Звіт про Україну 2.0
ДВА РОКИ тому ця газета виклала бачення «України 2.0», в якій керівну роль відіграють реформатори в уряді та громадяни поза ним. Ми визнали, що надії на відновлення втрачених територій майже немає, принаймні доти, доки Володимир Путін залишається в Кремлі. Але якщо Україна зможе стати безпечною, демократичною та процвітаючою країною навіть у межах звужених кордонів, це буде своєрідною перемогою. Сьогодні країна бореться за всі ці цілі. Україна, безперечно, виживає, але поступово виснажується і втрачає простір для маневру.
«Ми можемо воювати роками, повільно втрачаючи позиції, — каже один із високопосадовців. — Але питання в тому, навіщо?»
Спочатку розглянемо ситуацію на місці. Порівняно з тим, що могло статися, вона залишається вражаючою. За три з половиною роки Росія зазнала військової поразки, навіть якщо Україна теж проливає кров. Путін не зміг захопити навіть Харків, що знаходиться лише за 35 км від кордону, не кажучи вже про Київ. Потік товарів через глибоководні порти України перевищує довоєнні обсяги. Російські військові кораблі сховалися в далекому Новоросійську, відрізані від Чорного моря українськими морськими дронами.
Лінія фронту не змінилася істотно з листопада 2022 року. Наприклад, бої за невелике місто Покровськ (довоєнне населення: 60 000) на Донбасі тривають вже більше року після їх початку. Щонайменше мільйон російських солдатів загинули або були поранені. Тим часом українські інновації перетворили лінії фронту на непрохідні ліси дронів; будь-який рух у 40-кілометровій «сірій зоні» — це гра зі смертю. Україна може підтримувати таку оборону протягом тривалого часу.
Україна стоїть на ногах, тому що її народ на цьому наполягав. Більша частина безпекової інфраструктури країни розвивалася незалежно від слабкої держави, а часто й попри неї. Альтернативні мережі спільнот, бізнесу та військових заповнювали прогалини, залишені міністерством оборони, яке інсайдери називають «міністерством хаосу». Провідні світові компанії з виробництва дронів починали свою діяльність у вільних кімнатах і гаражах.
«Коли бюрократія гальмує, невеликі структури створюють те, що потрібно країні», — каже офіцер розвідки.
Проблема, однак, полягає в тому, що Росія часто копіює, а потім масово виробляє інновації України швидше, ніж це може зробити сама Україна. Тим часом призов стає все складнішим і жорстокішим. Піхота критично недоукомплектована. На початку війни українці давали хабарі, щоб потрапити на передову і воювати.
«Зараз вони просто тікають. Система зламалася в минулому році», — каже «Фантомас», колишній офіцер призовної служби.
Важко уявити шлях до перемоги України без значно ширшого, але політично дуже складного рівня призову. Призовників доведеться витягувати з цивільних галузей промисловості. Сини політиків, які зараз часто перебувають під захистом, муситимуть йти. Компроміс, нав’язаний Трампом, може бути найкращим, на що може сподіватися Україна. Високопосадовець наполягає, що основні положення угоди вже чіткі, але більшість у збройних силах налаштовані песимістично і готуються до продовження тривалої боротьби. Сергій Кислиця, заступник міністра закордонних справ України і старший переговірник, не очікує дипломатичного прориву.
Дефіцит демократії
Якщо Україні бракує людей, то їй також бракує демократичної легітимності.
«Довіра між урядом і суспільством зруйнована», – каже високопоставлений чиновник.
Незадоволення досягло апогею в липні, коли уряд незграбно спробував приборкати дві незалежні антикорупційні агенції, оскільки їхні розслідування занадто наблизилися до людей на верхівці. Занепокоєння іноземних союзників і народна опозиція змусили уряд відступити. Протести біля президентського комплексу, перші антизеленські демонстрації з початку війни, стали поворотним моментом.
«Назавжди залишиться "до" і "після"», — каже інший високопоставлений чиновник.
«Це викрило кризу в уряді, паніку перед протестами».
Це був момент, коли народ зупинив зловживання владою. Їхні рукописні плакати не тільки дали протестам назву — «картонна революція», — але й звинуватили тих, хто сидить у кабінетах, у гріхах, що виходять за межі безпосереднього скандалу. «Ти не цар», — було написано на одному з них. «Якби ти менше крав, я б менше ховав своїх друзів», — говорилося на іншому.
Обраний у 2019 році з великою перевагою і маючи повний контроль над парламентом, Зеленський має більше формальної влади, ніж будь-який його попередник. Війна і його сміливе рішення залишитися в Києві та надихнути націю на боротьбу дозволили йому ще більше централізувати владу. Але його зліт як культового героя на Заході породив пихатість.
«Зеленський був більш демократичним на початку, але всі оплески відправили його в космос», — каже інший інсайдер.
«Він почав вірити в долю».
Зараз рішення приймаються все більш вузьким колом довірених осіб. Головним серед них є Андрій Єрмак, його керівник апарату, жорстокий чоловік, чия влада не виправдовується ні його досвідом, ні його повноваженнями як не обраного чиновника. Один колишній міністр описує Зеленського і його помічника як «альтер-его», які фактично керують країною спільно.
