Хвилини проходили, а Емми я не бачив. Спочатку хвилини проходили повільно,але чим далі, тим швидше. Ось уже почався самий активний рух на палубі,біготня,штовханина,крики : і радісні, і турботливі, і розгублені. Мами кликали і шукали перелякано своїх дітей,діти бігали один за одним,пищали і дурачились, чим доводили своїх мамів до нервів і чуть не до нервового плачу, лишень чоловіки приспокійно спершись на фальшборт щось радісно обговорювали. Мами звинувачували чоловіків у недбальстві,а одна навіть крикнула, що якщо б його дитина загубилась і щезла навіки, то він би цьому був тільки радий,але чоловіки і далі безтурботно щось обговорювали, а на писки дітей, долітаючі з усіх сторін і на крики жінок, лишень знизували плечима і здається навіть були раді цьому радісному балагану і милувались,майже захоплювались своїми переляканими жінками,які як завжди роблять 10 робіт одночасно і звичайно,тому усе в них валиться з рук,десь щось пригорить,щось розлиється,щось забудеться,а щось загубиться,загубиться якраз те, що до тепер було перед очима і загубиться в самий необхідний момент.
Такий метод робіт - 10 робіт одночасно, це жіночий метод,а чоловічий метод набагато практичніший,грамотніший,методичніший - нехай мене вже вибачать жінки.
І я приведу приклад в доказ своїх слів. Чоловік ніколи не буде робити не то щоб десять робіт одночасно,а навіть дві,чоловік ніколи не починає другу роботу до кінця не закінчивши першу. Він всю свою енергію зконцентрує на першій своїй роботі,всю свою силу і вміння вкладе в цю першу роботу і зробить її докінця. Ну якщо не до кінця то хоча б до половини. Ну якщо не до половини то хоча б трохи, або ,як часто буває,лишень почне і одразу залишить. А коли не має настрою то і починати нічого не буде. Тай нащо напружуватись коли ти собі взяв за жінку феноменальну господиню, що запросто може виконувати всі роботи одночасно. Саме це і відбувалось на палубі. Чоловіки розмовляли, а жінки метушились.
Треба було зрізати одне деревце на подвір'ї. Дерево правда, невелике,десь висотою 2 метри. Це була вишня яка випадково виросла в саду і треба було її зрізати. Жінка і сама це могла зробити, якби постаралась,ручною пилкою,бо стовбур був тонким,але нащо їй це, коли є чоловік,тому попросила це зробити свого господаря.
Чоловік з важністю оглянув дерево і пішов в гараж,звідти він дістав весь свій,здавалось абсолютно весь свій іструмент і розложив кругом цього деревця,так що весь сад був заповнений якимись сверлами,сокирами,ножовками,пилами,болгарками, переносками,шнурами,зварочним апаратом і всяким іншим. Але серед всього цього необхідоно інструменту бракувало самого головного - якоїсь викрутки. Та викрутка мала бути не проста, а спеціальна і ті 15 викруток що були ніяк не могли замінити цю спеціальну. Тому чоловік у пошуках цієї викрутки відправився до свого друга-сусіда де і пропав на пів дня.
Рівно через пів дня жінка побачила свого чоловіка який героїчно повертався з спеціальною викруткою в руках,за ним йшов і його сусід,ще один сусід,ще один сусід і якісь два типи яких жінка взагалі ніколи не бачила раніше,тому вона тут же закликала дітей до хати.
Чоловіки заходили на подвір'я, куди їх вів господар, з веселими посмішками і з добродушними лицями, але коли ще здалеку господар рукою їм показав то дерево,той об'єкт який йому доставив сьогодні стільки клопотів,то лиця чоловіків,тут же наповнились якимось спортивним інтересом,навіть якоюсь злобою і агресивністю,кожен хотів показати перед іншим свої навички ваління дерев. Але на лицях чоловіків крім спортивного азарту і суровості виднілось і якесь легке розчарування. Кожен з них думав,йдучи сюди,що дерево це буде висотою,ну якщо не 20 метрів ну то хоча б якихось 10 як мінімум і ніхто зовсім не очікував що це буде 2-ох метрове деревце. Кожен із цих чоловіків які йшли і наближались до дерева,а дехто вже підкотив рукави,кожен із них уявляв що це буде якщо не якийсь стоп'ятидесятилітній дуб, то хоча б якийсь бук,або граб,ну всамому крайньому разі - липа. Але ніхто з них не очікував що це буде сама звичайна вишня.
