Спочатку Україну намагаються представити як країну без власної позиції та здатності самостійно робити вибір. Потім — позбавити права самостійно визначати своє майбутнє. Далі країну починають описувати як духовно «неправильну», «сатанинську» чи «антихристиянську». А завершальним етапом стає заперечення людяності тих, кого вже встигли перетворити на образ ворога.
Саме таку послідовність простежує матеріал «Not a Fight Against Cults and Sects, but a Dehumanization Factory», опублікований 12 липня 2026 року на ActFiles. Автори аналізують висловлювання низки російських антикультових діячів — Олександра Дворкіна, Романа Силантьєва, Олександра Новопашина, Ігоря Іванішка та Олександра Невєєва — і розглядають їх як елементи ширшої інформаційної конструкції щодо України.
Джерело:
ActFiles — “Not a Fight Against Cults and Sects, but a Dehumanization Factory”
Крок перший: Україна як «територія культів»
Одним із ключових персонажів цієї історії автори називають Олександра Дворкіна — президента РАЦИРС, якого в матеріалі характеризують як одного з головних ідеологів російської антикультової мережі.
У його публічній риториці Україна постає не як складне суспільство з різними політичними, релігійними та культурними поглядами, а як країна, нібито особливо вразлива до впливу «сект» і «культів».
У матеріалі ActFiles наводиться його твердження:
«На душу населення в Україні приблизно втричі більше культів і сект, ніж у росії».
Окремо автори звертають увагу на висловлювання Дворкіна про Майдан. Учасників протестів він описував як «багнети» — тобто фактично як інструмент у чужих руках. У цьому автори ActFiles вбачають прийом деперсоналізації: замість людей із власною мотивацією з'являються безликі виконавці чиєїсь волі.
Це важливий момент.
Адже якщо суспільство заздалегідь представити як масу людей, якими легко маніпулювати, його політичний вибір можна перестати сприймати як самостійний.
Крок другий: від політики — до «антихристиянського проєкту»
Наступний рівень у цій конструкції пов'язаний із Романом Силантьєвим.
У наведених ActFiles матеріалах він описує сучасну Україну через поняття «неоязичництва», «сатанізму», «релігії ненависті» та інших радикально негативних категорій.
Зокрема, Силантьєв заявляв:
«Українська влада знайшла “свою релігію”, яку хоче замінити християнством — це “українство”, створене на основі неоязичництва».
В іншому висловлюванні він називає таку систему «релігією ненависті». Також ситуацію в Україні він порівнював із поширенням неоязичницького окультизму в нацистській Німеччині.
Ще одна характерна конструкція — слово «вахабандер».
За наведеною ActFiles цитатою, Силантьєв використовував цей термін для поєднання в одному образі українця, ісламіста та прихильника Бандери.
Таким чином, різні явища й групи об'єднуються одним негативним ярликом.
У політичній дискусії це принципово змінює правила гри: замість конкретної дії, закону чи рішення обговорюється вже не факт, а створений образ абсолютної загрози.
Крок третій: «нацисти», «сатаністи» і «канібали»
У висловлюваннях Олександра Новопашина, віцепрезидента РАЦИРС, ця риторика стає ще жорсткішою.
Серед наведених у дослідженні цитат є:
«Для мене нацизм і сатанізм — це синоніми».
Також Новопашин називав політичний режим України «терористичним, екстремістським і мізантропічним» та говорив про «український нацизм».
Окремо варто звернути увагу на його висловлювання щодо українських дітей:
«Вони перетворюють дітей на канібалів».
Ця лінія риторики виходить далеко за межі звичайної політичної критики. Дитину вже не описують як представника іншого суспільства чи носія інших поглядів. Їй приписують образ небезпечного, морально неприйнятного ворога.
У такій конструкції простір для діалогу фактично зникає.
Крок четвертий: коли політичний конфлікт перетворюється на містичну історію
Ще далі ця схема простежується у висловлюваннях Ігоря Іванішка.
У наведених ActFiles матеріалах він пов'язує Україну з «культами», «сектами», «сатанізмом», «неоязичництвом» та нібито переслідуванням церкви.
Серед іншого, наводяться твердження про «окультні та сатанинські ритуали» в офісі Володимира Зеленського та заяви про нібито захоплення Андрієм Єрмаком окультизмом і магією.
Особливо показовим автори дослідження вважають спосіб, у який різні теми опиняються поруч.
Україна, українські посадовці, окультизм, Джеффрі Епштейн, педофілія та канібалізм можуть подаватися в одному інформаційному контексті.
Саме так виникає ефект «поширення провини через асоціацію»: читачеві пропонується не доказовий зв'язок між явищами, а їхнє постійне сусідство в одному тексті.
Крок п'ятий: «два народи» та мова насильства
Ще один елемент цієї картини пов'язують з Олександром Невєєвим.
У дослідженні ActFiles наведені його висловлювання, де українців поділяють на «хохлів» та «українців», а також звучать заклики до агресивної поведінки:
«Найкращий захист — це напад».
І:
«Не бійся крові, ні своєї, ні чужої».
