Якщо у вас, раптом, хоч на секунду виникло захоплення в’ячеславом зінченком як сміливою, рішучою людиною, то я вам нагадаю, що він був педофілом, інцелом (це буде видно також з його нотаток) та нарцисом, що не заважало йому стидатись розмірів свого прутня. Саме глибокі психологічні проблеми зробили його ідеальною лялькою для стихії стохастичного тероризму - модного, молодіжного й популярного за бугром явища, котре поступово приходить і на нашу святу землю. Що це таке та при чому тут зінченко я розберу далі в цій статті, почавши, звісно, із невеликого теоретичного вступу
Що таке стохастичний тероризм
Поняття стохастичний тероризм вперше сформували дослідники на початку 2000х років для опису імовірнісного підходу до прогнозування майбутніх терористичних атак. В сучасності цією назвою називають метод терору підбурюванням до одиночних терористичних атак вразливих до інформаційного впливу груп людей. Таким чином, підбурювачу невідомо, хто саме здійснить теракт та коли, але відомо, що хтось його таки здійснить, як кажуть у нас в Одесі. Ця тактика є ефективною, оскільки відсутній прямий зв’язок між підбурювачем та терористом, вони частіше за все навіть не знають один одного, на відміну від способу дій в “традиційному тероризмі”. Явище стохастичного тероризму прийшло до нас зі Сполучених Штатів, і саме там один юзер форуму прихильників демократів вперше сформулював це поняття у сучасному сенсі:
Стохастичний тероризм це використання масових комунікацій для підбурювання випадкових самотніх вовків до вчинення насильницьких чи терористичних дій, що є статистично передбачуваними, але індивідуально непередбачуваними. - G2geek, 2011
Не дивно, що саме там було сформульовано це поняття. Масово запровадили цю тактику саме американські “альтрайти”.
Підбурювач уникає прямих закликів до насильства, радше розповсюджує фейки, маніпулює емоціями натовпу та натякає: “куди ж дивиться наше суспільство?”, що дозволяє йому уникнути прямої відповідальності за свої слова. Першим терористом, як то часто буває в історії, був англієць… кляті колонізатори! Якщо бути точним, то ним був англійський король Генріх II. “Чи ніхто не позбавить мене від цього бісячого жреця?” - промовив Генріх спересердя. Це не було прямим наказом, однак після цього четверо лицарів відправилися у подорож з Нормандії до Кентербері, де вони вбили священика Томаса Бекета, що так докучав Генріху. Коли вам кажуть менше скиглити, друзі, - не вірте! Скиглити треба більше!
Стохастичний тероризм в дії
За даними дослідників, в соцмережах фейки репостять на 70% частіше, ніж правду, а фейкові новини набирають охоплення в шість разів швидше, ніж правдиві. Це створює надсприятливий ґрунт для брехні. Також, алгоритми створюють інфо-бульбашки, що поступово радикалізує користувача: рекомендації підкидають все більш та більш радикальні варіації того, в що людина вже вірить. Поступово та доєднується до чатиків за спільними інтересами, де її перенаправлять на ще більш радикальні ресурси: у випадку з “альтрайтами” це 4chan та 8chan, де вже немає жодної цензури. На нішевих платформах вже починають відверто висловлювати ідеї, що всіх “інородців” треба вбити. Самотня людина, що має багато накопиченої злоби, занурюється з головою в такі середовища, де їй радо розкажуть хто є винуватцем всіх проблем! Ворог дегуманізується, на нього вішаються ярлики, та наголошується: “насильство є єдиним рішенням”. І ось так ми маємо готового терориста. Дослідники називають цей процес “the alt-right pipeline”, тобто “ультраправим конвеєром”. Саме за такою схемою радикалізувався Брентон Терент, що вчинив масову стрілянину в Крайстчерчзькій мечеті, Нова Зеландія. На допитах він відверто заявляв, що YouTube, 4chan та 8chan були для нього “значним джерелом інформації та натхнення”.
Помилкою було би вважати, що на таке здатні тільки праві. Радикальний ненависник Трампа Джеймс Годкінсон розпочав у Вірджинії стрілянину по чотирьох важливих діячах Республіканської Партії в той час, коли ті грали в бейсбол. 66-річний Джеймс був членом груп у Фейсбуці під назвами “Зупиніть Республіканську Партію”, “Дорога до пекла вимощена республіканцями” та “Дональд Трамп не мій президент”. Також, у себе в соціальних мережах за кілька місяців перед стріляниною Джеймс висловив наступне: “Трамп - зрадник. Трамп знищив нашу демократію. Настав час знищити Трампа і Ко.”. Якщо раптом у вашого дідуся є фейсбук - виправіть це непорозуміння, інакше він полетить в Америку стріляти в республіканців.
