Вступ: Історична спіраль української дипломатії
Історія української дипломатії нараховує приблизно 900 років, бо ще за часів Русі в нас були і представництва, і посли в інших тодішніх країнах.
Потім, в часи Гетьманщини, наші дипломатичні навички з іншими країнами покращувались, хоч відносини й були напруженими з Річчю Посполитою чи Османською Імперією разом з Кримським ханством.
Однак, в період московської окупації, яка тривала 263 роки, якщо рахувати від Березневих статтей(1654 р.) до 1917 року, ми вже не мали представництв, що вплинуло вже на подальше наше становлення як незалежної держави.
В 1917 році в нас з'являється історичний шанс проявити себе незалежними, що ми й робимо, хоч і не одразу (4 універсали). Починаємо знову відкривати дипломатичні представництва, але вже в більшості провідних країн світу, тобто це Німеччина, Австро-Угорщина, Франція, Італія, Велика Британія та навіть у США.
Однак, як ви знаєте, тоді було тяжко Україні не те що проводити дипломатичну діяльність, а взагалі вижити як держава, тому знов під час окупації московитами, тобто вже совєтами, представництва були закриті або працювали під прикриттям.
І, нарешті, ми доходимо до 1991 року, вже відносно наших часів, де я буду описувати все вже більш детально. Аналізуючи матеріали та взагалі тему цього посту можна зрозуміти, що дипломатія України була тісно пов'язана з керівниками держави, тому подальший опис буде частково або повністю пов'язаний саме з ними.
Перші роки незалежності України від 1991 року.
В ці досить важкі часи, як для економіки нашої держави, так і для суспільства нам необхідно було міжнародне визнання. В пріоритеті звісно було визнання від США як головної країни в світі, яка виграла Холодну війну.
В перший же рік незалежності нас визнало понад 100 країн світу, першою ж була Польща(2 грудня 1991), але потім почали підключатись й інші країни Європи. США визнали нас 25 грудня 1991 року, а Китай, який починав набирати світову вагу 27 грудня 1991 року.
Однак, світ все ще дивився на нас досить обережно, бо про нас знали лише в Канаді, бо там велика наша діаспора, а в інших країнах знали нас ну на відсотків 30—40%, тому й відносини з нами були і не те, щоб негативними, але й позитивними їх не назвеш(якщо казати за країни поза соціалістичним блоком срср).
А от країни минулого соціалістичного табору, учасником якого була й Україна, навпаки хотіли налагодити з нами співпрацю, бо як-не-як, система ж була одна, тому фундамент вже був закладений, що потім стало для нас жахливою помилкою. Також не забуваємо, що до влади прийшов перший президент України Кравчук, який раніше був комуністом тому налагодити зв'язки з росією чи Білорусією для нього було легко.
Що встигнула Україна зробити за 3 роки
Настає 1994 рік, світ активно розвивається після Холодної війни, Україна за 3 роки своєї незалежності вже встигає:
—> Увійти до — ООН, ОБСЄ, Раду Європи, МВФ, Світовий банк, ГАТТ.
—> Почати співпрацю з — НАТО та ЄС, однак про вступ до цих організацій узагалі не йшлося, бо це навіть не було закріплено в конституції(дані положення стали закріпленими в конституції тільки в 2019 році).
В той самий час, США розуміючи, що Україна (яка була новою країною для США) після розвалу совка має Третій за розміром ядерний потенціал у світі, намагається стабілізувати ситуацію в регіоні колишнього радянського союзу і пропонує Україні в обмін на ядерну зброю (яку Україна віддала "дружній" росії) гарантії безпеки. І було ухвалено рішення це реалізувати, бо загроз з боку росії керівництво України не бачило, так ще й пропонувались гарантії безпеки. Це був Будапештський меморандум, підписаний 1994 року, який не мав за собою юридичних зобов'язань.
Президентство Кучми — втрачений час для українського політичного курсу
Після 1994 року, настає період президентства Кучми, хоч ми й співпрацюємо далі з ЄС та НАТО, ми не забуваємо й про східну політику, тобто про співпрацю з Росією в сфері економіки, спільних навчань, бізнесів та виробництв, що, в свою чергу, вплинуло на подальші події і наш розвиток як європейської держави, бо із-за того, що ми занадто довго були на нейтральній стороні між заходом та сходом(більше навіть зі сходом) ми втратили час, дорогоцінний час, який могли витратити саме на співпрацю із заходом.
Початки прозахідного курсу України
Після президентства Кучми (з 1994 до 2005) до влади приходить прозахідний Ющенко (2005 — 2010), що позначилось погіршенням на наших відносинах з росією, із-за газової кризи, політичних процесів росії в Криму та Донбасі, економічних та політичних конфліктів.
