18 травня 1899. Ох і юшку вони заварили. Заварили вони, а хлептати мені. Пишу тобі але я і сам ще у всьому не розібрався і сам ще собі всьо не прояснив. На днях я тільки улігся спати, як чую якийсь шум не далеко від моєї хати, на вулиці. І народу все більше. Темно на дворі, а людей все збирається, з свічками,з факелами тай і так просто, без нічого, люди сходяться і всі ойкають, шепочуться. Старі, молоді, діти, навіть Анна Федорівна там була іще з якимись двома дамами. Я дивлюсь на то все з вікна, а з хати не виходжу. І чую хтось стукає. Спочатку тихо, а потім чуть не двері вибиває. Відкриваю, дивлюсь - мужик. Дозвольте каже зайти, я до вас по порученню одному. Мужик бачу тутешній, сільський, брудно одітий і уже видимо трохи випивший, але старається триматись рівно і солідно. Ну заходи, якщо з миром - кажу йому. Завів я його в кімнату, а свічку потушив. Не хотів щоб хтось з вулиці бачив що у мене гість, а на вулиці вже людей було не менше пів сотні і все нові збирались. Мужик мені і каже :
-Це ви добре барин зробили, що свічку потушили. Діло як кажуть - секретне. От той Степанич, той Степанич якого ви облагодіяли на 50 рублів. Той Степанич прихворів трохи, прихворів тай і пролежав в бреду, пролежав в гарячці майже два дні. Нічо не їв, тільки пив воду криничну. А потім і пити не пив. Я був біля нього весь час. Я і ще декілька людей наших. Люди ми як кажуть не образовані. Місцеві нас пренебрегають, гнущаються нами. Кажуть ми народ пропащий, народ п’ющий. Тай лежить Степанич в бреду, а ніякий доктор не хоче йти. Грошей у Степанича уже ваших нема, тай у нікого з наших нема. Ми народ не образований. Ніхто нас на роботу брати не хоче. Гнущаються нами. А як візьме якийсь пан котрогось з нас на роботу, то тут же за день-два щось і пропаде в пана. Тут же і нас чомусь клеймять. Злодіями роблять. Так і пішла слава що ми п’яниці і злодії. Тай помирає Степанич, ніхто лікувати не йде, а ми… а ми що поможем, ми наук не вчились і медицини не знаєм. Ми народ простий. Ми думаєм так - Як має жити мужик - то виздоровіє і буде жити. Як має Богу душу віддати - то буде вмирати і помре. Бачим вмирає наш Степанич і бред бреде. Каже вот юношу бачу. Вот біля вікна юноша стоїть. А ми то знаєм, що в кімнаті нікого нема крім нас. Каже Степанич що юноша світлом світиться. Та таким світлим світлом, таким теплим світлом що аж душу гріє. А ми то всі знаєм що в кімнаті темно як в гробі ! Тихо ! Тихо ! - кричить Степанич- юноша цей мені щось сказати хоче. Ну ми і мовчимо, а Степанич привстав і шось бурмоче, з тим парубком щось говорить. Мало він говорив з тим парубком тай тут зривається з ліжка, а сил не має, два дні в гарячці лежав, а все одне зривається і каже ведіть мене, ведіть мене до Івана Сергійовича. Ми вже знали, що той божевільний то ви. Точно сказати ми не вважали вас божевільним, ми вважали вас прости дураком. То баби наші тепер образовані. Вони тепер не кажуть дурак, а кажуть божевільний, кажуть так тепер гуманно говорити. Тому всі баби вважали вас божевільним, а ми вас таким не вважали і так не називали. Каже той юноша до Степанича, так Степанич нам розказував поки ми його вели до вас… Каже той юноша до Степанича - Пам’ятаєш себе під липою. А Степанич думає і згадує… і згадав як він колись давно під липою молився і нарікав що усі багаті а він один бідний, і просив аби йому з неба 50 рублів послали, просто так послали… Та й згадав Степанич що було таке колись під липою, а юноша каже йому :
-Ти не з чоловіка цього насміявся, ти з Бога насміявся. І як виздоровієш з хвороби своєї, то йди до цього чоловіка і говорив з ним, щоб простив тобі. Як простить тобі той чоловік то і Бог тобі простить, а як не простить тобі той чоловік, то і Бог твій гріх на тобі затримає ! І юноша кудись втік після цього, не стало його в одну секунду - так Степанич нам говорив, поки ми його вели до вас. А ще каже що юноша цей такого красиво лиця був ! Світлого волосся, так що Степанич спочатку навіть думав що то дівка яка, але придивився і побачив що хлопець, тай і голос у нього був чоловічий, а не жіночий. А вдітий той юноша був у шось світле, і світився весь так, що від нього у кімнаті було світло. А ми то всі слухаєм Степанича і знаєм що нікого не було і темно було в кімнаті. А ще Степанич згадав, що той юноша Гавриїлом назвався. Так і сказав йому, - що “ я Гавриїл, посланий говорити з тобою !” Але ж ми хоть народ не образований, але трохи медицину знаєм. Коли два дні в гарячці і не їсть і не пє, то не тільки Гавриїла побач… То і з десяток таких Гавриїлів мож бачити…