Особливо показовою для нашої історії з вбивством Ірини Фаріон є приклад вбивства ізраїльського прем’єр-міністра Іцхака Рабіна. Він підписав з Організацією Визволення Палестини угоду в Осло про припинення вогню між арабськими повстанцями та ізраїльською армією, вивід військ та створення палестинського самоврядування. Це не сподобалось студентам Тель-а-Львівської політехніки правим єврейським яструбам, та ті розпочали проти нього протести. Лідером цих протестів був нинішній прем’єр-міністр Ізраїлю, а тоді просто голова правої консервативної партії “Лікуд” Бенджамін Нетаньягу… от такий кар’єрний зріст. Протестувальники зображували на плакатах Іцхака Рабіна в формі СС та його ж під дулом пістолета, викрикували “Іцхак Рабін зрадник!” та “Іцхак Рабін вбивця!”. Також, протестувальники порівнювали очолювану ним “Ізраїльську партію праці” з нацистами, а самого Рабіна - із Гітлером. Щось мені це нагадує…
Равіни в окремих синагогах оголосили Іцхаку Рабіну “дін родеф”. В іудейському релігійному законі “родеф” (з івриту - “переслідувач”) це людина, що збирається вбити невинну жертву чи зґвалтувати жінку, а відповідно “дін родеф” це легітимне покарання переслідувача смертю у випадках, коли інакше його зупинити неможливо. Таким чином, вбивця “родефа” не є грішником згідно іудейського релігійного закону! Оголошення “дін родефу” Іцхаку Рабіну равіни пояснювали небезпекою, котру створить для єврейських осадників на західному березі Йордану вивід ізраїльських військ із зони конфлікту. Таким чином, коли розганялася потужна дискредитаційна компанія проти Іцхака Рабіна, та з кожного рупора лунали крики, що Іцхака Рабіна треба вбити… його таки вбив 25-річний Їґал Амір, бо вважав це “своїм обов’язком згідно релігійного закону”. В Одесі нині є вулиця Іцхака Рабіна. Так само буде і вулиця Ірини Фаріон.
Русскій нацизм
Перейдемо безпосередньо до в’ячеслава зінченка та організації NS/WP, котра взяла на себе відповідальність за вбивство Ірини Фаріон. NS/WP (National Socialist/White Power) виник як російський інтернет-форум у 2004 році, де між собою спілкувалися неонацисти різного штибу. Від інших НС-форумів останній відрізнявся тим, що там публікувалися відео з жорстоким побиттям небілих мігрантів, за рахунок чого форум отримав велику популярність серед кола расистів. Через кілька років після появи форуму з його молодих відвідувачів сформувалися автономні осередки NS/WP в різних містах росії, що вже організовано продовжували займатися “акціями” (вбивствами, жорстокими побиттями, підпалами та підривами). Всі активні осередки були швидко розгромлені конторою. Тут важливо розуміти, що NS/WP не була структурованою організацією, радше купою не пов’язаних між собою банд зіґунів, що діяли під одним “брендом”. Сам форум декілька разів блокувався та падав від кібер-атак, однак остаточно припинив діяти в 2014 році після зачисток адміністрації ФСБ.
Однак, заарештувавши найактивніших “акціонерів” неможливо знищити сам рух. Тому, як відгалуження від NS/WP були створені нові збіговиська вже під іншими назвами. Одним з них була Misanthropic Division, що виникла в Білорусі 2013 року, взяла участь у Революції Гідності та виступила проти Януковича. Багато українських молодиків, зокрема й правих, варилися в російському культурному полі та сиділи на російських форумах, що і дозволило російському неонацистському рухові пустити свої метастази в Україні. Ось як “мізантропіків” характеризував журналіст Радіо Свобода Дмитро Волчок:
Вони ненавидять путінську владу, підтримують Україну з почуття протиріччя, але, не довіряючи держпропаганді в цілому, залишаються під її впливом та перебувають у впевненості, що до влади в Україні прийшли фашисти, а якщо телевізор каже, що це погано, значить, це добре. В радянські часи були молоді люди, котрі точно так само реагували на радянську пропаганду: їм подобався Захід саме за те, що там капіталісти експлуатують робітників, “лінчують негрів” та переслідують Анджелу Дейвіс.
