Гробниці та загалом поховання... що ж вони з себе представляють? Часто зустрічається тлумачення, що вони напряму пов'язані зі спадковою аристократією. Утім, читаючи книгу Ґребера та Венґрова запевнився в протилежній точці зору, де все зав'язано на сезонності.
Коли заходить річ за стародавні міста, по якимось дотепним причинам ієрархія сприймається як природній стан речей. Нюанс же полягає в тому, що часто на це навіть немає вагомих доводів. Розглянемо ж це на прикладі одного з величних міст - Теотіуакана.
Люди сучасності, середньовіччя, або навіть минулого століття — всі думали і сприймали речі по-різному. Утім, що можна сказати точно з приводу сприйняття, так це те, що дивлячись на минуле в нас нема потреби обирати між егалітарним чи ієрархічним початком людської історії.
Коли заходить мова про поширення цінностей по світу в нас автоматом проскакують думки з приводу того, що вони обов'язково приймали комерційну форму. Утім, відсутність уяви не виправданням. В цій вирізці, засновуючись на етнографічних дослідженнях ми побачимо багатість цих шляхів.
Ну що ж, повертаємося до безсмертної [поки] теми, а саме того, як бачили колонізатори чи, наприклад, єзуїти туземців. Зокрема, від яких відповідних звичок по їхньому відношенню варто було б давно відмовитися, побачив ширшу, складнішу картину.
Думаю у багатьох в житті виникала невизначеність стосовно власного майбутнього. Невизначеність стосовно навчання, роботи, боязнь не віднайти свого сімейного життя. "Який же це головний біль!", — скажете ви, та будете безумовно праві. Утім, а що ж тоді казати про військових?
Вівейруш ді Кастру завдяки досвіду та дослідженням амазонських спільнот конструює нове бачення на «популярні» для нас вислови. Людина — це тварина! Скаже модерна людина, попиваючи лавандовий раф в хіпстерському закладі. Ді Кастру пропонує інше: тварина — це людина.
Як в нас атрофується відчуття небезпеки? Або, правильніше сказати, що атрофується в нас швидше за війни? На цю тему прекрасно виразився Ернст Юнґер, тим часом як я доповнюю своїми внутрішніми переживаннями з Херсонщини, наскільки ця картина актуальна на сьогодні.
Крізь терени структуралізму та відмову від останнього, на користь сучасного постструктуралізму, Леві-Стросс шукає те, як же зароджуються міфи індіанців, або ж казки, наприклад, колоніальних Французів.
В 1991 році Клод Леві-Стросс випустив роботу «Histoire de lynx», що є синтезом роздумів на тему поширення і властивостей смислового поля, в якому розгортаються міфи. У цій же вирізці автор вказує те, як наука своєрідно повертається до переосмислення міфологій в сучасному світі.
У 2014 році на початку вторгнення ми стали відкривати для себе значення ПТСР, та навіть в злиднях 2024 продовжуємо регулярно їх переосмислювати. Утім, можна задатися і наступним питанням: як на її схожі прояви дивляться Інші з більш сакральної точки зору?
Крізь терени міфів та поглядів Інших, Леві-Стросс намагається відшукати, як зароджуються міфи індіанців, або ж казки, наприклад, колоніальних французів, беручи за відправну точку «Історію Рисі» — міф про яку прослідковується в тих чи інших формах у багатьох спільнот.
Коли ми йдемо вбивати оленя то знайти його важче, ніж вбити. Чому? Тому що зазвичай зустрівшись з хижаком обидва зупиняються, набираючись сил перед фінальним ривком, який і вирішить їхню долю на цей день. Це ясно, утім, як нас бачать олені (і загалом тварини), а останніх туземці?
Вірш про руйнування рожевих окулярів через усвідомлення жахливих перспектив світу та людства
На 31 році життя або просто хоббі
Верховенство права неможливо без свободи писати й розмовляти не кланяясь Кремлю. Нам потрібні нові Гельсинські угоди!
Уявіть, що те, чого ви хочете, ви можете отримати, АЛЕ за умови, що не маєте права (можливості) поділитись цим у соц мережах або зі своїми знайомими. Чи ви і далі хочете цю річ, досягнути цієї цілі і так далі, в залежності від того, чого ви там хочете.
Отже ви повернулися з вашого першого ретриту. Все зрозуміли, все усвідомили, що робити, як жити, куди рухатися, як реагувати на життя і т.д.
Стріляю без попередження)