Ну вот тягнем ми Степанича до вас, але вже і помучились всі. І один з нас, Федя наш каже - Старий умом поїхав, а ми його кудась тянем. Не буду я його більше тянути. Сили нема більше тянути. І всі погодились, що Степанич умом поїхав і всі крикнули що не мають сили більше Степанича на собі тягнути. Тоді Степанич заявив, що повзком буде повзти, але доповзе. Тоді Федя йому каже,- Той твій юноша, він казав що коли ти виздоровієш щоб тоді ти йшов перепросити того барина. То чого ж ти нині туда поперся ? Федя то знає, що ніякого юноша не було, але вже пішов на хитрість і Степанича його ж словами і лапає ! А Степанич повзе і нічо не відповідає. Проповз наш Степнич метрів з п’ять і охляв і на землю повалився. Повалився і не рухається. Ми то подумали - вмер. Підбігли всі, але бачим дихає ще, живий ще. Взяв мене Степанич за руку і каже - Дай мені слово, дай слово, що не будеш ні їсти, ні спати, не будеш ні пити, ні курити, поки слова свого не виконаєш перед мною. Ну я і відповідаю- Кажи Степанич своє слово . Вот він і каже мені - Іди до того Божого чоловіка і вибачення попроси замість мене. Як прийдеш то кажи так йому :
-Мене послав один негідний чоловік говорити з вами. Велів мені кланятись вам. Кланятись вам у ноги і в руки цілувати. Степанич хотів ще щось говорити, але слово застрягло на губах його і він віддав духа, дуба врізав. Вот і лежить там. Купа людей зібралось. Всі обступили його. А він ще теплий, ще ноги не задубіли. А я прийшов вот, вам сказати, що Степанич вам кланятись велів і руки цілувати велів !
Мужик явно виглядав трохи не в собі і весь майже що не трісся. Тай і я був не знаю чи повність в собі. Я взяв його за руку і завів у інші кімнату. Теж темну. Посадив його на ліжко, а сам почав ходити мовчки по кімнаті.
-Хто хоронити його буде ?-спитав я того мужика, що сидів на моєму ліжку.
- Священник буде хоронити ! - здивовано відповів мужик.
-Ну що священник буде хоронити то ясно, але хто яму викопає, хто його обмиє, в костюм одіне, труну купить, панахиду закаже ?
- Ніхто. Нащо йому костюм, він що на танці зібрався? І нащо мити ? А панахида то таке. Ми хоть народ не образований, а в Бога вірим! Помолимся усі тай і буде панахида - відповів мені мужик і потупився в землю.
Я відкрив сервант і дістав 100 рублів. Уяви друг мій, вчора мені дістались 100 рублів. 50 останніх віддав, а тут 100 прилетіло. І вгадай від кого ? Ніколи не вгадаєш. Я і брати не хотів але в кінці взяв. Ну то вже в іншому листі згадаю про 100 рублів. Тут друг мій ціла історія про тих 100 рублів. Всьо в мені перевернулось, всьо в мені перекрутилось і в голові бардак, так що я пишу тобі, але ще і сам не вірю, що то все зі мною було. Що то все зі мною було недавно.
Так ось дістаю я цю сотню і даю йому. Кажу - Дивись поховай старого як нормальну людину. І дивись мені, ні копійки не пропий, ні копійки не пропий а то висіку ! Висіку при всіх !
Нащо я сказав що я його висіку я і сам не знаю. Навіть совісно стало, що я йому так сказав. Мужик як побачив що я йому даю сотню, встав і майже закричав :
- Хай та рука відсохне що хоть копійку проп’є з тих жертвенних грошей. Та я сам себе висіку Іван Сергійович якби зробив таке ! Ви Іван Сергійович не дурак. То вас інші щитають дураком. А я вас від тепер таким не щитаю. Я коли йшов до вас то дійсно думав що одному дураку Гавриїли привиджуються а до другого дурака йди і вибачайся за першого дурака, але тепер я вас чеснійшим вважаю ! Чеснійшим від Херувим і славнійшим від Серафим ! А я недостоєн єсьм! Ви не думайте Іван Сергійович, я тоже в Бога вірую ! Моя покійна мамка казала мені - Ти синуля в Бога віруй і бідності своєї не стидись ! Я хоть і не образований як ви, і в церкву не ходжу як ви, а в Бога вірую ! Моя мамка покійна казала - Синуля, в Бога віруй, бідності не стидись, а водки з горя не пий ! З горя раз вип’єш, другий раз вип’єш, небось і привикнеш, а горюшка то знаєш скільки в жизні ще буде ! Я вот Іван Сергійович слова її пам’ятаю. В Бога вірю, бідності своєї не стижусь, а вот з іншим не получилось… З іншим хоть і не получилось, але я бачу що ви благороднійший чоловік ! А то правда Іван Сергійович, що ви там у себе, ну коли ви ще там десь у місті жили, то кажуть ви в карти міліон програли ! У нас один програв 50 тисяч. 50 тисяч програв, прийшов до хати і жінку зарізав. Жінку зарізав і тепер вже як 10 років срок мотає. На каторжних… А ви кажуть мілійон цілий програли за вечір і навіть лице не скривили, себе достойно тримали. Кажуть наші мужики що ви міліон програли і що вам тих 50 рублів було дати легше легкого. Я не вірив що ви міліон програли, але коли тепер стою біля вас і говорю з вами то вірю, що ви може і більше як міліон програли і навіть не скривились. Тепер я розумію чому Францужанка вами інтересується так !
