УВАГА! СПОЙЛЕРИ!

Вчора офіційно закінчилося одне з найбільш відомих аніме сучасності. Атаки Титанів. 

Дуже іронічним є той час, в який вона закінчилася. В світі відбувається російсько-українська війна, пав Нагірний Карабах, і тисячі вірмен лишилися домівок, а Ізраїль ледь не буквально вирішив влаштувати Сектору Ґази Гуркіт землі. Не кожен рік настільки врожайний на екзистенціалізм. Питання яке ставить епілог в сучасному світі, нажаль, як ніколи виявилося актуальним: хто ж в цій історії є правим.

Як зрозуміло із заголовку, сьогодні ми поговоримо про Єґеризм. Поговоримо про свободу, націю, наративи. І чи правда, що тільки якщо перехуярити всю кацапню, ми здобудимо свободу?

Та перед читанням пропоную заглянути на наш телеграм канал

Нє всьо так аднозначно

Я думаю почату цю розмову треба із невеликих дир в сюжеті. Практично всю історію атака була шьоненом, де були погані Титані і хороший Ерен, який можливо не найбільш вправний, проте віддано бореться зі злом. І от в самому кінці історії, виявляється, що все зовсім не так. Титани, яких всі ці роки елдійці успішно утилізовували виявляються їх замордовані марлійціями соплемінники. Самі марлійці роками переживали гноблення, і от коли вони повстали і змогли збудувати власну державу, вони не придумали нічого кращого ніж влаштувати колишнім гнобителям геноцид. 

Про що, звісно, марлійці згадувати не дуже люблять, і коли постає питання як же ж так сталося, що колишніх могутніх елдійців залишилось всього нічого, щоб заселити відносно невеликий острів, ще й не до кінця, в кінці-кінців нащо ви зараз їх закидуєте безмізкими тварями, вони відбиваються чимось накшталт «ви самі начали». 

Хадзіме Ісаяма, автор манги, намагається замінити клішейну сагу про добро і зло, на складний екзистенційний конфлікт. Для цього він намагається збудувати емпатію по відношенню до двох сторін. І от тут і почалися проблеми.

Ісаямі закидали і що він намагається відбілити японських мілітаристів, і звинувачували в надмірному пацифізмі на рівні «трактор в полє дир-дир-дир, кто за что, а ми за мір». В кінці впринципу так і вийшло. 

Сюжет постійно троху гайдає, з’являються дуже дивні сцени, де от марлійці при контакті з елдійцями, в пориві гніву готові один одного вбити, і от відразу нам виводять мораль, проте що це не марлійські солдати винні в тому, що в мене вирізали всю сім’ю, і половину друзів, іноді буквально їхніми ж руками. З’являється немало сцен, де нам говорять, що «пиздити не можна бо всі люди, всі браття на землі» в хлам забуваючи, що сцену тому всі прийшли до висновку, що на «жидів, татар, масонів, негрів, білорусів і марлійців» дане правило не поширюється.

Особливо помітно це в арці «Ніч Кінця», де марлійці з елдійцями обговорюють історію, починають сратися і разом приходять до висновку «что нам дєліть, ето всьо політіка». В аніме про політику, блять. 

Ні, друзі, це так не працює, в реальному світі подібні розмови, особливо серед солдат, закінчуються в кращому випадку «пішли нахуй», в гіршому поножовщиною. Камон, особливо марлійці, ви місяць тому за ці ідеї готові були влаштувати геноцид. 

Як сказав один чувак, критику якого я читав перед написання статті, це щось накшталт, якби хтось вирішив написати книгу про другу світову, і в рівній мірі симпатизував би і ссср, і третьому рейху. В таких обережностях і недомовках як правило і проростає пропаганда. Замініть елдійців і марлійців на українців і росіян, і вийде щось по арестовичу.

Націоналіст чи ліберал

Тим не менш, перед нами таким чином постає реально хороша дискусія. Існує бачення моралі, як чогось абсолютного, наприклад, ким би не був твій ворог, морально ставитися до нього, як до людин. Ким би не був сусід за твоїм забором, відбирати життя чи грабувати не правильно.  

І існує інше бачення. Що таке взагалі мораль? Це інститут. Інститут, який потрібен для того щоб уживатися в ком’юніті.

Із цим була пов’язана суперечка Главкона, брата Платона, який присвятив цій суперечці епізод в своїй книзі про Державу, і Сократа. Главкон стверджував, що люди по своїй природі є злі, корисні і люблять робити капості. І от у нас є інститути, які дають можливість цим монстрам між собою уживатися. Тобто поза спільнотою виконувати ці правила просто не обов’язково.

Cократ же і Платон з ним, вважав інакше. Він виступав за те, що кожна людина має низьмені потреби, страсті і розум. Така собі, антична піраміда Маслоу. 

Сократ вважав, що мораль для того щоб дотримуватися між цима позиціями балансу. Однак на питання як цей баланс має виглядати відповіді звісно нема, виводиться, тільки що нічого хорошого лицемірство принести нам не може, і норми все такі мають бути універсальні. 