Коли ватага проходила повз сходи будинку, на яких стояла жінка і розгублена дивилась в лице свого чоловіка,дивилась вона розгублено і дуже не схвально,жінка не любила коли на її подвір'ї появлялась,без запрошення, якась не відома їй людина,а тут аж двоє невідомих,один з них погано володів своїми ногами,був напідпитку і жінка була майже певна, що щось на її подвір'ї сьогодні має безслідно пропасти. Бо уже був такий випадок ! Чоловік теж дивився на свою дружину, але її поглядів на усю цю подію не розділяв. Як Бонапарт Наполеон він вів своїх відчайдухів і відчував що вони за ним і в вогонь і вводу і був не задоволений, що жінка його ,це чомусь не оцінює,не оцінює які у нього є друзі !
Вся громада чоловіків обступила дерево і буквально за 10 хвилин дерево було зрізане,порубане і грубші його частини були відкладені в дровітню,на шашлик,а тоненькі гілочки теж в дровітню,але в інше місце,на розпалку для шашлика. Навіть вже чулись обговорення і пропозиції коли ці гілки мають бути використані.
Ще треба було десь із дві години щоб весь інструмент з саду зібрати і занести назад в гараж, звичайно ж день пропав, звичайно ж цілий день пішов на смарку, але за то як професійно і грамотно була виконана робота,і саме головне,найголовніше - без ніякого крику,без ніяких нервів !
Хто б що не говорив,але чоловічий підхід до роботи мені більше подобається. Так ! не буду спорити,- я описав дві крайності,жіночу крайність і чоловічу крайність в підході до роботи, так, погоджуюсь ! - звичайно що краще вибирати золоту середину,але наш брат і сестра наша рідко коли шукають золоту середину, а ще рідше - знаходять її, їх ніби постійно тягне в якусь крайність і якщо вже впадати в крайність,то я так собі думаю, що треба вибирати крайність де немає крику і нервів.
Нарешті я побачив Менінгтона,він йшов з громилом,час від часу до нього підходили якісь люди і коротко щось шептали на вухо, а він лиш давав їм короткі команди і вони знову віддалялись від нього.
Так, якийсь один молодий,здається мексиканець, підійшов до Меннінгтона і пальцем указав прямо на мене,дивлячись мені в очі, але Менінгтон навіть не глянув в мій бік. Очевидно він не бачив в мені суперника. Його зараз турбувало щось інше. Я згадав слова Сема,що за мною теж слідкують і вирішив віддалитись і поміняти місце,я відійшов далі від каюти Емми і опинився прямісінько навпроти трапу по якому пасажири мали спускатись на берег. По вигляду Менінгтона я зрозумів, що ми знаходимся на одному полі. І він шукає Емму,так само як я. І можливо це все вирішує,- хто з нас першим зустріне її.
