Автори: Ерік Крамер та Пол Шнайдер для War on The Rocks
Оригінальний допис був опублікований 2 червня 2023 року
Про авторів:
Ерік Крамер є директором та співзасновником Ukraine Defense Support Group, розташованої в Києві, Україна, і перебуває в Україні з липня 2022 року, тренуючи Збройні сили України на всіх рівнях підрозділів - від базових солдатських навичок та тактики малих підрозділів до планування та операцій на рівні батальйону/бригади. Він - колишній офіцер армійського спецназу, який вийшов у відставку в 2014 році після двадцяти шести років служби за контрактом та у якості добровольця. Його останнє військове призначення було в Пентагоні на посаді помічника міністра оборони з питань спеціальних операцій та конфліктів низької інтенсивності. Як офіцер спецназу, він служив в Афганістані, Боснії, Конго, Іраку та Косово на різних рівнях командування - від командира відділення до еквівалента командира батальйона.
Пол Шнайдер є іншим співзасновником Ukraine Defense Support Group. Він перебуває в Україні вже багато місяців і навчає Збройні сили України тактичним і стратегічним операціям аж до старших інструкторів військових академій України процесу прийняття військових рішень і конвенційним бригадним/батальйонним операціям у широкомасштабних бойових діях. Пол - колишній командир американського спецназу, має великий досвід підготовки та бойових дій у різних місцях. Він вийшов у відставку у 2021 році, щоб продовжити гуманітарну діяльність, яка включала евакуацію сотень афганців та громадян США під час виведення військ США з Афганістану. Після вторгнення росії в Україну на початку 2022 року Пол зголосився допомагати гуманітарним зусиллям в Україні.
Наші інструктори тренували український підрозділ Національної Гвардії поблизу молдовського кордону. Коли ми прибули на полігон, український підрозділ вже був на полігоні, кидаючи ручні гранати у відкритому полі менш ніж за 200 метрів від нас, а потім просто падаючи на землю і спостерігаючи, як вони вибухають без будь-якого укриття. Потім ці солдати приступили до підготовки зі срільби з кулементів, стріляючи з позицій з лівого валу полігону через весь полігон (не проти кулеуловлювача). Наші інструктори проводили тренування по колу приблизно в 150 метрах за полігоном, і кулі свистіли над нашими головами. Коли ми підійшли до відповідального, він сказав, щоб ми не хвилювалися; він був українським морським піхотинцем, який пережив Маріуполь, а полігон відповідає стандартам НАТО. Хоробрість і вишкіл українських військовослужбовців не викликає сумнівів, але цей приклад є невеликим індикатором проблем, що стоять на заваді підготовці Збройних Сил України - відсутність вкоріненого розуміння того, як проводити одноманітну, послідовну підготовку.
На основі наших дев'ятимісячних тренінгів з усіма видами Збройних сил України, включаючи Сухопутні війська, Прикордонну службу, Національну гвардію, Морську піхоту, Сили спеціальних операцій і Сили територіальної оборони, ми спостерігаємо низку загальних тенденцій: відсутність децентралізованого командування, ефективної підготовки і проведення загальновійськових операцій; несистемне логістичне і технічне забезпечення; неналежне використання Сил спеціальних операцій. Ці тенденції підірвали опір України і можуть стати на заваді успіху майбутнього наступу.
Як Україна може змінити формулу на свою користь? Відповідь - уніфікована загальновійськова підготовка з акцентом на децентралізоване командування від рівня бригади і нижче, яку Збройні сили України можуть забезпечити за допомогою повторюваної тридцятиденної програми «підготовки тренерів». Таку підготовку могли б проводити західні військові інструктори, які працюють за контрактом з українськими військовими ветеранами в Україні. Ця підготовка дасть їм змогу проводити загальновійськові операції і використовувати переваги, які надає надходження сучасної західної військової техніки, і, сподіваємось, допоможе Україні подолати перевагу росії у людських ресурсах.
