Майже кожен рік ми чуємо про черговий скандал про плагіат чи куплені дисертації топ-чиновників. Пересічному українцю важко зрозуміти, як може керувати галуззю або боротися із корупцією людина, яка фактично купила свій диплом чи наукову роботу. Як може суспільство розв'язати цю проблему раз і назавжди?
По-перше, маємо зрозуміти, що плагіат – це дуже об’ємне поняття. Воно знайшло своє відображення в різних сферах життя: в освіті, науці, журналістиці, музиці, літературі та навіть в сучасних інформаційних технологіях.
Ще в Давньому Римі плагіаторами називали викрадачів чужих рабів. Вже в 17 сторіччі цей термін став більше використовуватися для визначення тих, хто присвоював собі авторство чужих літературних творів. Навіть тоді використання плагіату визнавалось, як наслідок нездатності людини до творчості.
Відома дослідниця плагіату Тереза Фішман відзначала, що «плагіат має місце, коли певна особа: використовує слова, ідеї чи результати праці, що належать іншому визначеному джерелу чи людині, без вказування посилання на джерело, з якого їх було запозичено, у ситуації, у якій правомірно очікується вказування оригінального авторства, з метою отримати певну користь, пошану, вигоду, яка не обов’язково має бути грошовою».
Для українських реалій ми маємо зафіксувати саме отримання певної користі, пошани чи вигоди, не обов’язково грошової. Ще з радянських часів в суспільстві склалося враження, що кожен міністр чи державний діяч обов’язково має бути як не доктором, то точно кандидатом наук. І багато охочих до ситого чиновницького життя шукали способи отримати наукове звання будь-яким способом.
Цей стереотип дорого коштував нашій державі. Важливість наукової роботи розмивалась кандидатами, які мріяли про посади та звання. А політична кар’єра та державне управління стало неможливим без наукового ступеня та дисертацій, які жодним чином не впливали ані на науковий прогрес, ані на розвиток країни в цілому.
Прямо зараз, під час війни, Україна отримала унікальний шанс вступити до Європейського Союзу, попри величезні втрати в економіці, в інфраструктурі, у людському потенціалі та інші наслідки повномасштабного вторгнення агресора на нашу землю.
Але використати цей шанс неможливо без побудови нової системи влади, побудованій на безумовній доброчесності.
Доброчесність влади – це поняття, яке означає, що влада діє в інтересах громадян, дотримуючись принципів справедливості, законності, прозорості та відкритості. Це означає, що влада повинна працювати на благо людей, розв'язувати проблеми та задовольняти потреби населення, а не привласнювати владу для власних цілей. Крім того, важливими принципами стають відповідальність та ефективність влади.
Доброчесність влади є важливим аспектом розвитку країни та демократії. Вона забезпечує довіру між владою та суспільством, сталість розвитку, стабільність та прогнозованість влади та державних інституцій, має визначальний вплив на майбутнє країни.
Але доброчесність неможлива без відповідальності. Влада повинна нести відповідальність за свої дії та прийняті рішення. У широкому контексті це означає, що влада повинна бути готовою до перегляду власних рішень, своїх дій та виправлення помилок.
Безальтернативність перевірок та суворі санкції та порушення, включаючи штрафи, позбавлення права займати певні посади та навіть судове переслідування можуть стати запобіжником, але не матимуть остаточного впливу.
Головним принципом повинно бути пропагування культури доброчесності влади. Простими словами, чесна та порядна людина має стати взірцем для наслідування, а не примарним об’єктом, про якого складають анекдоти та історії. І це лежить в площині виховання доброчесності, яке має відбуватися ще на початку освітнього шляху людини.
Відомо, що характер майбутнього громадянина формується ще в дошкільному віці та на шкільній лаві. Саме тут ми можемо виховати у людині ті принципи, що непорівняні зі списуванням, копіюванням чужої роботи чи привласненням результатів досліджень.
Школяр та майбутній студент мають чітко знати, які наслідки очікують за плагіат. Втрата довіри спільноти до науковця, скасування диплома чи дисертації, відрахування з навчального закладу чи навіть сплата великого штрафу – все це повинно стати безальтернативним суворим покаранням для порушників.
Відповідальність та культура доброчесності. Виховання та жорстка реакція на порушення. Тільки завдяки цим простим та одночасно вкрай важливим для нашого суспільства діям ми зможемо виховати людину, яка «діє на підставі високих принципів та цінностей, не йдучи на компроміси ні на роботі, ні в приватному житті», як це було визначено CEELI Institute у 2020 році.