Про Misanthropic Division зінченко згодом висловиться у своєму “маніфесті” наступним чином (навожу мовою оригіналу):
Примерно в то же время, когда Билецкий переобувается в идеологическом плане, начинается давление на единственное национал-социалистическое движение Украины - Misantropic Division. Представители оной формации смело называли себя национал-социалистами, в отличии от всех остальных. Именно по этой причине на них начинают оказывать разного рода давление, ведь все уже давно переобулись, кроме MD, и через некоторое время они самораспускаются.
Так, він навіть їхню назву не зміг написати без помилок.
Слабенький на розум зінченко
Про діяльність зінченка до вбивства відомо мало: тільки те, що за 2 роки до вбивства Ірини Фаріон він доєднався до “Правої Молоді” та очолив їхній дніпровський осередок. За словами його матері, там він розклеював листівки, брав участь у вишколах та зборах організації. Зінченко був підписаний на велику кількість українських та російських ультраправих каналів, де він залишав расистські та антисемітські коментарі (цікаво, що потім в маніфесті він заперечуватиме свій антисемітизм).
Слідству вдалося дослідити лише пізні стадії його радикалізації. Психолог, що проводив експертизу душевного здоров’я зінченка, зауважила, що під час судових засідань мова зінченка була обмеженою, що, на її думку, свідчить про обмежене коло спілкування чи недостатню освіченість останнього. Вибір яскравого одягу для маскування психолог розцінювала як “недосвідченість чи схильність до імпульсивних дій”, та додала: “Можливо, підозрюваний має обмежений кругозір, що впливає на його здатність до критичного мислення та планування”. Також, психолог зазначила наявність у зінченка “нарцисцичних рис”, котрі приховують його глибоку невпевненість у собі та страхи. Характер самого вбивства, на думку психолога, свідчив про об’єктивацію ним жертви та високу агресивність - постріл був здійснений зблизька прямо в голову. Також, це підтверджується його маніфестом. Найголовніше в контексті даної статті, що зауважила психолог: зінченко легко піддається впливу.
Таким чином, перед нами ідеальний портрет стохастичного терориста. Глибоко невпевнений в собі хлопець, що хотів здійснити “героїчний подвиг” (свідчення з його нотаток) заради великої ідеї, найкращим шляхом реалізації котрої є, на його думку - насильство. Між іншим, у зінченка багато спільного з інцелами-терористами! Він пише у своїх нотатках, що має дві мети: ідею та дівчину (“прийде, коли я почну заробляти”)!
Наведу добре відому цитату зінченка, також з його нотаток:
Поки всі влаштовують мітинги, пишуть “Філологічний фронт ох*їв”, “Геть із політеху”, а потім мирно розходяться, я тихо посміхаючись точив ніж, після чого зробив те, чого хотіли мільйони. Я санітар цього суспільства. Але все через особисту неприязнь))) Не може бути ніякого каяття, навіть якщо мене спіймають і це дасть можливість скоротити строк. Я обрав шлях, отже, піду до кінця, інакше я не зможу дивитися на себе в дзеркало, не зможу нічого робити. Ця ситуація — не місце для половинчастості, треба йти до кінця
Звісно, що до кінця наш славік був готовий йти тільки на словах. У суді він заперечував свою провину, поводився невпевнено, і один раз намагався повіситися прямо під час судового засідання. Також, до того він оголошував голодування, але наш славік не Боббі Сендс, тому він перервав голодування через п’ять днів. Дух зовсім не той!
Поговорімо безпосередньо про його “МАНИФЕСТ УКРАИНСКОГО АВТОНОМНОГО РЕВОЛЮЦИОННОГО РАСИСТА”. Маніфест був опублікований у відео-форматі в нео-нацистському телеґрам-каналі “Oderint dum metuant”, котрий приписував себе до того самого NS/WP. Адміністратору цього каналу на псевдонім “Все шум” зінченко надіслав відео особисто в телеґрамі. На відео спочатку у вигляді слайд-шоу викладається сам текст маніфесту, а потім показується фрагмент, де видно під’їзд будинку Ірини Фаріон, жіночий крик та постріли. Головна ідея маніфесту висловлена на першій його сторінці: раса важливіша за націю. Більшість тексту присвячена просто тупому скигленню на тему того, що в україні немає “трушних правих”, котрі би так само переймалися питанням раси, як він, а ті, що були, стали державними стуктурами та відмовилися від своєї риторики (мається на увазі Азовський рух та “Патріот України”). Крім недостатнього расизму, зінченко піддає критиці українські праві організації через неоднозначні історії з таємничими смертями їхніх провідних членів та млявою реакцію самих організацій на ті випадки. Тут видно його дитяче сприйняття політичних організацій: якщо в середині якоїсь із них відбулася неоднозначна історія (а це відбувається всередині будь-якої організації, що існує достатньо довго), то він одразу на всій організації ставить хрест та таврує її зрадницькою. Якщо вам хочеться іноді впасти в зрадофільство - не впадайте, інакше будете як зінченко.
