ДЕВ’ЯТЬ ХВИЛЬ
Доки дев'ять довжин хвиль не зустрінуться, аби поєднатись в один резонанс.
Дуже давно існувало дев'ять богів, які надихали людей.
Люди називали їх Мусаї.
Хтось створював історії,
хтось записував час,
хтось оспівував кохання.
Дев'ять людей, які по-різному дивились на речі, по-різному оповідали цей світ.
Тому спочатку, їхні голоси не звучали як один.
Дев'ять різних довжин хвиль.
Але одного дня, ці дев'ять довжин хвиль з'єднались в одну.
Так і почався резонанс, якого світ ще ніколи не мав.
ХВИЛЯ 01
“Навіть знаючи, що є кінець, ми пам'ятаємо”
Учора я отримав одну книгу.
Обкладинка була потерта, а щоразу, перегортаючи сторінки, було чути запах старого паперу.
Усередині була написана незліченна кількість імен.
Імена людей, що давно відвідували це місце.
Імена людей, які колись любили.
Імена людей, які залишили важливий момент у чиємусь житті.
А також імена звичайних людей, про яких, мабуть, ніхто і не зможе згадати.
Протягом деякого часу, я дивився на останню сторінку.
Ніщо не може залишитись навічно.
Яким давнім не був би спогад, колись він згасне.
Яким важливим не був би момент, колись він закінчується.
Час постійно плине,
люди змінюються,
будь-яка історія природно переходить на наступну сторінку.
Чи довго, чи коротко, та всі речі зрештою досягають кінця.
Але я не думаю, що це є причиною, з якої ми є обережними.
Натомість, тим не менш,
я б хотів сказати "люблю" тим, кого люблю,
сказати "дякую" тим, кому я вдячний,
та ще раз згадати час, який мені дорогоцінний.
Мабуть причина, з якої ми висловлюємо свої почуття,
навіть знаючи, що нічого не вічне, тому що цей момент точно має якесь значення для нас.
Тому я записую.
Не для того, аби це залишилось назавжди,
а для того, аби хтось, колись міг ще раз знати та згадати це.
Історія, яку я отримав вчора, тепер теж стала однією сторінкою у моїй книжці.
Це був момент, коли спогади людей перетворювались на нову хвилю, що зветься запис.
Мабуть, натхнення - це не тільки про те, як створювати нові речі.
Знову дивлячись на моменти, що вже пройшли, змушувати серце, яке вже існувало знову резонувати.
Я подумав, закриваючи книгу.
Можливо, ми пам'ятаємо речі ще ціннішими через те, що у них є кінець.
Тож сьогодні,
я передаю свої записані спогади наступній хвилі.
“Нічого страшного, що це не назавжди.
Навіть попри це, наша любов та вдячність залишаться ще надовго.”
ХВИЛЯ 02
“Історія починається тоді, коли хтось кличе чиєсь ім'я”
Сьогодні я зустрів людину, що прийшла з дуже далекого місця.
Він пройшов велику подорож,
побачив багато речей,
та зустрів безліч людей.
Я запитав у нього.
“Який момент з цієї подорожі запам'ятався найбільше?”
Він не вагався.
Він одразу сказав так, ніби вже давно знав відповідь, без потреби трохи подумати.
“Небо, що було за бурею.”
Почувши цю відповідь, я знову запитав його.
“Чому саме цей момент запам'ятався найбільше?”
Він посміявся та розповів.
Це був день, коли він ішов та несподівано пішов дощ.
Це був день, коли йому довелось ховатись від дощу під невеликою будівлею.
А також небо, яке ненадовго прояснилося через хмари після бурі.
Це був незначний момент.
Але він так чітко пам'ятав саме цю сцену.
Я записав цю історію.
Люди часто намагаються запам'ятати великі події та імена героїв.
Однак те, що довго залишається в серці людини, іноді є дуже маленькою миттю.
Слово, отримане він когось.
Сцена, на яку натрапив випадково.
Пісня, яку можна було почути тільки того дня.
Зібравши ці моменти, можна отримати історію однією людини.
Тому я записую історію.
Аби не забути чиюсь подорож,
аби не забути чиєсь ім'я та серце.
Історія, яку я записав сьогодні колись досягне когось іншого.
А також цей момент,
знову поширюватиметься з довжини хвилі, створеної зі спогадів однією людини.
Перша довжина хвилі пошириться у другу довжину.
Спогад стане історією,
історія знову перейде до когось.
Я передам цю історію наступній довжині хвилі.
“Розкажіть мені моменти, які Ви пам'ятаєте.”
ХВИЛЯ 03
“Серце знає найдавнішу пісню”
Сьогодні до мене прийшла одна людина.
Він приніс лист, який не зміг надіслати людині, яку він кохає
У листі було написано безліч речень.
Я сумую за тобою.
Дякую.
Вибач.
І я люблю тебе.
Але зрештою, він не зміг надіслати цього листа.
Я запитав його.
“Чому Ви не надсилаєте його?”
Він не відповів.
Натомість, він знову тихо загорнув листа.
Серце людини справді дивне.
