Вірний шут буде плясати та крутитись та стукати кастаньєтами, оскільки король та королева ще в шоці та поглинуті горем. Прокляття єдиної спадкоємиці їх родини означає, що королевство ризикує перейти бастардам чи кар'єристами. Вони всі не заслуговують на довіру!
- Я тобі вірю, любчику, - сказала зігнута сеньйора, прийшедша до чарівника міста, - але все ж таки не може бути все так легко! Невже то моя онучка буде правити королівством та й навіть тобою?
Шут продовжував жонглювати, розмиваючи кольори шарів - червоний, жовтий, синій.
[Фарамант, завершивши роботу при вратах на сьогодні та віддавши зміну охоронцям, сидів в тронному залі справа, на місті відсутнього візиря.]
Чарівник відповів сеньйорі:
- А то ваша онучка таки королівської крові?
- Та я впевнена, що виходячи з вештань моєї доньки, вона і до королівського ложа дійшла, вона в мене амбітна, так, так.
Король з'явився з-за непомітних дверей, блідий та в дорожньому накиді. Чарівник, що розсівся на його троні, лячно смикнув плечима.
- Що це за суспільні консультації після замаху на мою доньку? Виведіть її звідси!
[Говорили, що дівчину прокляла стара відьма, Фарамант вже встиг поспекулювати в пабі, яка саме вдовиця найбільше схожа на ту, що сплутається з дияволом.]
Шут прибрав шари та дістав платки з рукавів - що створювали нескінчену стрічку - один за одним в його пальцях блимали фольклорні узори, лоскутки, шовкові хустинки та жіночі шарфики.
- А що трапилося з принцесою, пане король? - проігнорувала сеньйора його тон. - Що ж трапилось?
Королю перехватило горло від такої нахабності, та шут відповів:
- Після заходу сонця принцеса перетворюється на потвору. Принцеса на потвору, от як кумедно!
- Смерті своєї бажаєш? - крикнув король.
- Ніяк ні, пане, ніяк ні!
Сеньйора затремтіла:
- То й що коїться? Чи тут при дворі так легко втратити голову з плеч? То може моя онучка і не вашого роду!
- Мені подадуть коня через хвилини, а ти створюєш безлад, як тільки я відвернуся! - король повернувся до чарівника з люттю, та він ще більше втиснувся в спинку трону.
- Геть з цього місця! Це не прийомна врешті-решт! - розпалявся король.
Шут вхопився за кастаньєти, і по їх стукоту, як по закляттю, трон піднявся в повітря та нахилився, намагаючись скинути чарівника. Він вчепився в підлокотники до збілілих костяшек, але трон боровся з ним як непокорний кінь.
Сеньйора хотіла вибігти з зали, та хустки, що оточували шута, полетіли до неї.
- Нащо ти це робиш, демоне? То ти в усьому винен, то це ти прокляв мою дочку! - король досі стояв неушкоджений.
Тут забігає конюх та кричить:
- Це я, це я суджений вашої доньки! І мені байдуже на її перетворення!
Шут намагається застосувати шари для жонглювання, щоб збити його з ніг, але він відбиває їх йому в голову, трон падає на землю разом з чарівником, а сеньйора хрестячись вибігає вон.
