Країна на північному заході Хасатайського півострова. Придатної для обробітку землі тут мало, і більшість населення зосереджена у долинах річок Хвон і Льман вирощуючи батат і ячмінь, займаючись скотарством. Гори, що ними покрита велика частина країни, роблять ці суворі місця ще більш недружніми. Основними народами є хвонґа і льмансок, мови яких проте взаємозрозумілі. Є менші народи типу ґуцан і шеркер. Багато ж племен живуть у горах відірвано від навколишнього світу і розуміють лише мову золота і сили. Хоча саме гірські відлюдники створили Вчення Шляху, що потім поширилося на на весь Хасатай.
Не буде перебільшенням сказати, що Са-Лун керується монахами. Духовний сан настоятелів монастирів тут переплетений із повноваженнями чиновників: судочинство, збір податків, керівництво армією – нема державних справ, що уникли би втручання духовних осіб.
З давніх давен, з часів утворення монаства Шляху, монастирі володіли землями, мали ополчення і мали повагу князьків численних держав минулого. Вчення росло, монастирі об'єднувалися і узагальнювали його канони. Під їхнім же наглядом вивчали свої можливості і навчали інших маги, назву яких можна перекласти приблизно як "майстри практик". Їхні вміння є великою рідкістю, а проте вироблення методів навчання зробило їх досить ефективною силою в руках секти Ктунсун.
Настоятелі найбільших монастирів та найвпливовіші представники знаті є членами органу під назвою Ланхґанх. Він призначає голову держави (хоцонхадз) та його заступника (маґдхай). Найчастіше ці посади ділять між собою очільник секти Ктунсун і настоятель найбільшого храму. І навіть коли посади займають не вони, без їхнього схвалення рішення не буде прийняте остаточно.
Окремий вплив мають клани самхґеул – найманих шпигунів і вбивць, яких в Хасуані іменують шінобі. Вони є простолюдинами: не належать ні до монахів, ні до стану воїнів. І хоч вони визнають їхню владу та наймаються на службу, самі є автономними живучи у горах чи просто віддалених селищах: рішення Ланхґанху і окремих феодалів не можуть вплинути на їхні внутрішні порядки та звичаї, часто химерні для інородців, яких без вагомої причини до себе не пускають.
Віровчення в Са-Луні дещо відрізняється від уявлень більшості сект у Хасуані. Так, ієрархами панівної секти визначено, що наблизитись до розуміння суті шляху може лише особа в сані монаха. Своєю чергою віруючі миряни перебуваєть в перехідному стані: вони швидко можуть віддалитися від Шляху, тоді як монахи здійснюючи всі приписи і заборони монашого життя неухильно наближаються до не-свідомості. Хоча в народі живуть легенди про демонів що прикидалися монахами або монахів якими заволоділи демонічні сили.
Вплинула на своєрідність релігії і міфологія: серед монахів народу хвонґа здавна була поширена легенда, що всі люди початково є душам,и яких хитрістю заманили у цей питомо злий і несправедливий світ голоду, холоду і смерті. Відповідно, усвідомлюючи це і живучи гідно душа може звільнитися для боротьби зі злом і зрештою вирватися з цього світу.
Крім того варіації Вчення у Са-Луні більш централізовані і прив'язані до конкретних вчителів і проповідників минулого: вони обожнюються монахами і мирянами, їм приписуються надприродні здібності. Авторитет же високопоставлених монахів, що можуть похизуватися родинними зв'язками з великими вчителями помітно вищий за інших.
Більш високопоставлені монахи більше присвячують свій час духовному вдосконаленню, узагальненню науки та практикування медицини. Вміння майстрів практик дещо більш руйнівні, тому їхнє навчання та діяльність намагаються тримати під суворим наглядом.
Відносини з іншими державами досить своєрідні. Через віддаленість, важкодоступність і відверто бідні землі країна майже не цікавить сусідів. З іншого боку са-лунські воїни мають славу дужих і витривалих людей, і ті хто мають змогу з радістю наймаються до знатних чи просто заможних іноземців. Деякі тепфайські торговці готові купляти рідкісні шкури і тваринний мускус у мисливців з західного узбережжя країни.
