Протягом тисяч років панівними у Хасатаї були язичницькі і магічні вірування й культи. Світ в уявленні людей населяли десятки богів, сотні духів і демонів. Науки ж тоді лише зароджувалися. Медицина, хімія, географія, історія, ворожіння, знання взаємодію з духами, демонами, уявлення про світобудову, про походження людей – усе ці знання зберігали ті кого називали старцями, жерцями, шаманами. Вони були окремою групою населення: могли бути заможними придворними у столичних містах численних царств чи бідними відлюдниками у горах – проте всі вони мали цінні знання.
Поступово у їхньому середовищі починає формуватися релігійно-філософське вчення – «Вчення Шляху» (інші трактування – «Шлях просвітлених» або «Шлях просвітлення»). Основою для нього, звісно, стало існуюче язичництво, суть якого подекуди змінилася. Оскільки вчення є давнім, точна особистість засновника є невизначеною. За одними даними це Цуйді правитель однієї з країн, празасновник усіх законів та держав, князь легендарної країни Цуйґо. За іншими – мудрий жрець і посланець небесних богів – мудрець Тенсейбо.
Суть Вчення
Найважливішими категоріями вчення є сам Шлях, а також категорії, які можна перекласти як Здатність, Необтяженість та Не-свідомість.
Шлях – є ніким не створеною початковою основою всього. Шлях не є богом, бо не має особистості та свідомості. Він у законах природи, у змінах що супроводжують нас. Його дотримуються боги, люди, демони, духи, рослини, тварини.
Здатність – це те що пов’язує окремий суб’єкт з об’єктом (і навпаки) та Шляхом. Це сила, що визначає здатність до дій (творчих чи руйнівних).
Необтяженість – «природність дій», відсутність суперечності у самому собі та, як наслідок, відсутність суперечності до Шляху. Людині властиво «обтяжувати» себе непотрібною діяльністю чи ненавистю. Якомога більша необтяженість має бути рисою послідовника Вчення.
Не-свідомість – у певному значенні мета Шляху. Більш точного перекладу цього слова немає. Якщо Шлях це загальне правило взаємодії, то Здатність – його фізичне вираження, Необтяженість – духовне вираження, а Не-свідомість – стан, у якому існує Шлях.
Суб’єктами Шляху виступають люди, боги, духи, демони, тварини і рослини. Об’єктами є Небо, Вода і Земля. Вода асоціюється з чоловічим началом, Земля – з жіночим. Небо є нейтральним, найбільш близьким до Шляху. Усі три об’єкти мають своїх покровителів та підоб’єкти (наприклад у води це морські тварини і рослини, різні моря та річки, морське дно, морські вітри, дощ), які мають своїх богів-покровителів.
Спочатку метою вчення було уподібнення до Шляху у формі досягнення безсмертя. Але пізніше різноманітні мислителі його переглянули, виділивши як мету уподібнення до Шляху у формі досягнення певного духовного стану, який характеризується як з’єднання із Не-свідомістю Шляху. Не-свідомість виступає не як антипод свідомості чи заперечення її дій, а як повна її відсутність.
Структура Вчення
Вчення має досить багато підвчень та ще більше шкіл. Школа означає не місце навчання, а сукупність норм дотримання Вчення і прийнятих у цих рамках ритуалів. Деякі школи можуть бути синкретичними – сполучати місцеві вірування та міфологію зі змістом Вчення. Підвчення, предтеча школи може також залучати до свого змісту елементи інших міфологій але акцентує увагу на певній частині Вчення.
В одних підвченнях надається увага окремим богам чи мудрецям, що досягли не-свідомості і віра у Шлях може трансформуватися у віру особливої ролі конкретної особистості, зв’язок з якою наблизить людину до Шляху. Важливою практикою у таких школах є читання мантр.
В інших підвченнях увага акцентується на потребі вивчення теорії Вчення та якомога кращому його осмисленню. Школи таких підвчень можуть вимагати можливості дослівного цитування конкретних священних текстів або принаймні обов’язкове розуміння їхнього змісту.
Деякі підвчення приділяють особливу увагу кодексам поведінки монахів, вважаючи що лише монахи з їхнім способом життя можуть досягти Не-свідомості.
Деякі підвчення вважають метою своєї організації просвітлення людей та створюють численні освітні заклади (хоча це не єдине підвчення яке так робить).
Деякі підвчення ставлять основною метою боротьбу з «негативною енергією», що вже не зовсім відповідає початковим ідеям Вчення, а проте дуже добре співіснує з культами предків та духів. Основними практиками у таких школах є містичні ритуали.
Деякі підвчення зосереджують увагу на такій філософській категорії як Необтяженість та виокремлюють особливу роль медитації та несвідомого (периферійного) мислення.
Перелічувати такі особливості можна ще довго. Але варто знати, що ці риси не є унікальними і можуть частково чи повністю повторюватися у різних школах різних підвчень. Таким чином належність певної школи до конкретного підвчення досить відносна та іноді залежить від соціально-політичної ситуації регіону чи країни. Особливо у часи громадянських воєн та ворожнечі між сектами.
Єдина релігійна організація що об'єднала б різні секти відсутня. Натомість існують численні секти, що об’єднують монастирі, храми та окремих людей, використовуючи для просування своїх інтересів всіх наявних ресурсів. Більшість сект конкурують не через тлумачення вчення, а через вплив на високопоставлених світських осіб. Нові секти та іноземні релігії витісняються обмеженнями держави (у вигляді великих податків для іноземців) або витісненням пануючими сектами (у вигляді позасудових розправ, що лишаються без уваги держави).
І лише в диких малозаселених горах та на далеких островах знаходять прихисток маргінальні секти, вірування і обряди яких викликають недовір’я та страх у більшості духовних осіб.
