Продовження
У 2012 році на сайті Центру релігієзнавчих досліджень імені Іринея Ліонського, який очолює Олександр Дворкін, з’явилися на перший погляд — звичайні рекомендації для боротьби з небезпечними групами.
Але якщо придивитися до запропонованих методів, картина стає іншою.
Йшлося, зокрема, про збір інформації, роботу через молодіжні організації, вплив на адміністрації будівель, використання ЗМІ та репутаційного тиску.
В одному з наведених фрагментів пропонувалося створювати молодіжні організації, учасники яких могли б проникати всередину «сект», збирати адреси, прізвища та фотографії й намагатися руйнувати такі організації зсередини.
ДОКЛАДНО - https://actfiles-ukraine.org/natsysty-shcho-vyhnaly-khrysta-z-pravoslavia/
Інший описаний механізм ще простіший: якщо адміністрація не погоджується, на неї можна впливати через публічний розголос і загрозу удару по репутації.
Виникає принципове питання:
де закінчується захист людей і починається переслідування небажаних?
Бо якщо людину спочатку оголошують «сектантом», а потім будь-яку її інформацію автоматично вважають неправдивою, виникає замкнене коло.
Ти не можеш довести свою правоту, тому що сам факт того, що ти заперечуєш звинувачення, уже використовується як доказ твоєї «неправоти».
А далі в гру можуть вступати експертизи, ЗМІ, адміністративний тиск і суди.
У Росії з 2009 року Експертну раду з проведення державної релігієзнавчої експертизи при Мін'юсті очолював Олександр Дворкін. У статті також стверджується, що до роботи ради були залучені представники антикультового руху.
Так ярлик перетворюється на механізм.
Спочатку — «секта».
Потім — «небезпечна організація».
Потім — «загроза суспільству».
А після цього вже можна вимагати заборони.
Далі буде.
Але найцікавіше попереду: що відбувається, коли така система виходить за межі боротьби з релігійними організаціями й починає працювати вже проти цілих суспільств?
Усі твердження взяті з відкритих джерел