Хто б не був при владі, влада занурилася в старі корупційні звички України. Вона погрожує опозиційним ЗМІ та їхнім рекламодавцям; розгорнула юридичну війну проти політичних опонентів, зокрема колишнього президента Петра Порошенка; та контролює репресії з боку служби внутрішньої безпеки. Звинувачення у зв'язках з Росією є поширеним інструментом шантажу. Один підприємець розповів про свого колегу, якого змусили заплатити 2 мільйони доларів, щоб уникнути такого звинувачення.
Багато хто сподівався, що липневі протести та змушений ними перегляд позиції президента зможуть стримати надмірні амбіції. Події, що відбулися з того часу, свідчать про протилежне. 6 вересня з'явилася новина про навряд чи реальну подію в Україні: затримання Федора Хрищенка, колишнього депутата, звинуваченого у державній зраді, який переховувався в ОАЕ. Інтерес до нього, очевидно, був пов'язаний не стільки з його ймовірними злочинами, скільки з бажанням змусити його свідчити проти детектива-антикорупціонера, який розслідував оточення президента. Сезон скандалів ще далеко не закінчився.
Економіка війни
По-третє, війна підірвала віру українців у майбутнє, що має тривожні наслідки для економіки. В одній з початкових шкіл у центральному Печерському районі Києва кількість першокласників зменшилася на дві третини. За оцінками ООН, понад 5 мільйонів людей втекли з України. Більшість з них не повернеться, прогнозує соціолог Елла Лібанова. Бізнес, вже покалічений відключеннями електроенергії та російськими ракетами, страждає від нестачі робочої сили. Багато чоловіків воюють або ховаються від призову. Багато матерів залишаються вдома, готові захистити дітей від наступного вибуху.
У таких складних умовах зростання ВВП на 2–2,4 % цього року вважається успіхом. У наступному році показники мають бути такими ж, незалежно від перемир'я. Міністр економіки України Олексій Соболєв зазначає, що третина зростання припадає на оборонні та технологічні компанії.
Членство в ЄС залишається недосяжною мрією, але є Святим Граалем: перспективою, яка може спонукати громадян прийняти болючі реформи.
«Багато хто досі [наївно] вірить, що Україна може стати Техасом ЄС», — каже Тарас Качка, новий віцепрем'єр-міністр України з питань європейської інтеграції.
Дотепер прогрес був нерівномірним. На шляху України стоять політичні перешкоди, зокрема промосковський лідер Угорщини Віктор Орбан та інтереси польських фермерів. Але пан Качка намагається прискорити процес, запропонувавши план впровадження необхідних регуляторних змін до 2030 року.
«У нас є чотири роки, і ми не можемо втратити жодного дня».
Є й більш нагальні проблеми. Вторгнення Росії пробило дірку в бюджеті України. Зараз країна виживає за рахунок іноземної допомоги, з усіма викривленнями, які це спричиняє. Податки та внутрішні запозичення покривають лише основні військові витрати, що становлять близько двох третин бюджету. Навіть за найоптимістичнішими прогнозами, наступного року дефіцит становитиме 45 млрд доларів, що майже дорівнює чверті ВВП. Зараз західні країни обіцяють надати щонайбільше 27,4 млрд доларів.
«Ми опинилися в ситуації, коли грошей немає, — зневірено каже високопосадовець. — А Європа сама не має грошей, необхідних для того, щоб повернути нас до життя».
Майбутнє України Обидва шляхи, які зараз відкриті для України — непевне перемир'я або тривала війна — є похмурими.
«Якщо війна закінчиться, ми принаймні матимемо шанс вибратися з цього», — каже один з інсайдерів.
Але мир принесе свої проблеми: відновлення зруйнованої економіки; догляд за травмованими солдатами, які повернуться додому; обурення та фінансування нової армії з меншою іноземною підтримкою. Продовжувати військові дії, звичайно, можливо, але це ще більше спустошить країну. Якщо війна затягнеться, ускладнивши проведення виборів, Зеленський буде змушений знайти щось інше, крім своєї ролі головного воїна України, щоб відновити свою легітимність.
Внутрішні опитування, з якими ознайомився The Economist, показують, що Зеленський міг би виграти переобрання, якби він вирішив балотуватися. На сьогоднішній день він випереджає свого найближчого ймовірного суперника, звільненого головнокомандувача Валерія Залужного. Багато українців не впевнені в жодному з ймовірних кандидатів.
Будь-яка оцінка України не повинна виключати надію. З часу нашої останньої оцінки суспільство еволюціонувало і зараз є рушійною силою багатьох процесів у країні. Прогрес українського бізнесу, міністерств економічної та цифрової трансформації, армії та оборонної промисловості вражає. Але значна частина центрального уряду регресує. Зеленський, здається, вичерпав свої можливості. Далеко не ясно, чи знає він, як знайти новий шлях.
Джерело — The Economist
