До видання книги “Серединні королівства. Нова історія Центральної Європи” на українській мові.
Британський історик Мартін Рейді у праці «Серединні королівства. Нова історія Центральної Європи» зробив те, на що тривалий час не наважувалася більшість західних академіків. Він розсунув звичні рамки Центральної Європи за межі Вишеградської четвірки та Німеччини, вписавши українські землі в спільний контекст регіону.
Проте за цією довгоочікуваною увагою ховається глибинний парадокс: намагаючись захистити Україну перед західним читачем, академічний розум мимоволі звужує її сутність.
Погляд Рейді — це класичний європейський раціоналізм. Історія для нього вибудовується навколо інституцій, феодальних угод, династичних шлюбів та юридичних актів. У цій системі координат українські землі постають як повноцінна, але все ж периферійна частина великого пазлу:
Руське королівство та династична мережа. Середньовічна Русь показується не як ізольована далечина, а як активний гравець у стосунках із Польщею, Угорщиною, Чехією та Священною Римською імперією.
Злам Річі Посполитої. Хмельниччина 1648 року змальована як геополітичний тектонічний зсув, що підірвав польську могутність, утворив вакуум сили та відкрив ворота для московської експансії.
Габсбурзький інкубатор. Перебування Галичини та Буковини у складі Австро-Угорщини розглядається як вирішальний етап: відносно ліберальне конституційне поле дало українцям змогу здобути досвід парламентської боротьби та розбудови громадянського суспільства.
Екзистенційний фінал. Завершуючи хроніку 2022 роком, Рейді прямо формулює головний висновок для Заходу: ключова загроза для нової Центральної Європи виходить із Росії, а здатність України вистояти визначає майбутнє всього континенту.
Якщо зупинитися лише на компліментарному викладі Рейді, ми ризикуємо опинитися в пастці чужого нарративу. Історик-технократ бачить карти й договори, але пропускає первинну матрицю простору. Тут виникає фундаментальний дисонанс із «метафізикою Степу»* та сакральною геометрією простору.
У Рейді наш Степ постає здебільшого як зовнішній фактор — небезпечне, дике прикордоння, від якого Європа мала відгороджуватися фортецями та заштриховувати його на мапах.
Але Степ — це не порожнеча й не «відсутність цивілізації». Це самостійне, живоносне джерело та простір абсолютної свободи. Саме тут формувався воїнський дух козацтва, здатний відчувати прямий зв'язок Землі й Неба без імперських посередників та бюрократичних прошарків.
Західний історик міряє розвиток лінійно: від середньовічного роздроблення через бюрократизацію та Просвітництво до сучасної держави. Будь-які періоди розпаду чи відсутності централізованого апарату трактуються як «хаос» або «занепад».
З погляду глибинної просторової геометрії, життя розгортається органічно та фрактально. Періоди відсутності жорсткої державної форми на українських теренах були не катастрофою, а фазою скидання чужорідних матриць, перезбирання енергії та повернення до природної самоорганізації.
Поширення західних інститутів — від Магдебурзького права до сеймових процедур — Рейді вважає безумовним прогресом. Проте за лаштунками цієї юридичної впорядкованості часто ховалося закріпачення, відчуження людини від землі та формалізація живого звичаю. Метафізика нашого простору ставить у центр не статус суб'єкта права, а внутрішню силу носія, його здатність жити в резонансі зі своєю землею.
Книжка Мартіна Рейді — корисне зовнішнє дзеркало. Вона демонструє, як раціональний європейський розум намагається легітимізувати Україну, зробивши її зрозумілою для себе: «східним оплотом», «захисним щитом», «краєм на межі».
Проте справжня історія цієї землі не зводиться до ролі буфера чи периферії. Вона виходить за межі інституційного опису. Україна є автономним «геомантичним центром»*, де перетинаються Схід і Захід, а Степ виступає не загрозою порядку, а джерелом постійного оновлення, яке раз у раз виштовхує будь-які штучно насаджені імперські структури.
Вибачте, зовсім забув - книгу до читання раджу!
Примітки * :
· «метафізика Степу»— це концепція України як автономного, самодостатнього простору та сакрально-геометричного центру, де горизонталь нескінченного ландшафту та вертикаль духу створюють особливий код свободи, здатний переплавляти будь-які зовнішні загрози та відновлювати природну гармонію Буття. Це оптичний прилад, який дозволяє бачити під поверхнею звичайних історичних фактів глибинну пульсацію Землі та Духу.
· «геомантичний центр» — це точка, яка володіє не просто адміністративним статусом, а внутрішньою силою самого ландшафту, яка приваблює людей, формує історію та примушує простір навколо себе жити за власними ритмами.
Одеса, липень 2026