Однак, із Заходом в нас почались реально позитивні відносини, бо:
— Україна розпочала переговори щодо Угоди про асоціацію з ЄС, разм з цим підписавши план дій щодо впровадження Безвізового режиму з ЄС (2009).
— В 2008 Україна отримала статус країни-кандидата на членство в НАТО, що підкреслювало значний прорив у відносинах із державою США, як головною країною Альянсу.
— Україна активно почала співпрацювати та посилювати відносини із країнами-сусідами, які вже інтегрувались до НАТО та ЄС, тобто Польща, країни Балтії та Румунія(з якою також була узгоджена умова про демаркацію кордону).
— Україна активно брала участь у міжнародних форумах та організаціях, включаючи саміти Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) та інші.
Зміна політичного курсу на 180 градусів
Наступає 2010 рік до влади приходить Янукович який на самому початку підтримує західний курс Ющенка, одночасно підписуючи умови і з росією, але 28 — 29 листопада 2013 року на Саміті глав держав у Вільнюсі Янукович не підписав Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом, що викликало бурхливі негативні реакції Заходу та України, що пізніше вилилося в Революцію Гідності.
Ці події погіршили наші відносини з Заходом, бо наш політичний корабель був розгорнутий на 180° в сторону Сходу, який починав набирати ваги у міжнародній політиці. Також не забуваємо, що в цей період президентом США є Обама, який також був не проти співпрацювати з росією, тож певна логіка в діях Януковича була, але ця логіка призвела до початку Війни в регіоні Донбасу та окупації Криму, що звісно ж держави заходу засудили.
Повернення Прозахідного курсу
Петро Порошенко, або як його ще називають з гумором "Сивочолий Гетьман", розуміючи навколишню ситуацію знов повертає наш політичний вектор, але вже в сторону Заходу, хоча й за росію ми теж не забували, але такої співпраці, як раніше вже звісно не було.
Тому за його каденції Україна:
— У 2014 році підписала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, яка включала угоду про вільну торгівлю. Сама Угода набрала чинності 1 вересня 2017 року.
— Підписала Безвізовий режим з ЄС 11 червня 2017 року ЄС, що стало реально великим досягненням і підтвердженням європейського курсу України.
— Посилила співпрацю з США, підтверджуючи це отриманням першої летальної зброї, яку передали США, щоб боротись з росіянами в 2017 році.
— Підписала Мінські угоди, які визначали рамки для припинення бойових дій на Донбасі, але так ефекту й не дали.
— Посилила співпрацю з НАТО підписуючи низку документів про співпрацю, включаючи участь у спільних навчаннях і програмах, що допомогло модернізувати українське військо і підвищити його сумісність зі стандартами НАТО.
Однак, час йшов і співпраця з іншими країнами, можна сказати, що покращилась, бо про Україну стало все більше з'являтися інформації і в новинах, і в політичному зорі бачення.
Посилення Прозахідного курсу
Весна 2019 — президентом стає Зеленський, курс якого підтримує курс Порошенка та навіть вдосконалює його трохи згодом.
Активна фаза випробування наших дипломатичних вмінь наступила 24 лютого, коли перед нами постала задача мобілізувати весь світ проти росії, яка вирішила піти проти нас Війною в повному масштабі.
Звісно, що ця новина стала електрошокером для країн Європи, особливо Німеччини та Франції, тому поки цей шок діяв наші дипломати докладали максимальну кількість зусиль для того, щоб нам була надана допомога.
Результат їх праці ми можемо побачити на прикладі Німеччини, яка на початку війни надала нам лише 5 тисяч шоломів, а зараз вже передає танки.
Також не мало зусиль було прикладено для накладення на росії серйозних санкцій, а не номінальних, як то було в 2014. Санкції дійсно почали відчуватись, бо росія почала продавати свій газ по дуже привабливим цінам іншим країнам, що вказує на дірку в бюджеті держави.
Якщо казати за ЄС, то ми по дуже прискореній процедурі стали кандидатами на членство в ЄС в 2022, а в 2024 році 25 червня було офіційно оголошено про початок переговорів про вступ України до ЄС.
Ситуація з НАТО теж віддає позитивом, нам вже не кажуть, що двері для України відчинені чи Україні ще треба дуже багато зробити, щоб вступити до НАТО, ні. Нам лише кажуть, що вступ України до НАТО це лише питання часу, а не взагалі чи це можливо. Тому щодо НАТО ситуація дійсно сповнена надії, хоч це все, поки що, на словах.
Як бачимо, Україна пройшла дійсно складний шлях від "дружби" з росією до війни з нею(причому буквально), від нейтралітету стосовно Заходу чи Сходу до прозахідної політики. Про Україну знає цілий світ, хоч ця слава окроплена кров'ю, але не дивлячись на це ми дійсно маємо унікальний шанс доєднатись повністю до Заходу і не повторювати помилок минулого.