Американський філософ Аласдер Макінтаєр в своїй роботі про етичністі патріотизму, на яку я вже посилався, називає ці підходи ліберальним і патріотичним, де ліберальний стверджує, що мораль має бути направлена на всіх, а патріотичний, що бути тільки про націю і для нації. 

Макінтаєр говорить, що впринципу подібний підход трохи не коректний. Бо навіть абстрактні етичні норми ми беремо не з повітря чи вчень Платона, а із суспільства.

Мораль і принципи за якими ми живем, навіть якщо вони схожі між собою, лишаються сформовані в спільноті. Тобто різниця між двома підходами не настільки колосальна і перше неможливі без другого і важливо черпати мораль відразу із двох джерел. Інакше можна стати або цинніком, або фанатиком, і не те, не те, не виглядає етично привабливим.

І от питання, чи можна вважати добродією спробу зупинити вбивста мільйонів марлійців, при тому знаючи, що такого побоїща, в разі поразки, вам ніхто не пробачить. 

Тут треба розуміти націю як проєкт, Макінтаєр знадує Операцію Валькірія. Якщо ви вважаєте, що той національний проєкт, який ви обрали принесе нації вийде ще більшим богом, такі наприклад як розлюднення, величезний економічний урон, диктатуру радикалів, і це просто суперечить етиці, то ви можете і мусити це спинити.

Головне, щоб ваш національний проєкт не приносив ще гірших наслідків, просто бо це супроти моралі. І тут варто поговорити що нам за національні проекти взагалі пропонують. І чи взагалі один з двох стільців є привабливим.

Історія Гріши Єґера

23го серпня 1973го року в Стокгольмі стався один казус. Грабителі захопили банк і взяли працівників у заручники. Утримання заручників тривало 5 днів, за них сталася перестрілка, а злочинці погрожували застосувати по відношенню до жертв газ. Газова атака таки сталася, але жоден із заручників не постраждав і їх вивіли цілими і неушкодженими. Та за іронією долі заручники почали вважати, що більш проблем було від поліції, ніж від злочинців. Психіатр Нільс Бейрун, який консультував поліція з приводу «як же ж так», назвав це Норрмальмсторгским синдромом, який потім почали називати Стокгольмским.

Cьогодні наука ставиться до подібного синдрому насторожено. Не існує хороших доказів і чітких критеріїв діагностування. Та й аналіз ФБР показав, що щось подібне відбувалося не більше ніж в 5% випадків, а в тій історії копи трошки перевищили повноваження.

Тим не менш ми всі чули про всі ці б’є значить любить, та й в політиці стокгольмським синдром давно став ображалкою. Загугліть «Stockholm syndrom in politics» і ви дізнаєтеся чому у ваших політичних опонентів саме цей.

На щастя це не тільки обзивалка, самі «жертви» часто теж люблять поговорити про образи бувальщіни. Можливо стокгольмського синдроми не існує, але замість нього точно є щось ще.

В 2021му році корейський історик Цзє-хьон Лім написав вже відому роботу «Жертовність націоналізму». На його думку головна помилка у сприйнятті націоналізма є ідея, що він явище суто національне. Ні, націоналізм можливий тільки там, де існує багато народів. Якщо взяти і почитати національні історії, то там можна обов’язково знайти страшних ворогів минулого, яких ми або перемогли, або віддано перемогаємо. Нащо людям такі дискусії? У людей взагалі поняття хто з нами, чітко пов’язанно із поняття, хто проти нас.

Тобто існування націоналізму без віктимності є просто неможливим. Вибудувавшися один раз відносини жертви і пригноблювача закріплюється на довго і визначає характер націоналізму. Те, чим свою націю бачать свої, неможливо без розуміння як її бачать інші. 

Існує дуже великий соблазн звинуватити прихильників милосердної смерті в тому що у них стокгольмський синдром і вони, як жертви, прикипіли до рідного Гетто, де Марлійська імперія вбила тітку Зіка, а потім перетворила його батьків на титанів. 

Однак мені здається, що тут справа в де чому іншому. Бачите, націоналізм, який сповідують приверженці милосердної смерті і націоналізм з якого виріс Єґеризм це абсолютно два різних націоналізма, що збудований на абсолютно різному баченні історії, і абсолютно в різному підході розділу хто жертва, а хто не жертва.

Принаймні тому, що той історичний міф, який отримали жителі Парадизу фактично переказ історії від Гріши Єґера. Однак на цей переказ наклався образ героїчного розвідника, і взагалі він оформився в абсолютно інших умовах. Це теж саме, як взяти і зараз об’єднати дві Кореї, як жителі півночі здивуються.

Ні, навіть з урахування появи національної свідомості, усвідомлення місця в цьому світі у елдійців з Марлії і Парадизу абсолютно різні. Перші все таки визнають свою вину, і самі вважали других острівними демонами, які в свою чергу все життя відчували жертвами титанів себе. На цьому і будується той екзестинціалізм, який обидви нацпроекти і хочуть вирішити.

