“Український фемінізм без націоналізму — плацдарм зросійщення та знеособлення, український націоналізм без фемінізму — розплідник інцелів та мізогінії.”— написала активістка @julnechytai ще в 2020 році.
Упродовж історії ми можемо прослідкувати, як жінки поступово збільшують свій спектр прав. Найбільше цей прогрес відслідковується у воєнні часи, коли не мало значення якої ти статі чи віку — кожен боровся за життя. Через такого типу історичні чинники фемінізм має поділ за етнічною та національною складовою. Адже, хіба імперіалістичні жінки Англії або росії колись мали системний досвід не тільки пригнічення, а й знищення їх мови чи культури? Чи вони мали спочатку відстояти своє існування, як народу, а потім вже, як жінки? Відповідь очевидна.
Історичні підтвердження
«Жінка не досліджена як вид. Можу сказати, що ми погано знаємо історію половини людства. Унікальністю саме української історії є поєднання фемінізму і націоналізму.» — голова волонтерської ГО «Валькірія», історикиня, Марина Мірзаєва.
Деякі традиціоналісти нашого суспільства вважають, що взагалі «уся оця жіноча катавасія з правами» походить з радянського союзу, а ми ж із совком боремося. От «вічна ідея всесвітньої революції» розвалилася, так і «ця штука» зникне з плином часу. Але чи це насправді так?
1. Фемінізм пішов з СРСР?
“Фемінізм і комунізм обидва ліві. «Фємки» за СРСР?”
Загалом однорідно говорити про історію СРСР не є правильним, вона мала багато періодів і кожен з них характеризувався своїми особливостями. Згадаймо ту ж політику коренізації, одразу після якої відбулося винищення національно свідомих елементів. Якщо вже згадали 20-ті роки, то можна додати, що опитування тих часів свідчать про лібералізацію сексуальних стосунків. Одразу після приходу більшовиків у 17-ому році були дозволені розлучення, процедура яких була спрощена(спроба відібрати ці функції у церкви і зменшити її вплив). У 1920 році легалізували аборти в медичних установах. Далі у 26р. незареєстровані шлюби прирівняли до зареєстрованих, тобто бачимо появу цивільного шлюбу. Також, для повноти картини, можна додати, що в ці часи гомосексуальні відносини злочином не були.
“В СРСР сексу немає.”
Насправді спочатку все було не так погано, наприклад стаття університету імені Свердлова у 1924р. “12 статевих заповідей революційного пролетаріату” поширювала і не табуювала сексуальне виховання, хоча й доволі специфічно, деякі ідеї звучать досить обурююче. Ось наприклад декілька цитат:
— “Не повинно бути занадто раннього розвитку статевого життя.”
— “Необхідне статеве утримання до шлюбу, а шлюб лише в стані повної соціальної і біологічної зрілості (20-25 років)”
— “Статевий потяг до класово ворожого, безчесного об’єкту є таким же збоченням, як і статевий потяг людини до крокодила, до орангутангу.” — потягу до людини «іншого класу» існувати не може.
Читаючи усі ці факти Радянщина виглядає доволі прогресивно, особливо в порівнянні із німецькими «славнозвісними 4К(Kinder, Küche, Kirche, Kleider: діти, кухня, церква, плаття), проте в кінці 20-тих — початку 30-тих до влади приходить «отец всех народов» та «великий мовознавець», Йо́сип Віссаріо́нович. Починається тотальна пропаганда цнотливості, настільки держава втручалася у приватні справи громадян, що за словами одного з російських демографів, Вишневського: «тому “целомудрию” могла б позаздрити вікторіанська Англія».
1930р. — аборти стають платними. За перший квартал 35 року тільки у тогочасному Ленінграді отримали 3 615 444 рублі (для зрівняння цін: 1 кілька в маслі = 2.75 рублів, зараз кілька коштує приблизно 80 грн). Також у 34р. введена кримінальна відповідальність за гомосексуальність. Всі ми розуміємо, що стаття «за мужеложество» активно використовувалася у Великому терорі. У 36-ому році заборонено аборти. Шокуючою статистикою є — 25% убивств у 30-ті роки були скоєні щодо немовлят. Грубо кажучи, кожна четверта матір вбивала своє новонароджене дитя.
Найбільш обурливою в політиці втручання в особисті кордони кожного є регулювання контрацепції. Простими словами, вона була недоступна. Крім того, повна відповідальність за це покладалася на жінку. Таке ставлення продовжувалося і в подальших 50-тих і 60-тих роках. Популярні були протизаплідні для жінок, які і в сучасному світі вважаються більш шкідливими для організму, ніж класичні презервативи. (Факт: за царської росії дефіциту на такі продукти не було.)
«Радянська ідеологія пишається звільненням людей від еротики, але це «звільнення» являє собою фантастичну картину: через відсутність чітких ідей статеве життя продовжується в хворобливих, викривлених та шкідливих формах» — австрійський психолог, той, хто намагався примирити двох ворогів своїм фрейдомарксизмом, Вільгельм Райх.