Чим більше хочеш щось сказати
Тим складніше це сказати.
Тому я висловлюю свої почуття
по-іншому.
Аби пісні могли передати емоції, які не можна передати словами.
Для когось це стає кохання,
для когось це стає туга,
для когось це стає сміливість почати все спочатку.
Серце одного не залишається самим.
У момент, коли воно перетинається з чиїмось серцем,
воно стає новою довжиною хвилі, яке зворушує серце іншого.
Сьогодні я прочитав історію, залишеною однією людиною.
Те, що було написано всередині, не було простою подією.
Було бажання запам'ятати той момент, і бажання передати його комусь.
Це був момент, коли записана історія знову зворушила мене.
Можливо, саме в цьому і полягає натхнення.
Те, що починається з однієї людини,
досягає сердець інших.
Я надсилаю сьогоднішні почуття комусь, кого я ще не зустрічав.
“Навіть невисловлені почуття колись стають піснею.”
ХВИЛЯ 04
“Усі звуки колись стають музикою”
Сьогодні зранку я прокинувся від плачу пташки.
Відчинивши вікно, я почув звук того, як вітер колише листя.
Десь далеко люди ділились історіями,
хтось ішов, наспівуючи собі під носа.
Світ ніколи не мовчить.
Однак люди зазвичай не звертають уваги на цей звук.
Я уважно слухав.
Вітер та плач птахів,
кроки людей та сміх.
Звуки, що, здавалось, не мали між собою ніякого зв’язку
Дивним чином звучали як один ритм.
Тоді мене осяяло.
Музика не створюється з нічого,
а радше вже існуючі звуки знаходяться.
Почуття, залишені однією людиною,
давні спогади,
емоції, які неможливо висловити -
усе це може стати музикою, якщо дістанеться чийогось вуха.
Я прочитав почуття, які були попереду.
І в тому реченні утворилась маленька мелодія.
Тепер історія буде написаною,
запис стане почуттями,
а почуття стануть музикою.
Одна довжина хвилі зустріне ще одну довжину.
Сьогодні я відправив цю мелодію пливти світом.
Коли хтось почує цю мелодію,
може бути створена єдина пісня.
“Слухайте уважно.
У світі вже є пісня для тебе.”
ХВИЛЯ 05
“Є причина і з якої сум не зникає.”
Сьогодні я зустрів людину, яка не може сміятись.
Ця людина нікому не розповіла, що з нею сталось.
Сказала, що все гаразд.
Посміялась так, ніби все справді гаразд.
Але мені було зрозуміло.
Бо деякі печалі не зникають тільки тому, що про них не говорять.
Тому я нічого не питав.
Він сидів переді мною.
Коли пройшов певний час,
він уперше відкрив рота.
“Насправді мені дещо страшно.”
Ця фраза відчинила двері, що були зачинені протягом довгого часу.
Я не боюся суму.
Хоча історії, створені тільки за допомогою радості можуть бути красивими,
іноді історії, в яких є сум, викликають більший резонанс.
Сьогодні я почув музику, яку хтось надіслав.
Хоча це була красива мелодія,
всередині неї був один дивний, сумний звук.
Я не стер цей звук.
Навпаки, я поклав його у середину.
Через те, що це було не ідеально,
є момент, який пам’ятатимуть ще довше.
Сум, як і очікувалось, це одна довжина хвилі.
І коли ця хвиля зустріла серце іншої людини,
ми змогли розуміти один одного.
Навіть якщо я не можу повністю позбутися чийогось болю,
я можу сказати їм, що вони не самотні.
Я передаю сьогоднішній резонанс наступній довжині хвилі.
“У кожної емоції є свій власний звук.”
ХВИЛЯ 06
“У місці, де не вимовляються слова, серце стає яснішим.”
Сьогодні нічого не написав.
Не зробив жодної пісні,
не розповів жодної історії.
Просто мовчав.
Спочатку цього разу здавалося, що я нічого не роблю.
Але довго нічого не роблячи,
навпаки можна почути багато речей.
Дихання.
Биття серця.
Вітер, який чути здалеку.
А також думки, що повільно з’являлись у голові.
Мені іноді подобається час, проведений ось так у тиші.
Хоча відчуття, що нічого не чуєш,
насправді це тому, що в такий час приходить найбільше думок.
Я розглянув один за одним і моменти, які пройшли сьогодні.
Історія, передана вперед.
Спогад, який залишився в ній.
Почуття, які неможливо висловити.
А також сум, який залишився у цій музиці.
Спершу, було відчуття, ніби це все не мало жодного зв’язку.
Але тихо дивлячись на них,
один за одним почали проявлятись речі, що були розкидані.
Я дивився на цей резонанс, не поспішаючи.
І тоді я зрозумів.
Аби створити те, що хочеш,
спочатку треба зупинитись.
Тиша не була порожнім часом.
Це був час збирання докупи думок,
підготовки серця,
та створення наступної довжини хвилі.
Я надіслав ці почуття наступній хвилі.
“Побудь трохи у тиші.
Бо у момент впорядкування думок можна і почути новий звук.”