Відсутність децентралізованого командування
За нашим досвідом, у багатьох підрозділах і штабах Збройних Сил України не заохочується особиста ініціатива, не зміцнюється взаємна довіра і не існує децентралізованого командування. Як нещодавно обговорювали Майкл Кофман і Роб Лі в подкасті The Russia Contingency, деякі елементи Збройних Сил України мають старий радянський менталітет, який передбачає, що більшість рішень приймається на вищому рівні. У нас склалося враження, що серед військових керівників на рівні бригад і нижче молодші офіцери бояться робити помилки. Під час наших тренінгів з польовими офіцерами нас часто запитують, яке покарання передбачене за провал під час виконання місій або прийняття неправильних рішень. Нас також неодноразово запитують на кожному етапі планування або проведення операцій: «Хто має право приймати це рішення?». Вони дивуються, що бойові капітани американських батальйонів (штабні офіцери, які здійснюють нагляд за поточними операціями батальйону) мають право приймати рішення або віддавати накази від імені командира батальйону.
Під час навчань ми неодноразово спостерігали, що процес планування українських військових вимагає окремих наказів для кожної фази операції. Наприклад, батальйон в обороні не може провести контратаку, навіть якщо його атакують. У них немає потенційних резервних завдань, таких як «бути готовими до контратаки», які планують заздалегідь, щоб використати несподівані можливості. Вони повинні чекати наказів. Звичайно, процес планування українських військових базується на місцевій доктрині, і в реальному бою все залежить від командира. Однак ми спостерігаємо, що в офіцерському корпусі української армії відбуваються серйозні зміни. Молоді офіцери усвідомлюють, що вони повинні позбутися старого менталітету, але продовжують стикатися з опором старших офіцерів, прив'язаних до радянської доктрини і централізованого планування. Майкл Кофман і Роб Лі зробили подібні спостереження після своєї останньої дослідницької поїздки до країни.
Тренуючи кожен компонент Збройних Сил України, ми постійно відчуваємо брак досвідченого сержантського складу. Під час навчань часто можна бачити, як польові офіцери бігають, перераховують особовий склад та координують харчування. У Сполучених Штатах на підготовку лише молодшого сержантського складу йдуть роки. Старший сержантський склад на рівні взводу має щонайменше десять років досвіду. В американській армії лейтенанти керують взводами, але їх підготовкою займається взводний сержант, про що йдеться в Defense News. В Україні ж командир взводу одразу після закінчення військової академії повинен керувати взводом і тренувати його. Без ефективного сержантського складу децентралізоване командування на рівні роти і нижче майже неможливе, і саме вони несуть безпосередню відповідальність за догляд, наставництво і підготовку солдатів.
Відсутність ефективної підготовки
Нинішня філософія підготовки Збройних Сил України базується на старій радянській моделі. Масштабні навчання на рівні батальйону є зрежисованими та хореографічними. Під час кількох навчань ми були свідками того, як командири рот спостерігали за навчанням здалеку і лише зрідка втручалися. Вони виступали більше як спостерігачі, ніж безпосередні учасники. Ця філософія змінюється і, як зазначається у The Russia Contingency, здається, прив'язана до покоління. Молоді офіцери більш відкриті до західного військового лідерства, в той час як старші офіцери тримаються радянської доктрини. Незважаючи на ці тенденції, ми ще не бачили справжніх загальновійськових навчань, в яких піхота, артилерія і бронетехніка працювали б разом. Синхронізація всіх цих різних елементів для досягнення максимального військового ефекту, уникнення дружнього вогню і заплутування противника вимагає багаторазових тренувань на всіх рівнях командування, що дозволяє лідерам робити помилки і відпрацьовувати процеси.
Однією з найважливіших проблем є те, як тренуються українські військові та як створені навчальні центри для солдатів. У збройних силах кожен рід військ має власні навчальні центри, персонал, академії та режими підготовки. Рідко відбувається обмін інструкторами або, наприклад, навчання підрозділів Національної Гвардії в одному армійському центрі. Ми напряму запитали наших українських колег, чи можемо ми привезти частину бійців сил територіальної оборони для тренувань на базі Нацгвардії. Нам відповіли, що це неможливо, бо вони не є нацгвардійцями. Ця система вкрай неефективна. Вона марно витрачає ресурси, а також призводить до того, що рівень компетентності різних родів військ і підрозділів дуже різниться. Крім того, роди Збройних Сил України не проводять планування і підготовку на основі єдиної доктрини або тактики, методів і процедур. Як наслідок, коли роди Збройних Сил України проводять спільні операції, недовіра і непорозуміння є дуже поширеним явищем.