У 41 році ввели податок на бездітність (6%). Якщо дитина була, але згодом померла, то його виплата державі повинна бути відновлена. І це в часи другої світової… «бабы ещё нарожают...»
• Цікавий факт і гіпотеза: роль батька в РС повинна була бути мобільною одиницею. Якщо треба «щось там, за порєбріком» будувати, так треба. Щоб поїхав, зачав собі «там» позашлюбних дітей і не переймався за «минуле». Внаслідок цього, увесь тягар утримування дітей лягав на плечі жінки. Можливо, у психології сучасного пострадянського суспільства йдосі є схожа «установка».
“Небажання стати «матерью» пояснюється «недостатком» яслей та дитсадків, оскільки більшість жінок хоче брати участь у громадському виробництві не відволікаючись від роботи.”
Доказ № 1:
Чому СРСР не пов‘язаний з рухом за права жінок?
Владі РС вдалося примусово поєднати непоєднуване: страшну фізичну працю і обов‘язок «хранительницы очага». Ось чому СРСР не мав відношення до фемінізму, бо фемінізм був, є і буде завжди про свободу вибору, а Радянщина нічого спільного зі словом «свобода», в будь-якому його значенні, не мала. У радянської жінки існує тільки один шлях — працювати задля ефективності, а не самореалізації. Влада «підтримала» жінок не для розвитку суспільства, а для збільшення їх впливу і залучення не «особистостей», а «одиниць праці», що створюють режим для наживи верхівки.
2.Паралелізм націоналізму та фемінізму
Після повномасштабного нападу великий відсоток людей мали змогу швидко інтегруватися у суспільство «національно свідомих елементів». Через поглиблення в нашу історію та ознайомлення з більш радикальними постатями як сучасності, так і минулого, українці стикнулися з тим, що ідеї націоналізму сходяться з їхнім бажанням оберігати свою Батьківщину. Це можна легко прослідкувати на загальному портреті націоналіста раніше і зараз. Зустрів націоналіста у 2020 або ще гірше у 2012 — підозрілий радикал, навіжений, небезпечний. Зараз — з поняттями націоналізму погоджуються навіть деякі зросійщені українці.
На жаль, слово «фемінізм», а тим більше «радикальний» викликає у голові пересічного українця(та й не тільки) досить негативні асоціації. Як наприклад вічний образ «злої феміністочки», що підозріла, навіжена, небезпечна. “А хто вас «ущемляєт»?” можна прирівняти до класичного “А какая разніца?”. Учасники обох рухів обурені цими висловлюваннями. Через постійне пояснення очевидних, на перший погляд, речей, представники та представниці руху з часом можуть радикалізовуватися. Безперечно, коли ти у 10-ий раз пояснюєш одну й ту ж думку, але тобі заперечують, не вірять, не хочуть вихнавати твою правоту — це виснажує. Часто люди сприймають свій особистий досвід, як єдиний правильний, не зважаючи на системний досвід іншої(або тієї ж) групи, тому емоційне і інтелектуальне обслуговування таких індивидів вимотує. Саме тому в обох ру́хах існують «local jokes» (прим. жарти, які розуміє тільки певна група). Вони еволюціонують із гіперболізованих стереотипів, наприклад для націоналізму: «нацики їдять російських немовлят» або ж «нацисти служать святому Бандері». У фемрусі не можна не згадати — «агресивні фємки хочуть вбити усіх чоловіків та встановити матріархат».
Основна проблема фемінізму, що “замолоду нам світ по коліна, а як тільки ми стикаємося у середньому віці, якщо не з «другорядним» трактуванням жінки, так із банальною завантаженістю дітьми, образом традиційним, із жорсткими рамками, то у жінки є два шляхи: прийняти свідоме рішення відмовитися від своєї діяльності «поки діти не підростуть» або деградувати у своїх поглядах і відкрито дискримінувати свій же «табір».” “Де націоналісти можуть просто передавати свою ідеологію, там жінки стикаються із найбільшим тиском.” — Марта Богачевська.
Одним з таких прикладів є Ганна Дмитерко Ратич, яка одна з найперших вступила до січових стрільців, відповідно згодом десятниця УСС, з часом і УГА. Після закінчення Першої світової, після народження дітей, Ганна стала ультраконсервативною щодо ролі жінки. Саме молода Дмитерко входить до «пантеону» визначних постатей України, але вже доросла — ні.
