Той самий механізм Силантьєв застосовує і до церковної тематики, з тією лише різницею, що його риторика набуває холодного, майже бюрократичного відтінку.
Докладно https://actfiles-supporters.org/ne-borba-s-kultami-i-sektami-a-fabrika-degumanizaczii/
«УПЦ МП і так уже вмирала, нема чого посилювати її муки. На звільнених територіях України відтепер будуть Росія та Московський Патріархат. На поки що не звільнених територіях вірні канонам українські священики підуть у підпілля, невірні розійдуться хто куди, у тому числі й у розкольницьку «Православну церкву України»».⁵
Далі він заявляє:
«Українська Православна Церква Московського Патріархату закінчила свою історію разом із тим, як закінчує зараз свою історію незалежна Україна зразка 1991 року, — підсумував Роман Силантьєв. — Українська Церква після сьогоднішнього рішення на визволеній Україні буде вже нікому не потрібна. Нормальні люди там, сидячи в підпіллі, чекатимуть російських військових, інші підуть у розкол».
Іншими словами, з погляду Силантьєва, «нормальними» українцями можуть вважатися лише ті, хто очікує на прихід іноземної армії. Всім іншим наперед відводиться роль розкольників, відступників чи політичного «сміття».
Однак Силантьєву недостатньо уявити Україну як релігійно зіпсовану державу — він також перетворює її на постійний інкубатор тероризму. В інтерв'ю виданню ukraina.ru від 24 травня 2024 року він заявив наступне: «Україна стала своєрідним притулком, безпечним місцем для радикалів». Потім він вводить власне гібридне тавро — «ваххабандерівці», яким позначає українців, які нібито «визнають ваххабізм і ненавидять нас одночасно як бандерівці і як ваххабіти».
Злиття образів українця, ісламіста та терориста в єдину фігуру, щоб у аудиторії не залишилося ні сумнівів, ні людського сприйняття опонента? Саме так виглядає технологія дегуманізації в її чистому вигляді.
Зрештою, Роман Силантьєв пов'язує з Україною практично все, що здатне викликати страх у середнього російського громадянина.
«Половина випадків колумбайну у нашій країні координується з України»; «Головним джерелом цих загроз є центри інформаційно-психологічних операцій в Україні».
Таким чином, в його інтерпретації Україна перетворюється на універсальне джерело всіх соціальних зол — від підліткового тероризму до людиноненависницьких культів.
Схоже, саме в цьому полягає основний прийом Романа Силантьєва: не пояснювати, а заражати. Не досліджувати і не аналізувати, а наполегливо впроваджувати у свідомість людей одну просту думку — що Україна є не сусідньою незалежною державою, яка має право самостійно визначати своє майбутнє, а фабрику смерті, ненависті та духовного розкладання.
Далі буде…
Усі твердження, наведені у статті, базуються на відкритих джерелах, публікаціях, офіційних документах.