Як зазначено на цих віртуальних сторінках, існує кілька волонтерських організацій, які тренують Збройні Сили України. Більшість цих тренінгів зосереджені на базових солдатських навичках на рівні роти або взводу. Навчання є розрізненим і безсистемним, а якість вишколу різниться. НАТО тренує окремі підрозділи і солдатів за межами України. Хоча ця підготовка може бути ефективною і необхідною для певних спеціальних навичок, таких як навички танкових екіпажів і команд HIMARS, вона відволікає підрозділи і солдатів від лінії фронту на тижні, якщо не місяці, надовго. Командири не можуть дозволити собі втрачати підрозділи та солдатів на тривалий час. Згідно з нашими польовими дослідженнями, існують докази цієї нагальної потреби, оскільки більшість підрозділів, які ми тренуємо, відправляються на фронт наступного дня після завершення тренувань. Ми також вважаємо, що зусилля з підготовки за межами України не є послідовними і не використовують єдині програми навчання. Крім того, ці закордонні тренінги дотримуються доктрини країни, що їх проводить. Хоча вони намагаються враховувати українські реалії, багато з них не повністю адаптують свої тренувальні режими до того, як воюють українці, особливо з урахуванням українських доктринальних і правових обмежень на проведення операцій.
Відсутність загальновійськових операцій
Критичною проблемою для Збройних Сил України є те, що вони не проводять послідовно загальновійськові операції. Відсутність синхронізованих операцій призводить до більших людських втрат і втрат техніки, а також до невдалих операцій. На основі наших обговорень з українськими командирами рот і нашими власними інструкторами, які воювали у складі Збройних Сил України, танки використовуються більше як мобільна артилерія, а не в комбінованих операціях, де бронетехніка вступає в бій безпосередньо перед піхотою. Ми на власні очі бачили випалені стволи танків (і артилерії) від постійної стрільби на максимальну дальність або від надмірного використання без технічного обслуговування чи заміни. Майкл Кофман зробив схожі спостереження. Взаємовідносини між бронетехнікою та піхотою мають бути симбіотичними, але це не так. Результатом є те, що піхота буде проводити лобові атаки або діяти в міських умовах без захисту і вогневої потужності танків. Крім того, вогонь артилерії не синхронізований з маневром. Більшість підрозділів не мають прямого зв'язку з артилерією підтримки, тому виникає затримка із запитом на виконання вогневих завдань. Нам повідомили, що через проблеми зі зв'язком підрозділи будуть використовувати «вістових» для передачі вогневих завдань артилерійським батареям.
Більшість військових операцій не є поетапними і відбуваються послідовно. Наприклад, вогневе ураження і маневри плануються окремо від завдань піхотних підрозділів, а завдння піхотних підрозділів - окремо від артилерії, яка їх підтримує. Цей менталітет також поширюється на координацію між суміжними підрозділами, яка або відсутня, або є рідкісною, що призводить до високого рівня дружнього вогню. Командири підрозділів мають побоювання щодо колабораціоністів і тому не поспішають передавати іншим українським підрозділам підрозділам критично важливу інформацію, яка може бути використана проти них.
Ці проблеми ускладнюються ненадійним зв'язком між підрозділами та вищим керівництвом. Збройні Сили України мають на озброєнні безліч радіостанцій, які вразливі до глушіння. Крім того, місії батальйонів - це переважно незалежні операції ротного рівня, які не зосереджуються на головних зусиллях у поєднанні з допоміжними зусиллями. Збройні сили не об'єднують зусилля, тому операції носять фрагментарний і розрізнений характер. Окремі місії не підтримують одна одну, а місії підрозділів нижчого рівня не «вкладаються» в місію вищого рівня. Підтримка також не синхронізована з операціями.
