів. І що він ще здалеку бачив що то якийсь не тутешній дурак, бо він йшов і сам до себе посміхався. Ця чутка розійшлась по всьому селі і всі розпитували хто цей дурень і всі зійшлись на думці що це я ! Мало того, друг мій уяви,- найшлись і деякі люди які бачили це ! І деякі з цих людей стверджують що бачили як я давав старому гроші. А деякі стверджують, що старий не хотів брати і відмовлявся і я мало що не насильно йому запхав їх. А деякі люди стверджували, що на власні очі бачили як я давав не 50, а цілих 150 рублів. Все це мені прибігла і розказала Юля. Тай і я замітив, що блище вечора, моя тітка і її чоловік якось дивно на мене почали коситись, але слова мені ніякого на цю тему не казали. Який я нещасний був у цей вечір, я не злий був на цього старого, я навіть не злий був на себе, я шкодував свою тітку. Вона так мене спасла, таку мені милість виявила, а я її опозорив, опозорив перед всім селом. І вона все мовчить… Все знає, розуміє і мовчить… І я не знаю що підійти і сказати їй… Я навіть чув як вона шепталась з своїм чоловіком а він казав : - “Цей Іван твій, він як не сам проп’є, то дасть що б другі пропили, і якщо в хлопа нема розуму, то свого йому не додаш! ” Після цього чоловік її вийшов а вона, здалось мені, пару раз всхлипнула, і теж вийшла кудась з кімнати.
Не знаю що тут ще написати друг мій. Не знаю. Слів нема - одні емоції. А Анна Федорівна, що вона подумає про мене ? Боюсь що і вона вже все почула і знає…!
