Студентство України перед викликами війни
Що хвилює українську молодь під час війни?
Не тільки як виїхати з країни за кордон, щоб не потрапити на фронт. Підтвердженням цієї думки є збільшення кількості пам’ятних світлин на меморіальних дошках загиблих талановитих юнаків і дівчат на стінах провідних українських вишів.
Молоді українці переважно патріотично налаштовані, досить креативні і вже переживають, як будувати Україну після війни. При цьому кожна група студентів бачить себе в певній галузі. Водночас студенти вже розробляють проекти покращення освітнього процесу в Україні, керуючись гаслом – Будуємо нову Україну без старорежимних нашарувань.
Нова Україна сприймається молоддю у здійсненні нової освіти, яка відповідатиме вимогам часу. Історичні гуманісти нарікають, що шкільна історія у великих містах чи обласних центрах суттєво відрізняється від викладання у повітових центрах і сільських школах. У більшості сільських шкіл історична інформація надходить лише з підручників, написаних багато років тому. Вчителі – а їх було замало, здебільшого не були зацікавлені викладати цей предмет.
«Це поширене не тільки в моїй школі, – пише вчорашній випускник, а нині студент, – а й в інших селах. І чим далі від обласного центру, тим погіршується якість навчального матеріалу і падає рівень знань».
Щоправда, у деяких школах вчителі цікавляться своїм предметом, як, наприклад, у рівненських школах та ліцеях. Вони проводять більше інтерактивних уроків з використанням сучасних технологій, і якість подачі матеріалу зовсім інша. І відповідно цей результат відобразився на результатах ЗНО.
Творчі вчителі презентують своє бачення історії на противагу застарілій програмі. Зокрема, цьому хлопцеві це допомогло, «тому що є багато тем, які написані настільки погано, що коли читаєш, то не розумієш, про що йдеться».
Більшість першо-другокурсників вважають, що у ситуації з навчанням і змістом підручників винне МОН, яке затверджує освітні програми...
«Міністерство — це окрема сфера, яка негайно трансформується», — зазначає більшість. «При цьому це потрібно було зробити заздалегідь, місяць і більше тому, в повному обсязі».
Молодість пам'ятає експеримент, проведений кілька років тому на уроках предмету «Виховання громадянськості», який є одним із корисних у школі і зрозумілим навіть для слабких учнів. Серед учнів усього району було проведено опитування, в якому їм пропонувалося назвати 10-15 осіб як національних героїв України.
Результати були просто приголомшливі: згадувалися і Улас Самчук, і Бандера, і Шухевич, і Володимир Великий, і Ярослав Мудрий... При цьому фігурували й такі персонажі, як Катерина 2, Пушкін та інші російські та неросійські персонажі. Результати були такими, що вони налякали чиновників і відмовилися опублікувати результати. Такий розкид відповідей свідчить про рівень і зміст навчання в сільських школах і районних– за якими підручниками навчалися діти.
Студенти Київського національного університету ім Тарас Шевченко повідомили: «Зрозуміти все дуже допомогла книга Людмили Чекаленко «Публічна історія: виклики ХХІ століття». Інший студент додає, що йому сподобалася ідея книги про необхідність розвитку туризму. «У нас був проект: нічна історія міста, де керівник музею збирав 30-40 людей і проводив екскурсію. Але потім влада припинила фінансування і все зупинилося».
У більшості місць ситуація з туризмом плачевна: відсутність інфраструктури, відсутність інформації про туристичні об’єкти окремих регіонів. «Це велика прогалина нашого Міністерства культури», – резюмують студенти. Тому що для малих міст це був шанс на порятунок і для людей у цих місцях залишитися, а не їхати до столиці…».
Інший відповідає: «Туризм — це добре, але перш за все треба прибрати Російську православну церкву з усіх сіл і міст».
Такі відповіді означають, що студенти тут мають і політичні мотиви, адже РПЦ працює на путінізм і російську пропаганду.
У відповідях привертає увагу державницький підхід: «Дуже слушна ідея про створення Пантеону Героїв (стор.103, книги Чекаленко Л.Д). Ми ж можемо зараховувати до Пантеону всіх Героїв, які полягли у цій війні, і які були поранені, і можемо зарахувати всіх українців, як ті що виборювали незалежність у різні роки, так і за кордоном.
У національному пантеоні — Енді Ворхол, якого ми «віддали» словакам, а також Ілля Рєпін і Тетяна Яблонська. Хоча Московська держава їх привласнила, а в Третьяковській галереї (Москва) написано «великий російський художник» ... І Микола Пирогов, і українці, які були на боці СРСР, але не виконували злочинних наказів щодо вбивства українського населення. Ми маємо це робити, навіть якщо сусідні країни виступають проти.
Наприклад: Німеччина та Польща роками боролися за Коперника, а поляки перемогли. Зараз Вроцлавський аеропорт носить ім'я Миколи Коперника.
Інший студент додає: «Також потрібно позбавити певне коло людей звання Героя України, бо вони зрадники, як, наприклад, Бойка.
Студенти також ставлять запитання: «Чи можна те, що сталося з Україною, вважати успіхом дипломатії?» Чому дипломатія не дала результатів, на які очікував народ?»
І роблять правильний висновок: «З 2014 року українська дипломатія багато в чому програла російській…».