Спеціальна логістика та технічне обслуговування
Західна допомога має вирішальне значення для оборони України. Однак різноманітність техніки, яку зараз використовує Україна, призвела до значних проблем з логістикою і технічним обслуговуванням. З нашого досвіду, українські військові «канібалізують» нову техніку, що прибуває в Україну, для обслуговування техніки, розгорнутої в польових умовах. Як наслідок, підрозділи на передовій отримують лише невеликий відсоток від того, що надходить в країну. Наприклад, кулемет калібру .50 прибуває в Україну з додатковими стволами, запчастинами, інструкціями та аксесуарами, але коли він потрапляє на Донбас, від нього залишається лише зброя.
Як вже писали інші, українські військові покладаються на відео з YouTube, щоб навчитися користуватися новим і незнайомим обладнанням. Крім того, менталітет розподілу поставок в Україні полягає в тому, що ресурси повинні бути використані. Більшість офіцерів постачання батальйонів призначаються і не проходять спеціальної підготовки. У них може бути помічник і деякі транспортні засоби, але все ґрунтується на особистій ініціативі. Забезпечення базується на «канібалізації», обміні між підрозділами та відновленні на полі бою. Немає постійного потоку деталей для ремонту або системи технічного обслуговування на рівні підрозділу, батальйону, бригади та депо. Кваліфікація ремонтників базується більше на особистих здібностях, а не на підготовці механіків. Курси з технічного обслуговування є у всіх службах, але це не означає, що вони готові до роботи з технічним обслуговуванням.
Таке ставлення до технічного обслуговування позначається на тому, як бронетехніка, механізовані машини та артилерія використовуються в бою. Підрозділи захищають ці засоби і використовують танки більше як артилерію, ніж у загальновійськових операціях з піхотою. Механізовані транспортні засоби перевозять солдатів на передову, але часто відступають назад, коли потрапляють під обстріл. Ми також бачили, як стволи 155-мм гаубиць, наданих західними країнами, прогоряють через стрільбу на максимальну дальність (з використанням максимальних порохових зарядів), щоб утримати їх поза зоною контрбатарейного вогню. У майбутньому українському контрнаступі ефективне використання цих засобів буде ключем до успіху, а під час наступальних операцій нападник зазвичай втрачає більше танків, автомобільної техніки і артилерії, ніж той, хто обороняється. Це вимагатиме зміни менталітету.
Відсутність скоординованого технічного обслуговування та логістики також позначається на медичному обслуговуванні. Медична евакуація та медична допомога здійснюються безсистемно. Досвідчені українські військові медики неодноразово заявляли, що багато хто з евакуйованих міг би вижити, якби вчасно отримав необхідну допомогу. Збройні Сили України можуть вирішити цю проблему за допомогою системного логістичного процесу.
Неналежне використання Сил спеціальних операцій
Українські Сили спеціальних операцій (ССО) відрізняються за своїми здібностями, підготовкою та спеціалізацією. На жаль, багато з них використовуються у якості звичайної піхоти. Це нівелює навички, які роблять ці підрозділи спеціалізованими. Через високу інтенсивність бойових дій і постійні російські контратаки, підрозділи Сил спеціальних операцій часто сидять в окопах, а не виконують традиційні для Сил спеціальних операцій завдання, такі як рейди, розвідка і засідки. Ці фрагментарні зусилля призводять до високого рівня втрат і відсутності місій Сил спеціальних операцій, що передбачають несподіванку або прихованість, які можуть підтримувати і формувати операції батальйонів і бригад звичайних сил. Традиційно, ці типи солдатів проходять більшу підготовку і мають меншу вогневу міць, ніж звичайні підрозділи, тому ви втрачаєте цінний актив, на відновлення якого потрібен час. Українські підрозділи спеціального призначення, що складаються з міжнародних добровольців, пропонують свої послуги командирам звичайних підрозділів без прив'язки місії до стратегічної або оперативної мети. Одним із прикладів такої місії був випадок, коли командир звичайної бригади доповів своєму командуванню про те, що він зайняв село, відбите у росіян. Коли він зрозумів, що його інформація була помилковою, він попросив міжнародний підрозділ Сил спеціальних операцій зайти в окуповане село і сфотографувати український прапор, встановлений на даху будівлі в центрі села. Підрозділи Сил спеціальних операцій швидко виснажуються, а тим, хто приходить на зміну, бракує підготовки та досвіду для виконання справжніх завдань Сил спеціальних операцій.
