Ми звикли до того, що сміття зникає в той момент, коли ми винесли його зі своєї квартири, кинули до сміттєвого бака і сміттєвоз забрав його з нашого двору. Але ми всі прекрасно розуміємо, що воно не може просто випаруватися. Частина відходів роками та навіть десятиліттями може лежати просто неба, розкладаючись, забруднюючи ґрунт і воду. А також - виділяти газ, який прискорює глобальне потепління.
Поблизу Стамбула, на одному із найбільших сміттєзвалищ Туреччини завдяки супутнику, дослідники виявили значні витоки метану. За оцінками, середній обсяг виявлених викидів становив приблизно 7,4 тонни на годину.
Ці результати опублікувало агентство Reuters сьомого листопада. І ця історія особливо актуальна напередодні міжнародної кліматичної конференції COP тридцять один, яка проходить у Туреччині з дев’ятого до двадцятого листопада.
Проблема, яку не видно
Проблема може бути непомітна, але коли харчові відходи, залишки рослин та інша органіка потрапляють під товстий шар сміття, вони починають розкладатися в умовах нестачі кисню. У результаті цього процесу утворюється звалищний газ, значну частину якого становить метан.
Метан — один із найпотужніших парникових газів. За оцінками, протягом перших двадцяти років після потрапляння в атмосферу він створює понад у вісімдесят разів сильніший ефект потепління, ніж така сама кількість вуглекислого газу.
За даними Програми ООН з навколишнього середовища, щороку людство виробляє понад два мільярди тонн сміття. І значна частина органічних відходів зрештою опиняється на полігонах або неконтрольованих звалищах.
Що виявили супутники в Туреччині?
Дослідники з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі проаналізували супутникові дані Carbon Mapper. Вони виявили десятки метанових шлейфів на десяти найбільших за викидами сміттєвих об’єктах Туреччини.
Найбільше уваги привернув полігон Сеймен поблизу Стамбула. За інформацією оператора, щодня сюди привозять приблизно вісім тисяч п’ятсот тонн побутових відходів. Це величезний потік сміття від міста, у якому живе близько шістнадцяти мільйонів людей.
На підприємстві вже працює система збору звалищного газу. Його використовують для виробництва електроенергії. Тобто проблема полягає не в повній відсутності технологій, а в тому, що навіть на об'єктах із системами збору газу значна частина метану може потрапляти в атмосферу.
Reuters повідомляє, що представники оператора оцінили звичайний рівень витоків приблизно у двадцять п’ять відсотків. Водночас вони поставили під сумнів репрезентативність окремих супутникових вимірювань. Зокрема, пояснили один із високих показників ремонтом труб, відкритими ділянками полігону та погодними умовами.
Турецьке Міністерство довкілля також заявило, що супутникові спостереження не є безперервними вимірюваннями, а тому їх не можна автоматично вважати річним обсягом викидів.
Чому це проблема не лише Туреччини?
За даними Світового банку, заснованими на європейській базі обліку викидів, викиди метану від сектору відходів у Туреччині зросли майже на двадцять п’ять відсотків за період із дві тисячі чотирнадцятого до дві тисячі двадцять четвертого року. Для порівняння, глобальне зростання за цей період становило приблизно шість із половиною відсотків.
Туреччина входить до п’ятірки найбільших у світі джерел викидів метану від твердих відходів. І хоча країна розвиває переробку та збір звалищного газу, її досі немає серед учасників Глобальної обіцянки щодо метану.
Ця міжнародна ініціатива передбачає спільне скорочення викидів метану щонайменше на тридцять відсотків до дві тисячі тридцятого року порівняно з рівнем дві тисячі двадцятого.
Для розв'язання даної проблеми:
По-перше, потрібно зменшувати кількість органічних відходів, які потрапляють на полігони. Харчові залишки можна компостувати або переробляти в біогаз.
По-друге, необхідно модернізувати системи збору метану. Навіть якщо полігон уже обладнаний газовими свердловинами, пошкоджені труби, тріщини в покритті та недостатня кількість обладнання можуть призводити до витоків.
По-третє, потрібен незалежний контроль. Супутникові дані, наземні вимірювання та відкриті звіти підприємств мають доповнювати одне одного. Інакше держави можуть звітувати про скорочення викидів, не маючи повної картини того, що насправді потрапляє в атмосферу.
Висновок
Отже, екологічна криза складається не лише з великих промислових підприємств, нафтових родовищ чи автомобільних викидів. Вона формується також із мільйонів повсякденних рішень — що ми купуємо, скільки їжі викидаємо і як міста поводяться з відходами.
Сміття не зникає після того, як його забрали з нашого двору. Воно продовжує впливати на довкілля, навіть коли ми його більше не бачимо.
І тепер, завдяки супутникам, дедалі складніше приховати те, що раніше залишалося буквально під землею