Рішення славік бачив у створенні принципово нової сили, та закликав всіх расистів покинути існуючі праві організації та зосередитись на акціях прямої дії (“сначала поджог, дальше - больше”) задля залучення нових людей та “запугивания врагов”, як це робили російські нео-нацисти “старої школи” в період своєї найбільшої активності. Своєю кінцевою задачею він бачив захоплення расистами влади та перетворення нашої російсько-української війни на “расовую войну”, що би це не значило. Ось як зінченко описував свої марення з цього приводу (теж, звісно, мовою оригіналу):
Я уверен, что большинству читателей очень важно понять, каким я вижу государство, когда революционные расисты возьмут власть. Тезисно: мы будем строить белую Европу, государство не будет "украиноцентричным", моя задача - возродить все белые нации, единство в многообразии.
Цей бовдур дійсно вважав, що він надихне інших! Було би смішно, якби це не коштувало життя великої Українки. В якості жертви Ірину Фаріон зінченко обрав з міркувань піару, ось як він сам описував це у листуванні із “Все шум”:
Хто хоч трохи розуміється на азах маркетингу, знає, що спочатку треба зробити так, щоб бренд впізнавали. А потім створюється образ. Акція чудово впоралася із завданням підвищення впізнаваності, адже саме це було її метою. Адже насправді ця акція безпосередньо не вплине на настання "білої революції", а лише опосередковано — завдяки залученню нових людей та ескалації
Вбити можна й словом
Ірина Фаріон протягом всієї своєї політичної кар’єри (у “Свободі” та поза нею) була агресивною та відданою захисницею української мови, не боялася називати речі своїми іменами. Перед вбивством проти Ірини Фаріон розганялася брудна інформаційна компанія: її виставляли як істеричну бабку, ненависницю українських військових та “ревну комсомолку”. Цікаво, що Ірина Фаріон ніколи не знижувала гостроту своєї позиції протягом всієї своєї політичної кар’єри, що тривала майже двадцять років, однак компанію такого масштабу проти неї було розпочато тільки 2023 року. Спусковим гачком до початку дискредитаційної компанії стали її слова в інтерв’ю Яніні Соколовій про російськомовних військових. Цю цитату часто наводять уривчасто з ціллю маніпуляції, тому вважаю за потрібне навести її повністю:
Ірина Фаріон: Пані Яніно, треба чітко визначити поняття - це основний принцип. Нема “русскоязичного насєлєнія” - є українці і є кацапи, і є болото, а це болото називається яничари. Це яничари, відступники, зрадники. Вони бояться цього тому, що це дуже сильно б’є і це огидно. Нема нічого огиднішого ніж рідну матір зрадити, “бо хто матір забуває - того Бог карає”
Яніна Соколова: Пані Ірино, але військові, наприклад, полку “Азов”, з якими я дуже дружу, і Третя штурмова, частина із них спілкується російською, і в бою в тому числі
Ірина Фаріон: Я категорично цього не приймаю. В мене запитання до них: що вам, хлопці, заважає, коли ви такі моцні, і ви такі дуже розумні, що вам заважає виконувати 29 статтю Закону “Про Збройні Сили України”? Ви, хлопці, знаєте що таке дисципліна в армії? Якщо в армії немає дисципліни, то немає армії - це зброд тоді.
Яніна Соколова: Але ж ми їх не можемо назвати кацапами. Ну, це несправедливо.
Ірина Фаріон: я не можу назвати їх українцями, якщо вони не говорять українською мовою. То нехай назвуть себе “рускімі”! Чому вони такі очманілі? Чому зійшлося саме на українській мові? Вони такі великі патріоти, покажи свій патріотизм - вивчи мову Тараса Григоровича Шевченка, який усе своє життя, практично, прожив за межами України, але створив з оцієї української мови пам’ятник нашому життю. Ну що це за бздура: воювати в українській армії і говорити російською мовою?…
Останню репліку я обірвав задля скорочення і так вже немаленького цитування. Там пані Ірина розвивала цю свою думку, раджу подивитися інтерв’ю повністю. І дійсно: чому все так принципово сходиться на українській мові? Ми воюємо за Україну, чи за “альтернатівную расію” в центрі із Києвом?