Як вирішити ці проблеми?
Вирішення цих проблем вимагає перерозподілу ресурсів і зміни менталітету. Це, мабуть, важче, ніж просто виділити більше ресурсів і витратити більше грошей. Ми рекомендуємо централізовано сплановану, виконану на нижчому рівні, синхронізовану навчальну програму, орієнтовану на двадцяти-тридцятиденний тренувальний режим для кожної бригади. Такий підхід відомий як «програма підготовки тренерів» і має на меті створити кадровий резерв тренерів, які потім зможуть продовжити підготовку нових українських офіцерів, які пройдуть цикл навчання за цією програмою. Програма навчання повинна мати достатню гнучкість, щоб вносити корективи відповідно до змін на полі бою та нюансів між підрозділами. Вкрай важливо, щоб ця підготовка відбувалася в Україні, із залученням місцевих та іноземних інструкторів на західному та радянському обладнанні.
Базовим підрозділом Збройних Сил України є батальйон легкої піхоти. Програма навчання, орієнтована на це формування, повинна слугувати основою для всієї підготовки і бути організована у вигляді серії десятиденних навчальних курсів, за якими слідують восьмиденні кульмінаційні навчання. Відпрацювання основ підготовки солдатів і планування на рівні батальйону призведе до успіху на полі бою і зменшить втрати. Ця підготовка включатиме десятиденний індивідуальний курс для рядового і сержантського складу та десятиденний курс для командирів рот/взводів. Перший курс буде зосереджений на базовій підготовці солдатів і тактиці легкої піхоти, в той час як сержантський склад зосередиться на лідерстві і тиловому забезпеченні. На рівні батальйону курс буде зосереджений на наступальних і оборонних операціях роти як у сільській, так і в міській місцевості. Третій десятиденний курс буде присвячений плануванню операцій бригади/батальйону та штабу. Цей курс буде зосереджений на основних наступальних та оборонних операціях батальйону, штабних функціях та операціях, а також на дванадцятигодинному і цілодобовому циклі планування.
Процес планування має бути зменшеною версією процесу прийняття військових рішень США/НАТО. Більшість операцій в Україні планується менш ніж за добу або навіть за кілька годин. Українська доктрина, правила і положення також вимагають, щоб командир затверджував кожен крок місії, тому процес, адаптований до українських реалій, є необхідним. Навчання включатимуть планування міських операцій. Будуть розглянуті загальновійськові операції, включаючи інтеграцію вогневих засобів, інженерних підрозділів, безпілотників і бронетехніки. Курс також розвиватиме комунікаційну архітектуру на рівні бригади і батальйону. Крім того, ця підготовка має зосередитися на інтеграції логістичного планування на всіх етапах операції, а також на підготовці логістів із внутрішніх ресурсів. Створення окремого взводу постачання та логістики для кожного батальйону, який включав би засоби спеціальної медичної евакуації, матиме вирішальне значення.
Кульмінаційним етапом навчання має стати восьмиденний курс колективної підготовки бригади/батальйону/роти, який включатиме загальновійськові вправи, починаючи з планування і закінчуючи залученням рот до дій на полі бою. Ці навчання повинні передбачати «вільну гру», коли кожне рішення має наслідки, а командири і особовий склад повинні пристосовуватися до кожної зміни.
Для українських Сил спеціальних операцій навчання зосереджуються на трьох основних місіях: засідка, розвідка і рейд з використанням методу «повзти, йти, бігти». Основна увага приділяється детальному плануванню та виконанню цих трьох місій. Цей курс можна пройти за двадцять п'ять днів. Перші п'ятнадцять днів мають бути присвячені базовій піхотній тактиці, а також медичній, інженерній та нічним операціям. Останні десять днів, на нашу думку, мають бути присвячені плануванню та операціям.