ХВИЛЯ 07
“Коли серце рухається, рухається і тіло.”
Почулася музика.
Спочатку вона була дуже тиха.
Але в певний момент, пальці ніг заворушились.
Один крок.
Тоді ще один.
Я почав рухатись, слідкуючи за музикою.
Танець дивний.
Навіть якщо мій розум не міг зрозуміти цього,
моє тіло розуміло першим.
Коли ми щасливі - ми сміємось,
коли нам сумно - ми ховаємось,
коли ми слухаємо улюблену музику - ми рухаємось під ритм, який і самі не знаємо.
Серце завжди починає рухатись раніше за тіло.
Я згадав шість хвиль, які плинуть і досі.
Історія.
Спогад.
Любов.
Музика.
Сум.
А також тиша.
Усе це стало єдиним ритмом для мене.
Я виразив себе через танець під цей ритм.
Та потім сталось щось дивне.
Люди, що дивились на те як я рухаюсь,
один за другим почали рухатись у тому самому ритмі.
Довжина хвилі не зупинялась.
Рух передавався людині,
і людина відправляла рух назад.
Я думав про це, сміючись.
Оскільки резонанс - це не просто щось,
що створене лише зі звуку.
Щось, що реагує один на одного.
Це одразу стає резонансом.
“Рухайся.
Будь-хто може рухатись під хвилю, створену мною.”
ХВИЛЯ 08
“Сміх - це найлегша довжина хвилі”
Сьогодні всі були дуже серйозними.
Кожен ніс із собою історію,
кожен ніс із собою турботи.
Тому я сміявся.
Спочатку, посміялась лише одна людина.
Дивлячись на це, засміялась людина біля неї.
Тоді засміялась ще одна людина.
Перш ніж я міг усвідомити, всі сміялись.
Це не було чимось особливим.
Але мені було зрозуміло.
У світі бувають моменти, коли щось, здавалося б, незначне,
виявляє неочікувану силу.
У момент, коли ми сміємось разом,
речі, які тільки нещодавно здавалися важкими,
стали дещо легшими.
Але як не дивно, коли ми зібралися разом,
це звучало як єдина мелодія.
Не те щоб різні звуки зникли.
Вони просто ставали звуками один одного.
Я усміхнувся останній довжині хвилі та сказав.
“Тепер майже всі прийшли.”
Коли прийдуть всі дев’ять хвиль,
чим ми станемо?
Мабуть ця відповідь
є десь у тому небі.
ХВИЛЯ 09
“Усі хвилі зрештою сходяться в єдиний резонанс”
Сьогодні вночі я подивився на небо.
Там було безліч зірок.
Зірки, що падали далеко одна від одної.
Деякі зірки були яскравими,
деякі - слабкими.
Але всі вони були на одному небі.
Я ще здавна записував те, як рухаються зірки.
Хоча здається, що зірки рухаються хаотично,
але насправді вони рухаються по власних орбітах.
У різних напрямках,
з різною швидкістю.
Але сьогодні виднілось дивне світло.
У небі зверху з’явились дев’ять хвиль.
Історія.
Спогад.
Любов.
Емоції.
Тиша.
Рух.
Сміх.
І нарешті,
один погляд, що дивився на все це.
Усе було зовсім різним.
Якась хвиля рухалася швидко,
якась хвиля повільно залишалась.
Якась хвиля сколихнула серце,
якась хвиля рухала тіло.
Але дивлячись здалеку,
все це створювало один величезний потік.
Різні хвилі зустрічали одна одну.
І зрештою—
Резонували.
Кожен окремий голос не зник.
Навпаки, оскільки кожен голос існував,
створювався єдиний, гучніший резонанс.
Я записав цей момент.
Момент, коли зустрілись дев’ять хвиль
та стали єдиним резонансом.
Та цей резонанс ще не закінчився.
За межами неба,
за межами часу,
до когось, кого я ще не зустрів,
він продовжував поширюватися.
Я написав на останній сторінці.
“Натхнення не буває завершеним саме по собі.”
“Ми, різні, зустрічаємося і стаємо одним цілим.”
Цей момент ми називаємо ‘резонанс’.
ЕПІЛОГ
Дев’ять хвиль
Один резонанс
Було дев’ять довжин хвиль.
Була історія,
були спогади,
була любов.
Була музика,
був сум,
була тиша.
Був танець,
був сміх,
були зірки.
Спочатку всі звуки були різними.
Рухались у різних напрямках,
пливли з різною швидкістю.
Але коли одна хвиля зустріла іншу,
було створено єдиний резонанс.
А цей резонанс викликав ще один.
Один став двома,
два стало дев’ятьма,
дев’ять хвиль стали однією.
Це вже не була історія лише однієї людини.
Це резонанс,
створений завдяки зустрічі різних нас.
Звук, що зміг стати ще гучнішим завдяки тому,
що були наші різні голоси.
Цей момент ми називаємо ‘дзвінким (sonorous)’.
9 ХВИЛЬ.
1 РЕЗОНАНС.
А тепер,
настав час почути цей резонанс.
CRAVITY