Звісно, ЗМІ почали розповсюджувати маніпулятивні заголовки: “Фаріон назвала азовців збродом”, “Фаріон назвала азовців кацапами”. Колишній командир “Азову” Максим Жорін, а на той момент заступник командира 3ОШБр, облив Ірину Фаріон брудною лайкою, та порадив правоохоронним органам звернути на неї увагу, бо та “розколює українське суспільство за фсбшними методичками”. На цю заяву відповів також і Богдан Кротевич, на той момент начальник штабу бригади “Азов”:
Я вважаю її відвертою посібницею російської пропаганди і, можливо, людиною з високим рівнем деменції. А якщо вона вірить у свої слова, то вона просто посібник пропаганди РФ. Абсолютно все одно, що вона каже. Вибачте, а хто вона така? Мені цікаво, а партії "Свобода" нормально з такою людиною? А до неї у мене питань немає
Безпосередній запит до СБУ на перевірку Ірини Фаріон подав уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець, про що заявив у себе в телеґрам-каналі. Через кілька днів на електронну пошту Ірини Фаріон надійшов лист підтримки від студента української філології Максима Глібова з окупованого Сімферополя, де той вказав свої ім’я, прізвище, дані про місце навчання та курс, і, що найголовніше, не попросив приховати його особисті дані. Ірина Фаріон завжди публікувала листи підтримки на своїх майданчиках із зазначенням авторства, якщо відправники не просили залишити їх анонімними. 13 листопада 2023 в телеґрам-каналі “Крымский СМЕРШ” вийшло відео, де хлопець, що представився Максимом Глібовим вибачається за надісланий лист да заявляє, що відмовився від своїх поглядів. У дописі під відео зазначено, що хлопця знайшли саме завдяки публікації того листа Іриною Фаріон. Згодом, російські пропагандисти заявили, що хлопцем “вже займається центр боротьби з екстремізмом”.
Кульмінацією стали протести молодиків з вимогою звільнити Ірину Фаріон з Львівської політехніки. Зібралися там далеко не тільки самі студенти того університету, а ще й просто молоді люди, що піддалися на інформаційну компанію. Тут дуже зручно зіграло три фактори: переконання, що військових не можна ні за що критикувати, фактор “мальчіка з Криму” та журналісти, що гналися за гучним заголовком будь-якою ціною. Зауважу, що на ці протести закликала людей і лівацька “Пряма Дія”, що у минулому співпрацювала з Комуністичною Партією України (нині забороненою) та члени котрої клали квіти леніну у 2012 році.
Згодом, Ірина Фаріон висловила припущення, що висловлювання Кротевича проти неї були зумовлені політичною конкуренцією зі “Свободою”, та підготовкою до майбутніх виборів. В якості прикладу такої методички вона наводила швидке звільнення тодішнього командувача Об’єднаних сил ЗСУ, котрого було звільнено невдовзі після того, як Кротевич його теж звинуватив у “співпраці з ворогом”. Вона, також, повторювала цю думку і в своєму останньому інтерв’ю, що було записано за 4 дні до її вбивства:
Це було дуже цікаво. Три політичні сили об’єдналися, а саме: “Голос”, “ЄС” і “слуги”, бо я на їхньому електоральному полі. Зверніть увагу: оті усі потвори, там, “ОПЗЖ”, вони навіть рот не відкривали, бо їм нема сенсу зі мною боротися - в нас різний виборець.
Навряд вона могла передбачити, що та брудна інформаційна вб’є її. Сценарій з Іцхаком Рабіном був повністю повторений, от тільки Ірині Дмітривні пощастило трохи більше: вбивця Рабіна не був лохом та посміховиськом. Більше того, після вбивства громадська думка про Ірину Фаріон почала покращуватися! Всі або висловили радість недавньому приговору зінченка до довічного ув’язнення, або просто промовчали - жодна велика публічна фігура не сказала “так їй і треба”. Ну як там піар “білого руху”, славіку?
Стохастичну стихію ненависті можна зупинити й вгамувати належною реакцією суспільства, великих інформаційних майданчиків та держави. Особливо в Україні проблеми з останнім пунктом: у нас немає адекватної пропаганди та цензури, що дозволяє перехопити ініціативу різнимворогам України: як проплаченим московією, так і просто корисним ідіотам. Україна програє (наголос на “є”) інформаційну війну з приводу ТЦК, що приводило до нападів та вбивств останніх. Ми маємо припинити втрачати наших героїв через інформаційну недбалість, тільки здорові націєцентричні голоси повинні мати право голосу в публічному просторі.
Хай живе воєнна диктатура!
