Зустріч президентів США і Китаю в Сан-Франциско підтвердила, що найважливіші двосторонні відносини у світі продовжують залишатися висококонкурентними. Виклик залишається таким же, як і до їхніх переговорів: забезпечити, щоб конкуренція не перешкоджала вибірковій співпраці і не призводила до конфліктів.
Саміти за визначенням є подіями високої політики і драматизму, тому не дивно, що зустріч 15 листопада між президентом США Джо Байденом і президентом Китаю Сі Цзіньпіном викликала величезний інтерес у всьому світі.
Це була корисна зустріч: Байден і Сі домовилися відновити зв’язок між військовими, обмежити смертельний опіоїд фентаніл, боротися зі зміною клімату і обговорити ризики, пов’язані зі штучним інтелектом. Але це також було дещо менше, ніж перезавантаження відносин, які погіршувалися протягом кількох років і які в осяжному майбутньому будуть характеризуватися конкуренцією більше, ніж будь-чим іншим.
Обидва лідери прибули до Сан-Франциско, сподіваючись, що чотиригодинна зустріч (що відбулася паралельно з форумом Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва) поставить крапку (використовуючи улюблений образ Байдена) у тому, що є визначальним у двосторонніх відносинах цієї епохи. Але варто зазначити, що їхні мотиви кардинально відрізнялися. Байден хотів зменшити напруженість, оскільки останнє, що йому потрібно, – це ще одна дипломатична або, що ще гірше, військова криза в той час, коли перенапружені Сполучені Штати борються з російською агресією проти України в Європі та наслідками теракту ХАМАСу 7 жовтня в Ізраїлі.
Байдену, за рік до президентських виборів 2024 року, також потрібно було показати, що він може бути жорстким щодо Китаю, як для того, щоб парирувати атаки республіканців, так і для того, щоб показати, що він зосереджений на питаннях, які зачіпають життя американців. У зв’язку з цим він успішно змусив Китай пообіцяти зробити більше для обмеження експорту хімічних прекурсорів, які мексиканські картелі використовують для виробництва фентанілу.
Сі, зі свого боку, приїхав до Каліфорнії дещо ослабленим через низькі показники китайської економіки. Після років надмірного державного втручання, відколи Сі прийшов до влади десять років тому, рівень безробіття серед молоді є високим, експорт та прямі іноземні інвестиції скоротилися, а борг є головною проблемою. Останнє, що потрібно Сі і економіці Китаю, – це більше американського експортного контролю, санкцій і тарифів.
Що не змінилося в результаті розмови, так це статус найбільш суперечливого питання, яке розділяє США і Китай: Тайваню. Протягом останніх півстоліття уряди двох країн витончено вирішували це питання, по суті, погоджуючись не погоджуватися щодо остаточних відносин між островом і Китайською Народною Республікою. Сі вважає, що об’єднання має вирішальне значення для майбутнього його країни і для його власної спадщини; США вважають, що захист Тайваню від примусу має вирішальне значення для відносин Америки з її союзниками в регіоні і для долі міжнародного порядку, заснованого на правилах. Цілком ймовірно, що напруженість, яка випливає з цих протилежних цілей, періодично загострюватиметься в майбутньому, як і в минулому.
Однією з хороших новин у цьому контексті стала домовленість про відновлення зв’язку між військовими, який Китай перервав після поїздки спікера Палати представників Ненсі Пелосі до Тайваню в серпні 2022 року. В принципі, це можна тільки вітати, оскільки це зменшує ймовірність інциденту за участю американських і китайських літаків або кораблів, які щодня працюють у безпосередній близькості один від одного. Але чи можна буде покластися на цей канал, якщо інцидент станеться, і якщо так, то яким чином, залишається відкритим питанням.
Саміт, як видається, пообіцяв посилити співпрацю між США і Китаєм у питаннях зміни клімату і регулювання використання ШІ. Однак важливим буде те, чи дух цієї обіцянки в кінцевому підсумку перетвориться на значущі конкретні дії.
Саміт не зміг подолати розбіжності між Китаєм і США щодо двох найбільших світових конфліктів, які тривають у світі. Китай значною мірою на боці Росії, в той час як США – на боці України, і Китай (на відміну від США) дистанціювався від Ізраїлю після нападу 7 жовтня, відмовившись засудити ХАМАС і закликавши до безумовного припинення вогню.
Незважаючи на ці розбіжності, обидва уряди, схоже, не йдуть на зіткнення в жодному з регіонів. Китай утримується від озброєння Росії, і він зацікавлений у тому, щоб конфлікт на Близькому Сході не розгорівся до такої міри, яка поставила б під загрозу його здатність імпортувати іранську нафту. Сі також хоче уникнути сценарію, за якого посилення геополітичних розбіжностей щодо будь-якої з цих криз стане приводом для США вжити додаткових заходів, які посилять економічні труднощі Китаю.
Але поки що невідомо, чи призведуть такі розрахунки Сі Сі до того, що Китай проявить стриманість у Південно-Китайському морі, де він чинить дедалі більший тиск на Філіппіни, давнього американського союзника. І саміт не дав жодних підстав вважати, що Китай готовий використати свій вплив для стримування ядерної та ракетної програм Північної Кореї.
За сім десятиліть сучасні американо-китайські відносини зазнали значної еволюції. На початку не було жодних відносин, про які можна було б говорити, і США опинилися в стані збройної конфронтації з Китаєм під час Корейської війни. Через два десятиліття настав період стратегічної співпраці проти Радянського Союзу, а після закінчення холодної війни – стимулювання торгівлі та інвестицій як спільного пріоритету. Але в останні роки економічні зв’язки стали джерелом тертя, і в міру того, як Китай ставав все більш напористим, дві країни все більше розходилися в думках практично з усіх питань, від регіональних і глобальних проблем до прав людини.
Саміт у Сан-Франциско не змінив цієї реальності. Американсько-китайські відносини залишаються питанням, яким треба керувати, а не проблемою, яку треба вирішувати. Очікувати чогось іншого від саміту означало б очікувати занадто багато. Найважливіші двосторонні відносини у світі продовжують залишатися висококонкурентними, і завдання залишається таким же, як і до саміту: забезпечити, щоб конкуренція не виключала вибіркову співпрацю і не призводила до конфлікту.
Автор: Річард Хаас, почесний президент Ради з міжнародних відносин і старший радник Centerview Partners, раніше обіймав посаду директора з планування політики Державного департаменту США (2001-03), був спеціальним посланником президента Джорджа Буша в Північній Ірландії та координатором з питань майбутнього Афганістану. Він є автором книги “Білль про зобов’язання: Десять звичок хороших громадян (“The Bill of Obligations: The Ten Habits of Good Citizens), Penguin Press, 2023, та щотижневого інформаційного бюлетеня Substack Home & Away.
Джерело: Project Syndicate