-Яка Францужанка ? - спитав я мужика.
-Ну відомо яка Францужанка Іван Степанович, у нас в селі тільки одна є Францужанка - Анна Федорівна.
-І як же вона мною цікавиться? - знов спитав я мужика.
-Відомо як, Іван Сергійович, на водку дає і інтересується. Себто розумієте, нами хоть і брезгують, народ ми п’янствуючий і не образований, але все що в селі робиться - знаєм. І якщо якась баришня хоче знати що в селі робиться, то має своїх посильних серед нашого народу. Кожна прилічна баришня має свого посильного з нашої компанії. Вот одна баришня покликала Федю і каже - Ану кажи шо там про мене в селі кажуть ? Чи правда що кажуть ніби я скупа жидівка ? Ну Федя каже не правда ваша світлість, ніхто таке про вас не каже ! Ну вона і всипала йому 50 копійок і каже йому - Дивись, як хто про мене пльотку яку скаже, рознюхай, хто казав, хто чув, хто сміявся з мене і все мені в той же день доложи. Ну і Федя через тиждень приходить до баришні і каже - Ваша світлість, Агрипина казала, на свої вуха чув як казала - що ви стара кляча ! Агрипина ясне діло що такого не казала, але перед тим Федя вже був у Агрипини і сказав що Марія Дмитрівна обзивала її комуністкою! З того часу ми так підзаробляєм. Кожна порядна панна має свого посильного який їй служить вухами і очами. Францужанка ніколи не мала свого посильного, але від коли ви тут появились, то тоже обзавелась посильним. І питала посильного чи часом ви в карти не грали на гроші ? Чи в місто на рулетку не їздили ? Чи любовні листи вже комусь писали, а як писали то кому саме ? Впрочим за листи вона тільки раз питала, а в основному питає чи ви в карти не граєте і чи ви дійсно … ну чи ви дійсно того… чи ви в нормальному здравії ? Чи ви в нормальному здравії тілесному і душевному.
-І що посильний цей говорив про мене Анні Федорівні ?
-Посильний говорив що ви в карти не граєте і в ділах постидних вас ще тут не замічали. Тоді Францужанка явно повеселіла і всипала йому 50 копійок. На другий раз посильний повторив то саме, але Францужанка всипала 20 копійок. На третій 10. Тоді посильний прийшов і сказав що ви грали карти у нашому селі і все програли. Все програли, але потім ви змахлювали і з рукава свого витягли пікову даму і піковий туз і виграли все що було на столі. І ще посильний сказав, що у вас інтимнійший зв’язок з одною заміжнью дамою. Францужанка як почула все то аж вспихнула вся і чуть не заплакала, а потім злапала посильного обома руками за комір і почала трясти. Трясла і кричала - Ану п’яна морда правду кажи ! Брехати вздумав чесній жінці !?
-Тоді посильний признався і сказав :
- Анна Федорівна, простіть і не судіть строго ! Перший раз то ви мені пів рублика дали, поті все менше і менша давали, я вже думав що ви і взагалі мене викликати перестанете вот і інтригу таку придумав. Ви Анна Федорівна не істеріть а мене зрозумійте, у мене діти голодні, жінка гола - боса. Я для сімї інтригу придумав, тільки вашою милостинею і жива наше сімейство.
Чим закінчилось не знаю Іван Сергійович, тільки я вам всю правду говорю. Я б іншому не сказав, а вам - всю правду скажу, бо знаю що ви не осудите ! Інші осудять, а ви вислухаєте і не осудите !
-Ну ступай - кажу я мужику :
-Ступай ! але хто дав гроші на похорон не кажи. Кажи так, коли хто питати буде кажи - Степанич хоть і всьо пропивав, але на чорний день відклав. На свої похорони відклав. І коли вмирав то нам повідомив де гроші лежать і велів поховати по-людське себе ! А то що ти у мене був нікому ні слова. Ти мене не знаєш і більше до мене не приходи ! Про наш зв’язок мовчи. І дивись, ні копійки не пропий а то висіку як пса ! Нащо я сказав “висіку як пса” і сам не знаю і мені ще совісніше стало ніж перший раз…
-Не пропю Іван Сергійович, а як лишиться то здачу принесу ! Мужик ще щось хотів говорити але я його випроводив. На дворі біля покійного зібралось вже чоловік із сто і я мусів мужика виводити через хащі саду, а не по стежці, щоб ніхто нас не бачив.
А завтра я маю йти на відкриття фонтану. І завтра вже тобі напишу. А нині прощай.
