“Держава семи великих рік”, “країна семи рік та семи островів”, “імперія моря та суші” – це все про Тепфайську імперію. Ця країна розташована на заході від Хасуана, на заході від Гір Просвітлення, на півночі від великої пустки, на узбережжі Західного моря. Теплі морські течії роблять ці місця досить теплими навіть без південних вітрів, а тутешня погода й землі чудові для вирошування проса та рису.
Країна керована імператором, який проте не керує безпосередньо, а спирається на двох командувачів: командувача армії та командувача флоту. Хоча закони узгоджені обома командувачами імператором рідко читаються, ще рідше усвідомлюються та ніколи не оскаржуються. Імператор радше духовний наставник, ніж справжній правитель.
Командувачем флоту нині є лідер клану Аяме. Флот включає у свій склад бойові кораблі та цивільні кораблі у підпорядкуванні флоту, загони морської піхоти, охорону портових міст та загони найманців. Командувач армії - наступник лідера клану Суйсен. У його віданні вся інша армія включно з прикордонними загонами.
Командувачі отримують повноваження не у спадок, а призначаються та звільняються відповідно до домовленостей між кланами. Кожен командувач призначає своїх губернаторів у провінції визначені Спеціальною міжвідомчою угодою, яку уклали між собою найвпливовіші клани, імператор і деякі міністри. За нею ж двоє командувачів можуть лише спільно видавати загальнодержавні закони, а умовним арбітром між ними є імператор та збори лідерів кланів. Так склалася система Хутаку (буквально - "Двоє").
Міністри формально призначаються імператором, хоча кандидатури визначають командувачі та лідери кланів. Загалом існує тенденція до все частіших зборів лідерів кланів, оскільки Спеціальна міжвідомча угода створила прецедент вирішення питань цим неофіційним органом влади, що у недалекому майбутньому може стати офіційним.
Трохи про історію
Тепфайська імперія утворилася, як кажуть, тисячу років тому, хоча може це й перебільшення. Імператор, його рід та інші великі роди протягом десятків років приєднували до держави країну за країною. Потім підхід змінився, оскільки з великими сусідами було важко воювати, а з малими було легше домовитись.
Як кажуть хроніки з деяких місцевих монастирів, імператор вже пару століть не має реальної влади. Досить довго владу замість нього здійснював клан Цукуй, що був досить знатним проте військовою справою вже не займався, використовуючи розгалужений чиновницький апарат. Пізніше його змінив клан Іракуса, перетворивши державу на військовий табір. Дуже недисциплінований, досить деспотичний та корумпований табір. Окремого командувача флоту тоді не було та ним керували заступники командувача армії, що часто були з інших кланів. Командувачі змінювалися чи мирним шляхом, чи насильницьким, а час тривав.
Років із 60-70 тому імперію огорнула важка криза. Тодішній лідер клану Іракуса знайшов вихід у маленькій переможній війні. А його ціллю стала країна Уунаґі. Він спрямував війська у гори і спостерігав як тривали криваві бої за землю, яку уунаґі віддавати не збиралися. Минав рік, минав другий. Минув і четвертий рік, а сини Тепфаю гинули у м'ясорубці хитрих засідок та гірських укріплень. Більша ж частина флоту згинула у штормах Західного моря, так і не допливши до ворожих берегів. Та от уунаґі самі пішли у наступ, а генерали на питання "що робити" розводили руками. Столиця та провінції повнилися заколотниками, що зрештою вчинили тяжку міжусобну війну. І лише чергова перемога уунаґі змусила знать замислитись. Тоді лідери знатних родів та імператор уклали Спеціальну міжвідомчу угоду, що встановила систему Хутаку. Уунаґі зрештою втратили сили для подальшого наступу й обмежилися статусом кво з репараціями, а імперія увійшла в нову добу свого існування.
Особлива роль військового флоту виникла через розширення масштабів морської торгівлі та потреби захищати колисливі інтереси свої та своїх підданих за морем. Тепфайські купці бували і бувають у своїх мандрах від земель скловенських, що за океаном на заході, до Місячного моря, що на схід від Хасатайського півострова.
У зовнішній політиці держава діє обережно та мляво: метрополія загарбала всі найкращі землі навколо себе, і ніхто вже не має бажання слати війська в дикі гори та пустки, з яких нема чого взяти. З могутнім але далеким Хасуаном імперія не має за що ворогувати: все ті ж пустельні Гори Просвітлення обмежують майже усі зв’язки між країнами.
Без зовнішніх негод імперія видається міцною, та неясно наскільки стійкими виявляться всі ті компроміси, на яких тримається держава.
