Основна частина
Для людей, що народилися у дев’яностих та нульових, Call of Duty займає особливе місце в серці, адже всі так чи інакше були знайомі з цією серією ігор. Легендарна Call of Duty стала еталоном не на один рік, остаточно зіштовхнувши з п’єдесталу Medal of Honor. З кожним роком гра ставала все кращою, а продажі все більшими.
Activision разом з Infinity Ward та Treyarch започаткували дві потужні серії: Modern Warfare та Black Ops, що тільки закріпили місце гри на пантеоні екшн-шутерів. Стало зрозуміло, що цей жанр приносить мільйонні прибутки, що ніяк не могло пройти крізь інших видавців відеоігор.
Конкуренти злісно потирали руки, намагаючись і собі відкусити шматок пирога. Хтось робив це в якості експерименту, а хтось цілеспрямовано випускав не одну гру, що мала стати "убивцею" Call of Duty.
Medal of Honor
Батько шутерів не змирився з тим, що його безтактно скинули з авангарду жанру, тому EA усіма способами намагалися повернути втрачену популярність колись легендарного шутеру (який, до слова, породив Call of Duty).
Medal of Honor: Airborne
Поки видавець EA топтався на місці зі своєю Medal of Honor: Airborne, Activision вже готували новий прорив в тематиці сучасних бойових дій під назвою Call of Duty 4: Modern Warfare.
Стало зрозуміло, що тема Другої світової війни вже себе вичерпала. Гравці вимагали свіжий ковток повітря.
Доволі не погана, але коротка Airborne не зібрала достатніх продажів, зайвий раз доводячи, що людям набридло висаджуватися у Нормандії та битися у Бельгії.
Airborne була цікава з геймплейної точки зору, що вперше на головну роль виставила висадку десанту, який звалювався на голови нацистів. У кожній місії гравець вистрибував з літака, перед тим на брифінгу дізнаючись про свої цілі у майбутній операції.
Не підвела й система озброєння десантника та його прокачка. Чим більше ви вбивали зі своєї зброї, тим сильніші апгрейди на неї отримували. Десантник накручував на зброю дульники, ставив приціли та змінював приклади. З часом, звична зброя змінювалася до не пізнаваності, збільшуючи її смертельні показники.
В той час це дійсно було чимось новеньким. За одне проходження гри гравець не встигав докачати усі цікаві йому види зброї, спонукаючи перепроходити місії по новій.
Але у інших аспектах гра дуже сильно страждала.
Графіка у грі не виглядала проривною, вона мала навіть на той час слабку картинку.
З сюжетного плану ми грали за безіменного десантника, що бився пліч-о-пліч з такими ж безіменними бійцями. У грі не було цікавої історії та подачі. По правді кажучи, вона була повністю відсутня. Це була просто гра з набором місій, що проходили на різних театрах бойових дій Західного фронту. Італія, Франція, Німеччина - змінювалися тільки декорації бойових дій.
Посередня графіка, постійні графічні баги та нудний сюжет з сірими персонажами не приваблювали масового гравця. Потрібно було змінювати стратегію.
Невдалий реліз доволі не поганої Airborne та успіх нової Call of Duty наставили EA на новий шлях - сучасні війни. Так у світ вийшла Medal of Honor 2010 року.
Medal of Honor (2010)
І ось нарешті видавці змінили курс. Перезапуск серії закинув нас у Афганістан у час вторгнення США 2001 року.
Якщо Modern Warfare розповідала повністю вигадану та навіть фантастичну історію про бравих американських морпіхів та британських SAS, Medal of Honor вирішив відійти в сторону реалізму, розповідаючи про реальні події, що відбувалися у Афганістані очима учасників тих подій.
Студія активно консультувалась з ветеранами, що пройшли Афганістан, аби достовірно передати атмосферу бойових дій. Гра не хотіла асоціюватися з попкорновим шутером, яким була колда, тому позиціонувала свою гру як реалістичний шутер.
Події розгорталися з кількох перспектив бійців США, які брали участь в операції "Анаконда".
Важкі бої у горах, розвідка, наведення авіації та зачистка кишлаків - гра постійно кидала тебе у різні ситуації, не даючи занудьгувати. Доводилося навіть сідати у кабіну Апачі, щоб розносити талібів з вертольоту.
Події війни в Афганістані навіть зараз не висвітлюються у ігровій індустрії, а на 2010 рік це була сенсація. Не пройшло й десяти років після операції, як її наважилися інтерпретувати у гру.
Гралася вона чудово, високогірний Афганістан заворожував своєю красою, проте, на жаль, гра не оправдала сподівань видавця, продавшись дуже скудно.
Причиною цього стало і короткий сюжет, і слабка графіка, і невдалий час релізу, який розпорошив увагу гравців на інші проекти.
Сміливий експеримент не приніс своїх плодів, ба більше набирав скандалів через події, описані у самій грі.