І от, що у нас виходить. Під соусом кінця вічної боротьби і страждань, вічної війни за право хто більше жертва нам продають дилему вагонетки, де на одній стороні рельс елдійці, правда вбиті максимально гуманно, а на іншій вщент розтопчені марлійці, разом зі своїми ж, ліс рублять, щепи летять.

Друге з точки зору моральної інтуїції виглядає по справжньому жахливо, але і стати всім разом імпотентами, щоб спокійно вимерти, звучить жахливо не менше, особливо коли це все в комплекті із розмовами про спільне благо. Так ми знову вернулися до вибору яку мораль нам взяти, патріотичну чи ліберальну і головна трагедія, як раз в тому, що вибір в рамках цих проєктів надається суто бінарний.

Свобода або смерть

Націоналізм люблять розділяти на етнічний і громадянський. При тому часто про другий люблять говорити як про милосердний, а перший це обов’язково їхав гітлер через гітлер. 

Давайте чесно, ми забуло, що громадянський націоналізм, це не тільки няшна Америка. Це ще і робесп’єрівська франція і така потороч як совєтскіє люді. 

Громадянський націоналізм прийнято сприймати як вибір. Нація це щоденний плебісцит, казав Ернест Ренан. Однак складно придумати, щось більш не підходяще під плебісцит як нація. З нацією тобі у спадок приходять мова, культура, цінності. Навіть етнічні націоналісти давно вже не міряють черепи. 

Коли Ерен і друзі приносили присягу вони клялися на честь всього людства. Однак тут виявилося, що людство це щось більше. І от питання, а де ж проходить ця межа. Для Ерена це Парадіз, в той час, як всі елдійці Марлії… Що ж, упокой господь їхні душі. 

Один прихильники милосердної смерті теж не настільки вже готові приймати нових членів своєї спільноти. Ключовим епізодом тут є той, де Габі стріляє в голову Ерену, знаючи, що для Парадізі це смерть. Так, острівні монстри, такі ж елдійці як і вона, і той факти що не такі вони і монстри, виявляються все таки не настільки важливими, як наші мальчікі. 

Але що зв’язує етіх наших мальчіков і Габі насправді? Із провини, яку насаджували Елдійцям виросло переконання в тому, що прави стати хоч не рівним, але членом суспільство треба заслужити. Але хіба це не схоже на громадянський націоналізм? Марлійський національний проєкт виявився набагато більш відкритішим до інших, най разом із дискримінацією і іншими приколами. Але іншого ані Зік, ані Елена просто не бачили.

У етнічних все просто. Земляк, один етнос – значить свій, в той час як громадянськимзавжди приходиться вигадувати всякі конструкції для того, щоб впізнати свого. Якщо етнонаціоналісту навіть зрадник – просто свій зрадник, то для громадянського зрадник просто перестає бути своїм. 

А значить саму форму, що ж таке представник нації, легко доповнити різними домішками із спільних цінностей ісхожої поведінки. Але звідки тоді громадянському націоналісту брату джерело легітимності? Правильно, із ідеї спільної волі, якою вони люблять підмінити свою. 

Коли Ерена питають чому він не намагається спинити спроби скасувати гуркіт, він відповідає, що вони вільні робити, що завгодно. Дуже різниться із пропозицію всім колективно відмовитеся від дітей заради спільного блага, який вони самі визнали єдиноправильним.

Тут зійшлися не просто Елдія і Марлія, тут зійшлося два національні проєкти: померти самим, але моральними людьми, не допустивши гуркіт землі, і вирішать це декілька людей за мільйони, або смерть мільйонів заради того щоб настала свобода і мир на кістках. Що ще може бути страшніше?

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Свині біжуть
Свині біжуть@bihun

Шукаєм здоровий ґлузд

4.9KПрочитань
6Автори
60Читачі
Підтримати
На Друкарні з 14 липня

Більше від автора

  • "Одеську хатинь" ніколи не пробачать

    Сьогодні 10 років, як в Одесі, на Куліковому полі, заживо згоріли люди. 10 років як русня посадили цю подію на хорогви і виправдовує нею війну. Перевипускаю свою стару статтю про цю дату, розширенню, виправлену і доповнену.

    Теми цього довгочиту:

    Одеса
  • Чи треба заборонити казино в Україні? Частина 2: Заборонити неможна легалізувати

    Продовжуємо досліджувати казино. Сьогодні ми поговоримо про специфіку ринку, і соціальні видатки. Чому питання їх мінімізації є складнішим, ніж здається. Як правильно регулювати казино і чи потрібно регулювати взагалі?

    Теми цього довгочиту:

    Казино
  • Чи треба заборонити казино в Україні? Частина 1: Моральна паніка чи реальна загроза?

    На початку попереднього тижня на Економічній Правді виклали статтю в якій розповідається про засилля реклами казино, і взагалі неймовірно швидкий розвиток лудоманії. Це перша частина статті про казино, де ми розберемося, чи існує загроза?

    Теми цього довгочиту:

    Казино

Вам також сподобається

Коментарі (2)

Дуже дивний текст, чи то графоманство чи то робота штучного інтелекту. Претендує на щось розумне, але й змішує поняття. Таке-собі нажаль

Вам також сподобається