Українська політика завжди мала винятковий хист до яскравих декорацій та вишуканої сценографії. За останнє десятиліття ми здійснили грандіозний фасадний стрибок: від масивних дубових столів, застелених зеленим сукном, до концептуальних коворкінгів із хитромудрими презентаціями у PowerPoint. Краватки й суворі костюми поступаються місцем худі та смартгодинникам, а звичне «рішалово в кабінетах» отримало стильний ребрендинг і тепер називається «пітчингом кейсів».
Та якщо зідрати цей хипстерсько-трендовий фасад, що залишиться в сухому залишку? Чи дійсно перед нами запеклий двобій між гнучкими технократами та заскорузлою номенклатурою — чи це просто черговий сезон мутації нашого панівного класу?
Мутація радянського гена
Стара українська номенклатура ніколи не була збіговиськом вимираючих мамонтів у каракулевих шапках. Це надзвичайно адаптивний та живучий організм. Він безболісно пережив розпад Союзу, впевнено вирулив із дикого капіталізму дев’яностих, перечекав дві революції та досконало опанував мистецтво засвоєння західних ґрантів.
Нинішній кадровий «інсайдер» вільно щебече англійською, має диплом західного університету й при нагоді невимушено цитує Аджемоглу. Втім, його базовий інстинкт залишився хижим та недоторканим: контроль над грошовим потоком завжди важливіший за результат. Держава для нього — це не сервіс для громадян, а монополія на розподіл ресурсів. Такий діяч може змінити діловий костюм на піксель або худі, але успіх він усе одно мірятиме не ефективністю реформ, а глибиною свого впливу на діючі схеми.
Технократи: Будівельники цифрових фасадиків
І тут на сцену виходять технократи — вихідці з інвестфондів, IT-сектору та міжнародних ГО. Вони декларують, або щиро й свято вірять у KPI, децентралізацію та алгоритми. Разом із собою вони принесли застосунки електронного урядування, прозорі закупівлі та стоси аналітичних записок.
Головна біда наших технократів у тому, що вони сприймають державу як кривий софт, який просто чекає на якісний рефакторинг. Вони чомусь забувають, що українська держава — це не програмне забезпечення. Це мережа феодальних договорняків.
Коли технократ заходить у кабінет, обвішаний красивими дашбордами, системний номенклатурник лише ніжно, по батьківські, посміхається й люб'язно дозволяє йому цифровізувати бумажки. Чому? Бо поки технократ старанно будує «державу в смартфоні», стара гвардія спокійно продовжує рулити реальними фінансовими потоками.
Оцифрування хаосу лише змушує хаос рухатися швидше, але ніяк не змінює його природи.
Илюзія конфлікту
Найбільша ілюзія для нас — сприймати цю динаміку як смертельну битву між «старим» і «новим». Насправді все це давно визріло у гармонійний симбіоз:
Номенклатурі критично потрібні технократи, щоб зберігати легітимність в очах західних донорів, вибивати кредити й мати сучасний вигляд.
Технократам так само потрібна номенклатура, бо без її політичного даху та знання реальних важелів системи жоден законопроєкт не пройде далі першого читання.
На виході маємо гібридний клас — «техно-номенклатуру». Це персонажі, які здатні ранішнім потягом накидати бездоганну фандрайзингову стратегію для міжнародних партнерів, а вже по обіді тихенько розписати «відкати» у потрібний кабінет на поверсі.
Як має виглядати справжнє оновлення
Справжня зміна еліт — це не про вік, не про зачесаний профіль у LinkedIn і не про вміння користуватися штучним інтелектом. Реальний зсув у владі вимірюється єдиним маркером: демонтажем інституційних монополій.
Поки новачки, заходячи в систему, змушені грати за її правилами лише для того, щоб залишатися «ефективними», жодної трансформації не відбувається. Це просто перевдягання акторів перед виставою.
Справжній технократ — це не той, хто замінив паперову папку на Google Docs. Це той, хто взагалі прибирає чиновника як зайву проміжну ланку, позбавляючи його можливості торгівлі базовими правами громадян.
Все інше — лише свіжа фарба на напіврозваленій стіні, яку давно пора пустити під знос.
Одеса. Вересень 2026
Адаптований переклад статті на Medium.com та англомовній платформі drukarnia.com.ua