Студенти з Білорусі
Ситуація з освітою в Білорусі погана. Рівень освіти в маленьких містах і в столиці сильно відрізняється. Єдиниці пощастило: якщо вчитель історії розповідав історію держави та історію світу не за підручником. А в посібнику написано, що «білоруси кращі за інші національності, а в історії сказано, що Павлик Морозов — Герой, великий професіонал своєї справи, дуже любить дітей і цінує свою працю».
«У 2020 році було надруковано понад 1000 примірників нових книжок з історії та суспільствознавства. Нові підручники випробовують у столиці - у Мінську, в неповних школах, а старі відправляють у провінцію. Якщо хтось критикує (цензурує), то якісні підручники відправляють на «доопрацювання» або навіть викидають після цензури.
«А нашого творчого вчителя швидко звільнили з роботи за активну викладацьку роботу», — пише інший.
«У білоруських підручниках оспівують Катерину 2, яка нічого доброго для білоруського народу не зробила».
«У Білорусі була проведена глибока русифікація, було заборонено розмовляти білоруською мовою, білоруські вчені стали російськими вченими. Білоруська територія – Гомельська область була передана командувачам російської армії».
Думка білоруських студентів про війну між Росією та Україною: «Треба виграти війну і лише тоді будемо думати про політику».
На запитання: «Яка війна?» Відповідь: «війна з Україною».
На питання «Будете битися? Підеш на фронт?»
Відповідь: «Ні, нам не треба воювати. Тому нас захищає російська армія».
Один-два студенти висловлюються радикально: «Вони не хочуть бачити і чути «Москву»... Вони хочуть відстоювати інтереси України за інтереси Білорусі».
Але це одиниці.
Деякі відповідали: «У нас є своя думка щодо війни, але ми не можемо її висловити, тому що ми громадяни Білорусі».
Студенти з Польщі
Рівень радикалізації польської молоді залежить від регіону. Одними з перших на захист України стали Варшава, Краків, Вроцлав. Студенти з малих прикордонних міст висловлюються обережніше, можливо тому, що вони географічно близькі до кордону поділу.
Більш віддалені, не провідні польські освітні центри та університети також не беруть активної участі в дискусії, пояснюючи свою позицію соціальними негараздами, політичними амбіціями та економічним станом регіону. Або більшою мірою критикують українців за їх політику та поведінку.
Про активну діяльність молоді славетного Ягеллонського університету розповідають численні матеріали проведених конференцій – збірники статей, інші публікації, інформаційні огляди, підготовлені та надруковані Кафедрою польсько-українських студій WSMIP UJ, завідувач д-р хаб. . Аліса Новак.
Тому ми зосередимося на думках студентів інших навчальних підрозділів.
Переважна більшість – периферія – відкрито не демонструє свого ставлення до подій в Україні. Вони уникають прямих відповідей на питання про їх оцінку.
Як можна припустити, негативно ставляться студенти із заможних польських та білоруських родин, багато з яких вступили до польських вишів. Їхні думки збігаються з негативною оцінкою політики нашої країни: «У тому, що сталося, винна сама Україна». «Через українців не вистачає місця під сонцем». «Наша країна не така заможна, як інші, щоб платити українцям і приймати їхні родини» тощо.
Більшість, навіть серед майбутніх політологів, заявляють, що вони тільки навчаються і політика їх не оминає.
Серед негативних відповідей ми зустріли дві радикально негативні для всього потоку студентів, які навчаються в Польщі, як виявилося, українських хлопців, які опинилися за кордоном. Вони відкрито намагаються досить швидко асимілюватися – влитися в польське суспільство. Основна ідея їхнього висловлювання: «Все українське погане і гірше — освіта, ідеї, політика, вчителі, їжа, одяг, манери тощо» ...
На жаль, такі люди є.
Підсумовуючи, зазначимо, що українська молодь, яка навчається за кордоном, переважно патріотично налаштована. Молодь впевнена, що Україна переможе у цій страшній війні.
Вони хочуть будувати нову Україну як розвинену демократичну державу, яка не буде залежною від інших, бо має для цього все необхідне. І родовища, і родючі землі, і працьовиті, талановиті люди.
Білоруська молодь, вихована на російсько-радянських традиціях, повторює те, що говорять російські телеканали, «жовта» преса та інтернет-ресурси Рашатудей.
Є й білоруські студенти, які хоч і навчаються в Польщі, але не намагаються бути кращими, їм підходить середній рівень. Польську мову не намагаються опанувати – говорять лише російською, а вчаться на «достатньо», тобто трійки.
Своє перебування в польських університетах вони сприймають як тимчасове та перехідне. Вони впевнені, що підуть далі – до провідних країн Євросоюзу чи США. Рівень отриманих ними знань дуже низький – вони допускають ряд помилок навіть під час відповідей на тестові запитання російською мовою. Мета більшості – отримати диплом якнайшвидше – і вони буквально вимагають від викладачів високих оцінок. Це також характерно для деяких польських студентів.
Польські студенти також відрізняються за вузом: активні, працьовиті, наполегливі та ініціативні навчаються у Кракові, Варшаві та Вроцлаві. Деякі з них навчаються на кількох спеціальностях одночасно в різних університетах. Практично і розумно оцінюйте свої спроможності і можливості. Переважно така характеристика притаманна тим студентам, що навчаються на факультетах, пов’язаних з майбутнім фахом адміністраторів, тобто державною службою. Водночас є й такі, які приходять тільки на сесію, оскільки їм таке дозволяється, вчитися не дуже прагнуть.