Вбити Modern Warfare не вийшло, гра була слабкою у всьому, не витримуючи жодної конкуренції.
Продовження, що вийшло через три роки - Medal of Honor Warfighter також не знайшло відгуку в серцях гравців.
Нова гра не приваблювала ні скучним онлайном, ні сюжетом, який знову розповідав реальні історії бійців спецпризначення. Зміна вектору у сеттинг сучасної війни не реабілітувала серію. Слабкі продажі на рівні конкурентів та паралельний успіх Battlefield заклав думку у великих босів EA, що Medal of Honor себе вже вижила, тому було вирішено припинити розробку цієї серії ігор.
Легендарна Medal of Honor спочила на обочині історії, будучи нікому не потрібною.
Homefront
Інша гра, яка хотіла забрати лаври Call of Duty, була Homefront, дітище вже покійної THQ. Гра розповідала геймерам про американський рух опору, що протистояв окупаційній армії КНДР в США.
Історія розробки цієї гри заслуговує окремої статті, адже розробники гри проходили справжнє виробниче пекло при створенні проекту. Видавець чимдуж хотів швидких результатів та прибутків, а Kaos Studios, яка розробляла гру, намагалася склеїти хоч щось з того, що вже було готове.
Події гри розповідали про полковника ВПС у відставці Роберта Джейкобса, який одного дня застає корейські війська у нього під будинком.
Окупаційні сили проводять репресії серед мирного населення та забирають потенційно небезпечного полковника у концтабір. За дивним збігом обставин його рятує рух опору, до якого згодом і примикає Роберт.
Метою гравця було підготуватися до рішучого контрнаступу, щоб звільнити окуповані території.
У місіях руху опору цеглинка за цеглинкою готували операцію по генеральному ударі по силам ворога.
Були й епічні битви на вуличках приватного сектору міста, і штурми торгових центрів, і бої з американськими сільськими фанатиками.
У розпорядженні гравця також була справжня машина смерті - безпілотний Голіаф, за допомогою якого американці знищували пачками окупантів.
Також не бракувало й з режисованих моментів, які іноді могли навіть захоплювати. Особисто мене у свій час вразив момент з вогнем міномету фосфорними боєприпасами, під які потрапила дружня піхота, що штурмувала опорник. Ну або коли бійці загону ховалися у братській могилі від ворожих гелікоптерів.
Як вже згадувалося вище, гра розроблялася в атмосфері постійних дедлайнів, що сильно вплинуло на кінцевий продукт.
Графіка у грі була жахливою, а геймплей нудним. Було помітно, що гра була не готовою до початку релізу та поспіхом вийшла на ринок через босів.
Жадібну THQ чекав фінансовий провал, а Kaos Studios закриття, яке сталося того ж року.
Новонароджену серію заморозили, не встигнувши розпочати.
Відродження серії стало вже за нового видавця - DeepSilver, який перекупив права на гру.
Так у світ вийшло перезавантаження, що починало історію з нуля.
Homefront The Revolution
У 2016 році вийшла Homefront: The Revolution, яка зовсім не була схожою на свого попередника.
Новий час диктував нові тренди, тому було вирішено відійти від першочергової задумки коридорного шутеру. На його зміну було добавлено напіввідкритий світ зі свободою дій.
Задачею гравця було ослабити вплив в окупованих районах корейців. Доводилося проводити диверсії та атаки на блокпости та опорники, щоб вибити ворога з сектору.
На відмінну від тієї ж Medal of Honor, яка сфокусувалася на реалізмі, Homefront демонструвала не далеке майбутнє з дронами та хайтек технологіями, що допомагали КНДР підтримувати свої сили в США.
Геймплейну сторону гри теж покращили. Добавили глибоку костимізацію озброєння та гаджетів, що допомагали робити успішніше смерть противникам.
Вогнепальна зброя не вражала своєю кількістю. На кожні кілька видів були по 3 одиниці, що відкривалися поступово під час гри.
Очевидно, що гра надихалася Far Cry, яка в той час була на піку своєї популярності, тому замість "вбивці" Call of Duty, гра стала "вбивцею" Far Cry.
Проте знову в погоні за наживою та хайпом гра потерпіла невдачу. На релізі гра мала великі технічні проблеми, що повністю зіпсували продажі.
Очевидний провал змусив нових власників забути про серію, залишивши її на звалищі історії.
Так закінчила ще одна альтернатива Call of Duty, яка захотіла відірвати шматок пирогу від популярного колеги.
На цьому довгочит добігає кінця. У майбутньому я ще розповім про кілька цікавих ігор, що хотіли наслідувати Call of Duty. Деякі з них будуть зовсім не очевидні, тому вподобайте довгочит та очікуйте на продовження!
І не забувайте про воїнів, які у реальному житті захищають нас від не віртуальних окупантів.
