Тут ніч і день зійшлися в рівній владі,
І світ завмер у подиху весни.
Ще вчора темрява тримала час в долонях,
А вже сьогодні відступає в сни.
Поволі сонце розпускає промінь,
Та пестить землю золотим вогнем.
І кожна тінь що душі оповила,
Розтане тихо, як туман у день.
І сходить світло - спершу ледь помітно,
Та з кожним кроком все ясніш горить.
Уже не страшно навіть серед вітру,
Бо сонце в грудях почало світить.
Горить вогонь - безцінний дар Сварога,
В нім сила Роду, пам'ять вікова.
І кожен знає вистояти треба,
Щоб світло стало, темрява пройшла.
Земля прокинулась від сну поволі,
І соки рвуться в гору, до життя.
У цьому русі - правда, сила волі,
У цьому русі - прагнення життя.
Йде чоловік по полю весняному,
Радіє що прокинулась земля.
Він слухає її, й веде розмову,
Бо скоро треба плідно працювать.
Ми кожен рік чекаємо цю межу,
Як ніч ослабне, сила в день піде.
У Рівнодення всі шепочуть душі,
" Іди вперед і світло не мине".
Бо там де сонце ранок починає,
Народжується світло знов і знов.
Весна приходить - зелень розквітає,
І віра, і надія, і любов.
Верещако Сергій.