А зліва і зправа від мене пасажири уже майже рікою стікались з обох боків до трапу. Але в основному це були старі люди,часто пенсіонери. Я замітив, що пенсіонери завжди сунуться самі перші і кудись не вспівають,тоді як молоді зазвичай плентаються безтурботно з самого заду. Чіпс мені пояснив у чому справа. Чіпс ще той філософ і мені здається він піде по стопах Хенка,не по тих поганих стопах Хенка,а по тих хороших стопах. Чіпс зовсім не сентиментальний,на відміну від Генрі,але замість сентиментальності у Чіпса проникливий і гострий розум, який замітить найтоншу деталь і пояснить її. У Чіпса,насправді, добре серце, але він чогось ховає його під напускною грубістю і різкістю і я йому про це колись казав прямо. Чіпс пояснив мені,що старі люди,пенсіонери,підсвідомо відчувають що смерть їх уже близька,тому у них певний неспокій,їм здається що вони вже нічого не вспіють у житті і нікуди не вспіють, тому часто,не розуміючи і не даючи собі звіт у своїх поступках, так якби підсвідомо,- перші рвуться в громадський транспорт чи перші вибігають із нього. Тоді як молодняк, підсвідомо відчуває що життя ще попереду,тому неспішно виходить і заходить і дивується пенсіонерам,але тільки цей молодняк вийде на пенсію,теж буде без причини вибивати двері тролейбусів і трамваїв.
Я опам'ятався. Щось здригнулось у мені - я ж не можу дозволити собі відволікатись на посторонні думки, бо ризикую так втратити Емму,яка може проскочити повз мене. Я дав слово собі,сконцентрувати свою увагу на безпосередній справі, по якій я тут опинився, а не дозволяти своїм думкам літати по усіх предметах які мене зацікавили. І навіть якихось декілька хвилин я взяв себе дійсно в руки і слідкував за Еммою,але концентрація уваги це завжди було для мене тяжким випробовуванням.
Мене зацікавили два молоді хлопці,років 20-22,обоє вони були з гітарами і зупинились біля мене. Вони чекали своїх дівчат. Що це були їхні дівчата і ще не стали їм жінками я заключив з того що вони,їхні дівчата,жили в іншій каюті,ніж їхні кавалери,і коли хлопці перші зібрались,- як часто буває, вийшли з каюти і замкнули її,то дівчата ще метушились і збирались і ці двоє час від часу викрикували їм і підганял їх. Коли ж обоє дівчат вийшли я побачив що у них майже не було речей,а всі речі цих двох хлопців і двох дівчат вміщались у двох рюбзаках на плечах у хлопців. Якщо припустити що у таких випадках процентне відношення жіночих і чоловічих речей приблизно десь 90% до 10% то крім двох гітар у хлопців майже нічого з собою не було. Це були тирусти. З Європи вони вирушили в подорож у штати. Хлопці були худі,засмаглі і веселі. На руках і ногах обох виднілись величесні жили. Чимось нагадували іспанців, або мексиканців. По них видно було що ось так,майже без речей, пуститись по світу для них було звичне діло. Але на цей раз, вони прихопили з собою дівчат,які замітно нервували і не були впевнені в своїй безпеці і комфорті з такими сумнівними і відчайдушними кавалерами. Ще на встигли дівчата порівнятись з нами, як обоє хлопців почали щось наспівувати,спочатку тихо,- брали ритм, а потім все голосніше, тут же зазвучала басом одна гітара а за нею задзвеніла інша і у все горло хлопці почали співати, а в ногах їхніх лежав капелюх для грошей.
Перший співав хриплим басом,якщо перекласти на нашу мову, то це б звучало приблизно так - Грубим дається радість, а ніжним дається печаль !
Тоді хриплий бас перебивав високий,тонкий тенор його напарника - Грубим дається дурість, а ніжні отримають все !
Ось така пісня лилась,у вигляді сперечання двох гітаристів у веселому,жартівливому романтичному стилі Сервантесового Кіхота. ( “ Премудрий Гідальго Дон Кіхот з Ламанчі “ - роман іспанського письменника Мігеля де Сервантеса,1547 - 1616 р.р.)
Дівчата тут же перелякано зупинились і червона фарба залила лиця обох. Здається для хлопців вуличні співи були обов'язковим атрибутом їхньої подорожі,за ці гроші вони і жили і подорожували,можливо і мали з собою якусь готівку,але мені здалось, що ця готівка не покриє всіх витрат і капризів їхніх дівчат, тому вони були змушені і подорожувати і підробляти одночасно. Так як їм для подорожі,і для дороги назад до дому, не вистачало грошей,тому вони вирішили що подорожуватимуть і зароблятимуть одночасно. А нічого не підозрюючим своїм дівчатам напевно сказали що гроші у них є і за це дівчатам не варто переживати. Тому коли дівчата побачили що їхні хлопці співають при всіх людях, а в ногах у них лежить капельх, в капелюсі кусок картону, на якому писано :
Збір на хліб і воду для покинутих усіми вуличних музикантів !
