Що таке «розповідь у розповіді»

«Розповідь у розповіді» — це художній прийом, коли в межах основної розповіді подається ще одна (або кілька) додаткових історій. Така структура часто використовується для поглиблення тематики, розкриття характерів або для надання оповіді складнішої, багатошарової форми.

У просторі між словами народжується тиша — така, що здатна розповісти більше, ніж найгучніший монолог. У KrediHub ми захоплюємось не лише історіями, а й тим, як вони побудовані. Деякі з них захоплюють сюжетами, інші — формою. І саме тоді, коли в межах однієї розповіді оживає інша — починається магія.

Саме розуміння цих двох рівнів оповіді допомагає глибше зануритись у текст і відчути, як одна історія вплітається в іншу, створюючи нові смисли та емоційні відтінки.

Розглянемо докладніше, як саме працюють основна та вставна розповіді і чому цей прийом настільки ефективний у літературі.

🔍 Детальний розбір:

1. Основна і вставна розповідь

• Основна розповідь — це головна сюжетна лінія, з якої починається й у якій відбувається вставлення додаткової історії.

• Вставна розповідь (іноді її називають «вбудована», «вкладена» або «вставна новела») — це нова оповідь, яку розповідає один із персонажів основної історії, або яка подається як окремий сюжет усередині більшого тексту.

2. Функції вставної розповіді

• Пояснює або уточнює основний сюжет.

• Допомагає розкрити характер героя, який її розповідає.

• Створює напругу або інтригу.

• Може мати символічне чи алегоричне значення.

• Часто використовується як засіб передачі усної традиції, казок, легенд.

🔠 Основні ознаки та функції прийому «розповідь у розповіді»

📚 Розповідь: приклади

• «Тисяча й одна ніч» — класичний приклад. Шахерезада розповідає безліч історій, щоб зберегти собі життя, і кожна з них є розповіддю в межах загального сюжету.

• Гомерова «Одіссея» — коли Одіссей розповідає феакам про свої пригоди, це приклад вставної розповіді.

• Микола Гоголь, «Вій» — у творі розповідь про події з Хомою Брутом подається як спогад, почутий від когось; тобто це передана оповідь у межах більшого контексту.

• Ліна Костенко, «Маруся Чурай» — має елементи цього прийому через відступи до минулого або спогади, які пояснюють події.

🧠 Чому це важливо?

Такий прийом дає глибину тексту, дозволяє поєднувати різні часи, голоси та точки зору. Це також спосіб художнього структурування, що допомагає авторові утримувати увагу читача або створювати багатопланові смисли.

Саме тому автори звертаються до цього прийому, коли прагнуть не лише розповісти історію, а й занурити читача в глибший вимір — емоційний, психологічний, часом навіть філософський. І тоді на сцену виходить не просто сюжет, а досвід.

Щоб краще уявити, як цей прийом працює на практиці, звернемося до конкретного прикладу. Він допоможе побачити, як «розповідь у розповіді» оживляє текст і наповнює його додатковими сенсами та відтінками.

✒️ «Там, де зникає ехо»

Психологічна художня розповідь із прийомом «розповідь у розповіді»

🌫️ 1. Основна історія (теперішній час)

Я завжди вважала себе сильною. Не плакала без причини, не дозволяла собі довго думати про втрати. Але є речі, які не питають дозволу — просто входять у життя, сідають за стіл і мовчать, поки ти не навчишся з ними жити.

Саме так прийшла моя тиша.

Це була весна. Я закінчувала десятий клас. Після уроків ішла додому і нічого не чула — ні голосів на вулиці, ні шуму міста. Тиша була не зовнішня — вона оселилася всередині.

Я думала, що це мине. Але мій дідусь побачив щось у моїх очах. І сказав:

— Усі ми губимось у собі. Але не всі знають, як звідти повернутись. Хочеш, я тобі розповім одну історію?

Я мовчки кивнула. І він заговорив.

🕯️ 2. Розповідь дідуся (вставна історія)

— Коли мені було шістнадцять, як тобі зараз, я теж мовчав. Не через страх. Через злість. Батько тоді поїхав, і ми залишились із мамою без нічого.

Я ненавидів усе. Школу, людей, своє обличчя в дзеркалі. І мовчав. Бо слова здавалися зайвими. Навіщо казати, якщо тебе ніхто не чує?

Одного вечора я втік до старої майстерні мого діда. Там пахло деревом і часом. Я присів, торкнувся його старого фото і подумав: «Дідусь, ти б зрозумів мене…» — і в ту мить ніби щось клацнуло всередині.

Я побачив на столі його щоденник. І прочитав:

Якщо душа мовчить — не змушуй її говорити. Просто будь поруч, доки вона сама захоче повернутись.

Я не зцілився в ту мить. Але я перестав тікати від себе.

І ти — не тікаєш. Ти просто шукаєш шлях назад. А це — вже сміливість.

🌅 3. Повернення до основної історії

Дідусь замовк. А я відчула, що тиша в мені — не ворог. Вона просто чекає. І, можливо, коли я зрозумію себе — вона стане моїм спокоєм, а не в’язницею.

Я взяла з полиці старий зошит. І вперше за багато днів написала перше речення:

«Я є. І я слухаю себе.»

📘 Пояснення

🎭 Жанр твору:

Психологічна художня розповідь з елементами спогадів та внутрішньої трансформації героя.

🎯 Художній прийом: «Розповідь у розповіді»

Це основний спосіб побудови сюжету у творі:

• Основна розповідь ведеться від імені дівчини, яка переживає внутрішній емоційний спад, втрату відчуттів, тишу всередині себе.

• Вставна розповідь — спогад її дідуся, який у юності мав схожі переживання. Його історія — це не просто приклад, а спосіб емоційного мосту між поколіннями.

Цей прийом:

• Поглиблює психологічну тему.

• Показує, що внутрішні труднощі — спільний досвід.

• Демонструє, як слово і пам’ять можуть зцілювати.

💡 Тема:

Пошук внутрішнього голосу. Сила мовчання. Зв’язок між поколіннями.

🧭 Ідея:

Іноді те, що здається слабкістю — насправді початок сили. Головне — не закриватись, а слухати: інших і себе.

Ми часто шукаємо відповіді в логіці, але розуміння приходить через образи, через історії, через пам’ять. У KrediHub ми працюємо зі змістами — і коли бачимо, як художній прийом стає способом розмови між поколіннями чи станами душі, це надихає. Розповідь у розповіді — це не просто літературна форма. Це відлуння, що веде до себе.