Звісно, в цих ідеологіях є суттєві різниці, ось наприклад цитата Вікторії Дубінець про це:
«Фемінізм ставить на перше місце жінку, націоналізм — національну ідею, тож доводиться балансувати. Я абсолютно погоджуюся, що Україна патріархальна, у нас є купа проблем із забезпеченням прав жінок, але разом із тим розумію, що якщо ми зараз не будемо відстоювати свою незалежність від Росії, не будемо боротися проти російського впливу, то ми можемо опинитися у набагато гіршій ситуації. Адже тоді на українських жінок буде подвійний тиск — ми будемо жінками колонізованих територій у складі країни, де з правами жінок усе й так гірше. Відстоявши країну, ми зможемо потужніше боротися за права жінок, творити нову культуру.»
Доказ № 2:
За допомогою емпатії та аналізу усім, на перший погляд, зрозумілих тез, учасники будь-якої діяльності можуть змінювати світ. Доводячи свої погляди, кожен з нас може бути емоційним, «сліпим» до інших. Як націоналізм, так і фемінізм не є загальнопопулярними, тому вимагають доказів. Обидва рухи не є «злими і агресивними», вони — лише ідеї, концепції, а отже думка одне про одного, протистояння — це вияв людського фактора заперечення незрозумілих речей. Побачивши цю «ниточку», що об‘єднує, ми можемо згуртуватися і, нарешті, зрозуміти причинно-наслідкові ланцюги, які так намагаємося пояснити.
3.Фемінізм лівий, а націоналізм правий. Чи вони справді сумісні?
“Усі фємки хворі лівацтвом.” — ще один стереотип.
Безперечно, перша хвиля руху за права жінок починалася саме з лівих ідей, так як і націоналізм. Завдяки «лівацтву» ми маємо концепції рівності статей, рівності перед законом, рівності рас. Саме ліві допомогли нам поширити ідею демократії, яка є зараз гегемонією на політичній арені. Що без цих ідей відрізняє високорозвинуті країни від Талібану?
Чесно кажучи, політичний компас досить недосконала система оцінювання. Вона прямо залежить від того, яку роль буде відігравати вісь Ox та Oy(горизонтальна і вертикальна). Якщо ми розглядаємо наскільки той чи інший рух тяжіє до рівності (лівого спектру) чи ієрархічності (правого спектру), то націоналізм, відверто, лівий рух, відтак і фемінізм. Якщо говорити про сталі поняття, то більшість вважає рух за цінність нації правим.
— “Розподіл майна (якщо річ про високі податки і соціал.) – лівий спектр, так, але фемінізм (права і захист жінок) не має до цього відношення, це лібералізм/лібертаріанство ж.”
— “Тоді виходить, що праві проти правих. Бо більшість правих партій виступає проти фемінізму, аборту і інших таких ідей, а ліві партії часто захищають подібні інтереси. «…» Насправді всі партії це циніки, які просто вибирають нішу й придумують історію для неї. В потрібний момент вони й перевзутися не проти.”— цікавий діалог користувачів Twitter.
Або ж ще:
“Тут, мабуть, варто розуміти й те, що межі ідей дуже розмилися за останні кілька років, що природно. Правий може бути атеїстом. Лівий – віруючим. Знов таки – я не проти ідей. Я проти бездумності і ненависті.”
Будь-які рамки і систематизації є неточними, недосконалими, бо людина не може бути на 100% радикальна у чомусь. Якщо вона/він стверджує про свою ультраправість чи ультралівість, то персона або недостатньо обізнана, або гіперболізує та ідеалізує свої погляди та ідеологію. Усе розвивається і змінюється, найголовніше — це вчасно помітити цей прогрес і йти в одну ногу з часом.
Доказ № 3:
Отже, наразі не існує точної систематизації усіх поглядів. З цього випливає: що до понять «лівих» і «правих» треба ставитися з критичним мисленням, як і до усієї іншої інформації, яку ми отримуємо. Тобто не всі феміністичні ідеї ліві, як і не всі націоналістичні — праві. Так само можна пояснювати, що не весь в Україні фемінізм український, але всі (ті, хто має паспорт нашої країни) феміністки в Україні українки. Усе відносно, головне не йти за популістськими заявами та пропускати усі ідеї крізь свою призму здорового глузду.
Висновок:
Український фемінізм без націоналізму — це жінки-малороски, що починаються з тих, хто виправдовує «малєньких людєй», слухаючи російську музику на стрімінгових платформах, спонсуючи війну. А закінчуються на тих, хто говорить пропаганду на найбільших каналах країни, займаючись колаборанством через криваві гроші.
Український націоналізм без фемінізму — це люди, які починаються з тих, хто «гонить» жінок на кухню, не тисне руки політкиням на політичній арені. А закінчуються на тих, хто ґвалтує дівчат на фронті, вбиває через просте «ні».
Джерела:
«Фемінізм та СРСР» Євгенія Кузнецова; «Українські націоналістки: боротьба за свободу та критика фемінізму» канал “Історія Без Міфів”; «”Desiderata” Люби Гаращак: штрихи до ролі жінки крізь призму націоналізму» Микола Гаєвой; Тетяна Журженко «Небезпечні звʼязки»: націоналізм та фемінізм в Україні.