Дівчата спочатку розгублено дивились на них,але коли якась пара пенсіонерів проходили поруч і кинули декілька центів,потім якась 5-7 річна дівчинка підійшла і кинула цукерок,половину якого вона уже встигла відкусити,а тоді і інші прохожі почали кидати центи,в тому числі і я,так як це було біля мене,то одна з дівчат вибухнула і залилась сміхом,тоді як інша,скрипучи зубами з досади і позору кинулась до свого хлопця і хотіла забрати,вирвати з його рук гітару. Пісня була перервана,але хлопець гітару не віддавав,маючи страх за подальшу долю своєї гітари,тоді дівчина,бачачи що сили не рівні, почала своїм меленьким кулачком бити його по лівому плечі,пхати в плечі і хлопець поволі, мовчки поплентався вперед, а взбунтована його супутниця іспанка так і штовхала в спину його всю дорогу. Інша же дівчина, не могла заспокоїтись, щоб перестати сміятись і підійшовши до свого хлопця,обнявшись із ним,повільно пішли за своїми друзями. Хлопець теж сміявся, але не з ситуації, а з сміху своєї дівчини,який заразив і його,і прохожих і мене.
Вот би з ними - подумав я. Вот би я і Емма поїхали з ними. Ех молодість... молодість... Що тобі для щастя треба ? То дорослим для щастя багато треба,а в юності для щастя лишень би свіже повітря і щось перекусити на ходу і куда очі бачать... В юності тобі нікуди не треба, але ти усюди хочеш побувати. А коли подорослішаєш, то навпаки, всюди треба, але нікуди не хочеться.
Я знову опам'ятався. Знову дав собі слово не відволікатись. І знову зміг не відволікатись хвилин якихось дві-три. Так завжди,в погоні за чимось великим я шпортаюсь за щось малозначуще.
На цей раз мою увагу привернула якась бідна жінка,майже жебрачка. Плаття наскільки брудне,поношене і подерте, що здається таке плаття може бути лишень якщо спеціально цього захотіти і не прати його. На руках у неї була дитина. Це було ще немовля,декількох місяців і воно спало. Я лиця немовляти не бачив, але по розмірі пеленок між догадатись що це немовля декількох місяців. І як можна наважитись на плавання майже в тиждень з майже щойно народженою дитиною ? Жінка ця була сама,без чоловіка,бо вона швидко,всіх оминаючи і штовхаючи,майже як пенсіонери,рухалась вперед. Яка біда заставила її покинути рідну домівку і в пошуках кращої долі поїхати в чужу країну ? Який відчай змусив її це зробити ?
