У сучасні доби після Другої світової війни ми стали свідками зростання якості життя, зростання національного ВВП держав та розвитку різноманітних єкономічних галузей, таких як автомобілебудування та електроніка. Проте ці зміни не відбулися в країнах, що розвиваються. Багато націоналістичних популістів стверджували, що причиною цього феномену є раса, але насправді головною причиною стало перенесення виробництва споживчих товарів до країн, що розвиваються, таких як Китай чи Індія. Китай — особливо у 2000-х та 2010-х роках — був сумнозвісним порушеннями прав працівників, які здійснювалися заради виконання квот, встановлених агентствами з країн першого світу для підтримки їхніх постіндустріальних економік. Ці капіталістичні економіки очевидно перенесли виробництво на зовнішні ринки, щоб експлуатувати іноземну працю.
У Європі велика кількість низькооплачуваних і надзвичайно експлуататорських робочих місць або залишаються вакантними, або ж працівники цих професій навчилися ефективно страйкувати та відстоювати цінність себе і своєї праці завдяки позитивним економічним умовам Європи. Це зробило їхню працю занадто дорогою для фінансового капіталу. Для того щоб позбавити працівників контролю та автономії, які стали надто дорогими й суперечать культу ВВП, міжнародні корпорації, які я надалі називатиму «Корпоративною Сутністю», почали поступове витіснення корінної європейської праці іноземною. Причому не лише за межами Європи, а й усередині неї. Цей процес витіснення корінних європейців іноземною працею системами Корпоративної Сутності не обов’язково є доктриною в традиційному сенсі, а радше природним наслідком капіталу. Відповідно до законів попиту й пропозиції іноземна праця стала дешевшою. Отже, для Корпоративної Сутності вона є ціннішою за місцеву працю. Саме таку систему ми називаємо «реплейсизмом».
Реплейсизм у своїй суті — це процес заміщення корінного населення іноземним, незалежно від того, чи є він свідомим. Це систематична заміна місцевого населення чужим. І це не лише нове системне явище, а й дуже давнє. Наприклад, «різноманітна» країна Гаїті колись була населена своїми корінними народами, яких згодом заради економічної вигоди замінили вихідцями з Африки, завезеними капіталістами як рабів. Це злочин, який, на мою думку, є навіть більшим за найжахливіші геноциди, адже, наприклад, євреї, які стали жертвами одного з них, усе ще існують, тоді як корінне населення Гаїті (таїно) більше не існує.
Однією з головних причин існування реплейсизму в Європі є падіння народжуваності серед європейців. Європейці стали занадто дорогими для держави. Через це вони стали економічно «менш цінними», незважаючи на свою корінність. Європейці стали економічним тягарем через відсутність економічної стабільності та житлової безпеки, необхідних для народження дітей. Європейські уряди імпортували іноземну робочу силу та мігрантів, щоб скоротити витрати на виховання наступного покоління «європейців». Іншими причинами такого переходу є загальна дешевизна: хоча більше коштів витрачається на соціальну підтримку іммігрантів, загальні витрати залишаються нижчими, оскільки сама праця дешевша через їхню бідність. Це не теорія змови. Тут немає жодної змови. Це базова економіка, байдужа до раси й нації. Люди, які стоять за цією системою, все одно залишаються злочинцями, але приблизно так само, як сліпий, який сів за кермо автомобіля й збиває пішоходів.
Люди, які намагаються відмахнутися від реальності реплейсизму, кажучи: «Народжуваність серед іммігрантів падає після інтеграції», хоча це фактично правильно, лише погіршують ситуацію. Адже цей демографічний факт означає, що уряди будуть імпортувати ще більше іноземців, щоб підтримувати народжуваність на рівні відтворення населення. Це, своєю чергою, сприятиме подальшому зростанню ВВП та нескінченному циклу експлуатації й імперіалізму. У результаті і робітник, і еліта деградують до безформної маси без культури й ідентичності, яка зрештою розвалиться сама на себе та перетвориться на племінне суспільство, де вже не існуватиме ні «нації», ні «спільноти», а лише одна суцільна «маса», що є повною протилежністю справжнього «різноманіття».
Ідею про те, що це не є результатом експлуатації з боку Корпоративної Сутності, а нібито провиною якогось іншого «страшилки», наприклад «фемінізму», необхідно рішуче заперечувати. Люди, які так стверджують, не розуміють, що якщо ми «просто депортуємо іноземців», системи, створені капіталізмом, усе одно залишаться реплейсистськими. Майже лассальянська ідея про те, що реплейсизм і Корпоративну Сутність можна реформувати, є хибною. Особливо коли самі реформи навіть не намагаються створити простір для відновлення європейців (хоча слова «реформа» та «довгострокове створення простору для відновлення» можна вважати майже взаємовиключними). Просте «депортувати всіх і заборонити фемінізм та гомосексуальність» лише призведе до краху системи, якщо не буде створено економічних умов для відновлення, а працівники не отримають можливості контролювати засоби виробництва (у тій чи іншій формі). Без цього не буде зростання народжуваності. Воно не буде стабільним, якщо ми не проведемо реіндустріалізацію й не створимо сильний індустріальний пролетаріат. Не буде й довгострокового зростання, якщо ми не створимо умови для безкоштовного житла та розвиненої системи соціального забезпечення. Ми не можемо забезпечити це без контролю працівників над державою, щоб усунути капіталістичну експлуатацію, яка завжди веде до реплейсизму. Поки існує капіталістична експлуататорська система суспільних відносин, ці політики будуть поглинуті реплейсистською системою й стануть її частиною, доки сама система не поглине державу, після чого ми знову повернемося до лібералізму та ще більш відкритого реплейсизму, як це, сталося у франкістській Іспанії.
Підсумовуючи, опір проти Корпоративної Сутності та її капіталістичних систем є необхідною, щоб забезпечити простір для існування європейських народів і гарантувати майбутнє їхніх унікальних ідентичностей. Ми не повинні дозволити, щоб наш дім став схожим на вікторіанську фабрику, де люди постійно приходять і йдуть, живуть і помирають у нетрях, вдихаючи смог і не створюючи нічого справді цінного. Натомість ми повинні побудувати Робітничу Європу — Європу багатьох батьківщин і багатьох націй, яка не буде жертвувати собою заради економічних абстракцій чи людей, здатних керувати державою не краще, ніж борделем.
