День важливий у 1879 році був,
Вундт першу лабораторію здобув,
А Тітченер пішов за ним,
Свідомість вивчати, структуралізм і ще з ним,
А там Вільям Джеймс під'їхав,
Лаборантів стягнув і в прагматизм в'їхав,
Потім Брейєр і Фрейд все повернули шкереберть,
Оцінивши несвідомого круговерть,
І Фрейд давай вивчати його,
26 томів зліпив - не язик, а помело;
Революціонером істинним кокаїновий дід був, дав науці стусана,
Хоч і камінням кидали, свого добився він, реалізував себе, як вченого-автора!
За сексуальність його, Юнг і Адлер пішли від нього,
А він їх анафемою й покрив(і матом, поза цього),
Одного тягнуло до початків глибинних культури,
Інший себе бачив у владному інституті,
Один знайшов психіки архетипи – колективні контри,
Інший прагнення влади – неповноцінний ти з дитинства, і це причина амбіційної люті!
Був ще Райх, великий масажОр,
І Фромм, філософів від психології вождь, що думкою гостОр,
А Хорні запитала – а чому дівчинка хлопчику заздрить? Може навпаки якось?
Перлза продинамила, квіти отримавши, біль любовну запустивши по колу,
Він образився і гештальт заснував, ось,
Слідами Вертгеймера йдучи, з дружиною збудували школу,
Коли вже їх не любили, не зрозуміли,
Інших людей вчити любити досхочу зуміли,
Себе та інших - безумовно й повністю - приймати,
Під ялинкою подарунки іншим залишати.
Але це ми забігаємо надто вперед, не віддавши першим поклон,
Поки що психоаналіз бурхливо на грядці росте: рай гуманістів, для природознавців - моветон,
Вотсон же послав їх подалі,
Яка психіка? Поведінка – ось все наше надалі!
І давай людей дресирувати, як собак,
Схема точна, але потім щось пішло не так...
Людина тобі не форма автомата,
І твариною – у розрізі – теж бути не рада,
Вчені мужі (і пані) вирішили пораду скликати,
Вирішили - так будемо ми особистість вивчати,
І давай Маслоу, Роджерс і Мей городити,
Пірамідки всякі будУвати,
Франкла не зламав концтабір, пекло на землі витримав він,
І контингент Європи тим пачене зумів,
Включив він сенс у психологію, фобії лікував – потужно! - інтелектуальний звір,
І нині серед великих він заслужено осів,
Поряд же психологи-маги, що під Ородруїном жили, закритими славилися, суворі слили,
Але могутніми були! Сильними були!
Душі продавши, марксизмом психологію змогли поєднати,
Зброєю потужною, магією темною, походження психіки зуміли відкрити,
Розвиток її, і фобії, навіть дітей сліпих навчили читати,
Виготський, Леонтьєв, Лурія, Рубінштейн, Ельконін - герої, яких ми повинні знати,
А в Америці тим часом Берн працював над патернами ЕГО,
Так ЕГО у нього розрослося, що аж на три стани...
На жаль, багатьох згубили політичні системи,
Що в Європі, що в СРСР, і в США(там, втім, більш адекватні ідейні теми),
Бо вчений ризикує отримати по ріпі іманетно,
Правду небезпечно говорити - Бруно підтвердить - у суспільстві невігласів перманентно.
А потім, Мілль, Брунер і Найссер вирішили - людина - це компухтер,
Система інформації збору,з обмеженою пропускною здатністю,
Нехай коряво так, зате природничий підхід - як заповідав Вундт - герр!
Зате спадщина Виготського й Піаже живе, за прикладною поки придатністю.
Історією думки якось собі, невирішена, на фоні революцій когнітивних, психофізіологічна проблема пливе…
Може, колись до Пінкера свідомості, чи Канемана невтомності, зіяюча методологічна рана науки дійде…
Так і до цього дня, не сумуючи, в міжусобицях живемо,
Сподіваємося, ми єдину теорію колись здобудемо!)