Тут відбувається принципова зміна самої функції риторики.
Якщо на попередніх етапах створювався образ «неправильної» країни, то тепер з'являється мова прямої ворожнечі та насильства.
Від ярлика до дегуманізації
Якщо розглянути ці висловлювання не окремо, а послідовно, вимальовується певна модель.
Спочатку Україна описується як «територія культів».
Потім українцям відмовляють у здатності самостійно ухвалювати рішення — їх подають як людей, якими нібито керують зовнішні сили.
Далі країну визначають як «антихристиянську», «сатанинську» або таку, що нібито перебуває під впливом неоязичництва.
Після цього в один ряд ставлять нацизм, сатанізм, тероризм, окультизм, педофілію та канібалізм.
І зрештою з'являється мова, у якій уже можна говорити не про опонента, а про його фізичне знищення.
Саме цю послідовність автори ActFiles називають механізмом дегуманізації.
Хто контролює інформаційний майданчик?
Окремий блок цієї історії стосується українського ресурсу Antisekta та Ірини Кременовської.
У публікації Lenta.ua, на яку посилається цей матеріал, діяльність РАЦИРС та пов'язаних із ним медіаресурсів розглядається в контексті російського інформаційного впливу на Україну.
Джерело:
Lenta.ua — «Пропаганда на службі Кремля: Як РАЦИРС і проросійські медіа підривають стабільність України»
У матеріалі порушується питання зв'язків між Центром економіко-правових досліджень, який очолює Кременовська, та ресурсами антикультової тематики.
Зокрема, автори згадують сторінку партнерів Antisekta, де серед інших фігурують Олександр Дворкін, російські ресурси та діячі, яких Lenta.ua пов'язує з проросійською інформаційною діяльністю.
Ці твердження мають розглядатися саме як предмет журналістського розслідування та перевірки за першоджерелами, а не як автоматично встановлені судом факти.
Чому це важливо?
Тому що інформаційна маніпуляція працює не обов'язково через одну велику неправду.
Часто вона формується поступово.
Спочатку читачеві дають один ярлик.
Потім другий.
Потім третій.
«Секта».
«Культ».
«Розкольники».
«Антихристияни».
«Сатаністи».
«Нацисти».
«Канібали».
Кожен наступний образ підсилює попередній.
У результаті складна реальність зникає, а замість неї залишається спрощена схема: є «свої» та є «вороги», причому другій стороні поступово відмовляють не лише в правоті, а й у праві бути почутою.
Саме тому проблема таких текстів полягає не лише в їхній різкості.
Питання значно ширше: що відбувається із суспільством, коли мова про політичного чи релігійного опонента систематично замінюється мовою дегуманізації?
Коли слова стають інструментом виправдання насильства
Найнебезпечніший момент настає тоді, коли образ ворога стає настільки радикальним, що будь-які дії проти нього можна представити як «захист», «порятунок», «боротьбу з абсолютним злом» або «захист віри».
У такій системі координат насильство перестає сприйматися як насильство.
Воно отримує нову назву.
І саме тут інформаційний текст може перестати бути просто коментарем або політичною заявою та перетворитися на інструмент мобілізації.
Олександр Новопашин, як наводить ActFiles, говорив:
«Для мене вони всі канібали…»
А далі використовував формулювання про необхідність їхнього знищення.
Такі слова важливо аналізувати не лише як окремі емоційні висловлювання. Їхній контекст і повторюваність дозволяють досліджувати, яку роль дегуманізуюча лексика може відігравати у формуванні образу ворога.
Що залишається після всіх ярликів?
Україна — це не набір ярликів.
Це суспільство з мільйонами людей, різними політичними поглядами, конфесіями, регіонами, історичним досвідом та особистими переконаннями.
Коли все це замінюють словами «секта», «сатанізм», «нацизм» чи «канібалізм», складність реальності зникає.
А разом із нею зникає можливість вести нормальну дискусію.
Саме тому журналістське завдання полягає не в тому, щоб просто повторювати такі формулювання, а в тому, щоб показувати їхнє походження, контекст, авторів та можливі механізми впливу.
Бо між критикою держави, релігійною дискусією та дегуманізацією існує принципова різниця.
І якщо цю межу систематично стирати, слова можуть стати не просто описом реальності — вони можуть почати формувати ставлення до людей.
Важливе уточнення
Усі твердження, наведені в цьому матеріалі щодо конкретних осіб, організацій та їхніх можливих зв'язків, потребують оцінки з урахуванням першоджерел, контексту та, де це можливо, офіційних документів.
Матеріал має інформаційно-аналітичний та журналістсько-дослідницький характер. Наведені цитати використовуються для аналізу риторики та механізмів інформаційного впливу.
Мета публікації — дослідити походження, структуру та можливі наслідки дегуманізуючої риторики, а не виправдовувати насильство, розпалювати ворожнечу чи закликати до будь-яких протиправних дій.
Окремі твердження та інтерпретації належать авторам процитованих матеріалів і мають сприйматися з урахуванням їхнього авторства та контексту.