Вся підготовка повинна включати періодичні подальші візити штабної допомоги на рівні бригад і батальйонів для підвищення кваліфікації та надання порад щодо проведення операцій. Крім того, по всій східній частині України мають бути розміщені мобільні навчальні та ремонтні бригади, які спеціалізуються на системах, що потребують технічних навичок і технічного обслуговування. Вони могли б проводити навчання і технічне обслуговування бронетехніки, бронетранспортерів, протитанкових систем, стрілецької зброї, радіостанцій і переносних зенітно-ракетних комплексів. Команди з підготовки та обслуговування, які навчають окремих солдатів і екіпажі, могли б проводити навчання в тилу, в районі штабу бригади.
Ми також рекомендуємо програму наставництва для старших офіцерів на рівні генерального штабу та регіонального командування. Збройні Сили України не мають дивізій, а діють на рівні регіональних командувань. До програми наставництва можна було б залучити колишніх старших західних офіцерів, які б надавали поради щодо планування та командування місією.
Ця програма навчання є амбітною, але здійсненною. Наша організація, Ukraine Defense Support Group, протягом п'яти днів ефективно навчила батальйони і штаби швидкому плануванню на основі модифікованої версії процесу прийняття військових рішень. Тренінг включав один день теоретичної підготовки, один день практичних занять під керівництвом офіцерів і три дні вправ з планування під керівництвом студентів, які включали аналіз місії, розробку плану дій, військові ігри та підготовку наказів.
Довгострокове рішення для навчання включає консолідацію навчальних курсів. Наразі кожен рід військ має власну систему шкіл з усіх питань, включно з бронетехнікою, медициною і роботою з безпілотниками. Така розпорошеність підготовки призводить до неефективності та неузгодженості зусиль. Збройні Сили України, незалежно від того, підпорядковані вони Міністерству оборони чи Міністерству внутрішніх справ, повинні призначити конкретну школу/службу, яка б відповідала за кожну конкретну навичку чи систему озброєння. Цей навчальний заклад буде навчати всіх курсантів, незалежно від того, чи вони служать у Сухопутних військах, Прикордонній службі, Національній гвардії, Морській піхоті чи Силах територіальної оборони. Ця зміна вимагатиме культурних зрушень і нагадує Закон Голдуотера-Ніколса 1986 року, який вимагав більшої «єдності» у збройних силах США. Україна веде екзистенційну боротьбу за своє існування, і суперництво між службами має бути відкладене в сторону заради країни.
Висновок
Україна вела переважно оборонну війну і буде переходити до наступальної. Співвідношення військ в наступі та обороні може становити 3 до 1 (6 до 1 в міських боях). Додайте до цього високоінтенсивні міські операції, і це співвідношення збільшиться. Україна ще не проводила великих наступальних операцій у великому місті або не здійснювала форсування великих річок. Обидві ці операції є дуже складними і ресурсо- та людиномісткими, вимагають тісної синхронізації всіх ресурсів, включаючи піхоту, бронетехніку, артилерію, логістику і медичне забезпечення, щоб досягти успіху. Збройні Сили України продемонстрували чудові результати, але їм необхідно переорієнтувати свою підготовку і операції на проведення загальновійськових операцій, а також навчитися діяти в нічний час.
Західна підтримка України має термін дії, який швидко наближається до завершення. Крім того, воля українського народу витримувати високу кількість жертв є дуже високою, але не безмежною. На боці російської армії багато людей і часу. Шлях до зміни ситуації на користь України - це проведення загальновійськових операцій і навчання. Історія неодноразово показувала, як добре підготовлена і належним чином керована армія може перемогти погано підготовлену армію. Найскладніша частина полягає в тому, щоб змінити менталітет вищого керівництва, яке провело десятиліття в радянській системі, на філософію децентралізованого командування, яка передбачає гнучкість та ініціативу з розумінням того, що це призведе не до катастрофи чи тюремного ув'язнення, а радше до перемоги на полі бою.