Мені завжди шкода людей що змущені у пошуках щастя,а часто і не у пошуках щастя,а в пошуках легших умов життя,змушені покидати свою країну. Чіпс каже що він ніколи не покине свою країну. І не тому що він патріот,а тому що,як він каже,коли ти виріс серед знайомих тобі людей,серед знайомої тобі місцевості,серед знайомих тобі обставин і не зміг стати там щасливий,то якже ти серед чужих людей,чужої місцевості,чужих і не знайомих тобі обставин зможеш стати щаслививм ? Не знаю чи правий Чіпс, але мені стало шкода тої нещасної жебрачки і я дістав з гаманця 5 долларів і хотів їй дати. Але як дати щоб її не образити ? Вона ж не просила милостиню,а коли людина не просить милостиню а ти цю милостиню їй даш то тут же і обідиш. Тому я пішов на хитрість. Коли вона порівняється зі мною,а вона йшла прямо на мене,то я вирішив її призупинити,сказати що дуже люблю дітей,але сам позбавлений можливості мати дітей,тому при кожній нагоді просто не можу оволодіти собою щоб не зробити маленький скромний подарок милому маленькому створінню. Я подумав що 5 доларів буде замало і дістав ще 5. Потім згадав що винен Хенкі майже 700 баксів і 5 доларів все-таки забрав назад. Потім знов подумав - вона може їсти не має що,а я тих 700 все одно віддам Хенку, тому знову дістав цих 5 доларів і тримав в руці,на поготові,= десятку. Та недоходячи до мене,вона ніби зрозуміла мої наміри,ніби замітила що я почав смикатись і дивитись на неї, і прижавши дитину до грудей кинулась вбік,так що майже перейшла на другу сторону палуби. Нас розділяло багато людей які хаотично рухались і я вже не міг передати цю милостиню. Лице її закривала вуаль,але не така як в Емми. Це була густа вуаль,але світла, і лиця я не міг роздивитись,але чорні...чорні очі пробивались крісь молочно-кавового кольру вуаль і я бачив як горіли її очі і прицільно вдивлялись в мене,коли вона ніби відчула небезпеку від мене, обхопила свою дитину і кинулась вбік від мене. Я не бачив точно очей але мені здається вони горіли і якась дикість була у них. Точно божевільна ! -подумав я.
Коли вона пройшла я ще раз озирнувся на неї - до такої степені вона мене чимось вразила. Вона вже спокійніше йшла коли мене минула. Та через декілька секунд мені захотілось,чомусь захотілось щераз,уже вдруге глянути на неї,і зробивши це,- то здивовано побачив що вона стоїть як вкопана,стоїть як вкопана,розвернута лицем до мене і дивиться прямо на мене. Я не міг з точністю визначити куди вона дивиться,бо вуаль цьому мішала,але вона точно,безсумнівно точно дивилась в мою сторону,і знов ці очі,чи вони мені вже привиджувались і це плід моєї уяви ? чи вони як чорні вуглі пробивались крізь світлу вуаль ? - я не знав, але коли вона дивлячись на мене,взяла однією своє рукою, руку своєї дитини і повільно поцілувала її, а потім перехрестила мене,то без перебільшення, мене ніби вдарило якимось холодним струмом,страх і ужас пробіг по моєму тілі,я його фізично відчув,цей страх я відчув буквально фізично,ми застигли обоє нерухому в цих поглядах,тоді вона різко обернулась і швидко почала віддалятись. Якась незрозуміла сила ніби потягнула мене за нею, пам'ятаю я навіть зробив один крок,а той і два кроки в її сторону,я це не свідомо зробив і якусь секунду-другу у мене виникло сильне бажання доганти її і зірвати цю вуаль,але замість бажання догнати незнайому божевільну тут же я відчув,майже фізично відчув біль у грудях. Як ? Як ? Майже крикнув я, як ти міг знову відволіктись на посторонніх,давши собі слово більше не відволікатись. Як ти можеш злапати Емму коли щохвилини відволікаєшся на інших. Злість на самого себе залила мене,мені хотілось вдаритись головою об якусь металеву конструкцію, щоб болем загасити свою злість але нащастя я побачив Емминих батьків.
Лиця їх були стурбовані, але Медісон йшла за ними і утішала їх,щось жваво пояснювала їм. Тато Емми здається вірив Медісон і був спокійнішим,але мамінька Емми охкала,ахкала,закочувала очі догори і часто всхлопувала в долоні. Я бачив що і Медісон дуже не спокійна, але свій неспокій вона вміло приховувала і попри свій неспокій вона хотіла заспокоїти маму Емми.
І батьки Емми не знають де вона - подумав я. Єдиний хто може знати де Емма,це Медісон. У мене було два варіанта,догнати Медісон і передати їй записку, а може і крім записки щей усно пояснити ситуацію, або другий варіант - стояти далі і чекати Емму. Я вибрав другий варіант. Другий і не правильний варіант. Неправильний і трагічний варіант.
