Продовження статті «Антикультизм і нацизм». Початок публікації — 23 жовтня. Повністю статтю можна прочитати
https://actfiles.org/anti-cultism-and-nazism-heirs-to-the-anticult-archive-part-1/
Вона буде корисною тим, хто хоче зрозуміти підґрунтя нинішньої ситуації в Україні. Яке потрібно шукати — як би дивно це не звучало — в передвоєнній і післявоєнній Германії 20 століття. В статті — маса доказів і посилань на першоджерела.
Коли два німецькі історики, Горст Юнгінгер та Маттіас Пельманн, зіткнулися лоб у лоб, згладити розбіжності не вдалося, тому давайте представимо їх такими, якими вони є.
Горст Юнгінгер прямо писав:
« На різних робочих зустрічах, що відбулися у травні та червні 1933 року в управлінні таємної державної поліції в Берліні, вимоги присутніх представників церкви виходили навіть далі, ніж заходи, передбачені державою. Коли йшлося про такі групи, як «Серйозні дослідники Біблії» (Свідки Єгови), Верховна церковна рада протестантів та Апологетичний центр, вони були рушійними силами, які вважали заборону неминучою. […] Коли Маттіас Пельманн пише у своїй книзі про Апологетичний центр, що, співпрацюючи з нацистською державою, Центр «непомітно» зайшов у політичну хвилю та дозволив себе «використовувати», це перевертає події з ніг на голову. Адже в низці випадків саме церковнослужителі буквально підштовхували державні органи до найжорстокіших репресій » 2 .
Дві взаємовиключні історії!
У версії Пельмана антикультисти були невинними жертвами обставин, яких «затягнули», використали та підставили. Держава тут є хижаком, тоді як апологети — наївні вівці, яких звели на манівці ще до того, як вони усвідомили, що відбувається.
Однак, за словами Юнгінгера, події розгорталися прямо протилежним чином: у кабінетах гестапо саме чоловіки в духовних мантіях вимагали крові голосніше, ніж самі слідчі, активно вимагаючи від нацистів заборони на нонконформістів.
Немає потреби робити тут якийсь висновок. Достатньо згадати, що Маттіас Пельманн сам є антикультистом і співробітником EZW, прямого наступника цього довоєнного центру. Це не применшує цінності його основоположної книги 1998 року (без нього багато архівів залишилися б прихованими від нас) 3 . Але коли Пельманн розглядав питання «хто кого використовував», він оцінював історію власного роботодавця. Читачеві слід пам’ятати про це.
Так само слід пам’ятати, що лист Кюннета від грудня 1933 року не був написаний з точки зору жертви. Чи скаржився він на те, що його хитро експлуатують? Навпаки, він з гордістю повідомляв, що гестапо в захваті, обмін даними йде повним ходом, і було встановлено прямі робочі стосунки з міністерством Геббельса22 .
«Щирі дослідники Біблії» (Свідки Єгови): справжня ціна досвіду
У той час Свідки Єгови були відомі в Німеччині як Ернсте Бібельфоршер («Завзяті дослідники Біблії»). Горст Юнгінгер ставить їх на перше місце серед тих, чиєї ліквідації антикультисти наполегливо вимагали від нацистів . І цю історію потрібно розповісти до самого кінця, інакше фраза «вважали заборону неминучою» залишиться порожньою бюрократичною формулою.
Антикультові консультації в гестапо дали швидкі результати. Лише через кілька тижнів після цих травневих і червневих зустрічей 1933 року Герман Герінг (тодішній міністр внутрішніх справ Пруссії) підписав указ про заборону громади на прусській території2 . До 1 квітня 1935 року заборона була запроваджена по всій країні Рейху; влада наказала ліквідувати організацію по всій Німеччині28 .
Що сталося після цих заборон? Звернімося до записів Меморіального музею Голокосту у Вашингтоні, округ Колумбія, 28 .
У 1933 році в Німеччині налічувалося від 25 000 до 30 000 Свідків Єгови. Протягом 12 років нацизму кожна друга людина, яка відмовилася зректися своєї віри, стала жертвою репресійного апарату. До 1939 року приблизно 6000 віруючих утримувалися у в'язницях та концентраційних таборах (включаючи ті, що були в анексованій Австрії та Чехословаччині). Щонайменше 3000 пройшли через бараки таборів, де на їхню тюремну форму пришивали фіолетовий трикутник – спеціальне клеймо, вигадане виключно для них.
За оцінками, близько 1000 німецьких Свідків загинули або були закатовані до смерті у тюремних камерах, а ще близько 400 жертв були громадянами інших окупованих країн. Зрештою, щонайменше 273 особи були засуджені до смертної кари військовими судами за відмову взяти до рук зброю, і кожного з них було страчено розстрілом або гільйотиною.
Двісті сімдесят три страти лише за відмову вбивати інших людей!
Однак, щоб уникнути антивоєнної полеміки, давайте чітко внесемо ясность: вбивства здійснювало не антикультове інформаційне бюро, а нацистська держава. І гестапо мало чимало власних причин ненавидіти цю спільноту: вони відмовлялися піднімати руки у вигукуванні «Хайль Гітлер!», не голосували та відмовлялися служити у Вермахті.
Але головне питання полягає в іншому: як насправді функціонував цей союз?
Архівні протоколи зустрічей дають однозначну відповідь. На закритих зустрічах, де вирішувалася доля Свідків Єгови, саме експерти з боротьби з культами вимагали їхнього винищення набагато наполегливіше, ніж самі нацистські чиновники2 . Вони прибували до урядових установ повністю підготовленими, приносячи з собою картотеки, досьє та списки лідерів. І цей внесок не можна викреслити з історії. Як зазначає Горст Юнгінгер, церковні журнали тих років регулярно публікували «тріумфальні» звіти, що оголошували про закриття ще одного релігійного конкурента (слово «тріумфальний» – це власний термін історика).
А 16 квітня 1937 року бюлетень «Materialdienst» , особисто редагований Куртом Гуттеном, опублікував вичерпний список усіх релігійних груп, заборонених з моменту приходу Гітлера до влади. Юнгінгер прямо називає розділ про Свідків Єгови актом доносу2 .
Йшов 1937 рік. Тисячі людей з того списку вже нудилися у в'язницях та концентраційних таборах, і редакційний колектив під керівництвом Вальтера Кюннета та Курта Гуттена чудово знав, куди відправляють осіб, що опубліковані в їхній картотеці.
Далі буде…
