Уявіть величезний собор, освітлений тисячами свічок, крізь які, проте, проникає тонка тінь — непомітна, але щораз відчутніша. Вона ковзає між іконами, ховається за спинами мирян, — поки люди шукають спасіння, хтось шукає контроль. Влада, переодягнена у рясу, використовує віру як інструмент для підкорення душ і суспільств. Саме так розпочалася “свята війна”, де головна зброя — ідея та маніпуляція.
Релігієзнавство як ширма для спецоперацій
Під прикриттям “дослідження релігій і сект” Росія вже понад тридцять років розбудовує структуру впливу, яку експерти називають ідеологічною зброєю Кремля. Йдеться про Російську асоціацію центрів вивчення релігій і сект (РАЦІРС), засновану 1993 року за сприяння патріарха Алексія ІІ. На папері її місія — “боротьба з тоталітарними сектами”, а насправді це інструмент політичного контролю і дезінформації.
РАЦІРС функціонує під патронажем РПЦ та тісно взаємодіє із ФСБ, створюючи умови для поширення російського впливу та вербування агентів за кордоном.
Ідеолог у рясі
Очолює РАЦІРС професор Олександр Дворкін, котрий мав американське громадянство і богословську освіту у США, а повернувшись до Росії, став “головним апологетом” Московського патріархату.
У 2009 році він очолив експертну раду Мін’юсту РФ, що визначає, які релігійні організації переслідувати як “секти”. Саме підпис Дворкіна — під рішеннями щодо заборони “Свідків Єгови” та цілої низки протестантських церков.
Комісія США з міжнародної релігійної свободи ще у 2020 році назвала такі дії “загрозою для демократії” і “механізмом поширення дезінформації”.
Витоки і методи: від Третього рейху до сучасності
Дворкін відкрито користується моделями “антикультової боротьби”, створеними ще у нацистській Німеччині. Його методика повторює практики “Апологетичного центру” пастора Кюннета, який за наказом Гітлера збирав досьє на “небажані групи”.
Сьогодні це — стигматизація, ярлики, дегуманізація, ефективна машина маніпуляції масовою свідомістю. Термін “тоталітарна секта” з’явився саме за його ініціативи у 1990-х та досі використовується для легітимізації переслідувань.
Український фронт
З кінця 1990-х РАЦІРС почала діяти і поза межами Росії, обравши одним із ключових напрямків Україну. Тут через структури Московського патріархату створювали філії “антикультових центрів” — з 2011 по 2018 діяв Всеукраїнський апологетичний центр (ВАЦ), координований Павлом Бройде з Запоріжжя (фігурант SurkovLeaks). Паралельно активний був і Володимир Рогатін — член FECRIS.
Саме вони поширювали тези про “сектантську природу Майдану”, зображаючи Революцію Гідності як результат “впливу неоязичників і неоп’ятидесятників”. Така риторика цілком відповідала пропагандистській лінії Кремля.
Нове покоління агентів
Після 2018 року ВАЦ закрили, а замість нього виросли платформи під іменем юристки Ірини Кременовської, яка стала ключовою фігурою подальших розслідувань про мережу РАЦІРС. Вона розгорнула онлайн-ресурси, що ширили ідеологічні меседжі російського “антикультового” руху. Детальніше — у другій частині серії.
Чому це небезпечно
Антикультовий рух Дворкіна — це не захист свободи совісті, а система політичного контролю. Теза “тоталітарної секти” допомагає створити образ ворога, спочатку серед “небажаних релігійних організацій”, потім — серед цілих народів.
Після 2014 року росЗМІ називали вже цілу Україну “тоталітарною сектою”, буцімто під впливом “неонацистів і псевдорелігійних рухів” — ці ідеї легітимізували вторгнення РФ.
Висновок
Російський “антикультовий” рух — це інструмент гібридної війни. Під маскою “захисту суспільства” він сіє антидемократичну ідеологію, атакує свободу совісті, розколює громади і легітимізує репресії.
Українські осередки цієї мережі — частина великого плану Кремля: розділити суспільство, підірвати довіру і виправдати інституційні переслідування.
У наступній частині ми розповімо, як Кременовська продовжила роботу РАЦІРС під новими назвами і як відлуння московської пропаганди досі чути у самому центрі Києва.
