Олівії на той час,коли це сталось, було десь 14,або 15. Ми жили бідно,через мене. Мене уже вигнали з роботи,нічого я до дому не приносив та щей об'їдав свою жінку,яка сама тягнула,на своєму горбі, троє її дітей і ще й мою Олівію. Олівія не хотіла бути,як кажуть,лишнім ротом у домі і тому пішла підробляти. Офіційно на роботу вона не могла влаштуватись,так як не повнолітня,але підробляти,не офіційно, могла.
Вона найнялась прибиральницею,посудомийкою і прачкою в якогось вельможі,у багача якогось. Він у кінці місяця мав заплатити Олівії. Це якраз мали бути перші зароблені гроші в її житті,не великі гроші,але її власні гроші,чеснозароблені гроші.
І Олівія і Роуз дуже чекали на них,так як дойшло вже до того, що бувало і деколи діти голодували. Ця моя дочка,що плюнула на мене,вона через голод,деколи і плакала,а мама била її щоб вона мовчала. Молодшого сина свого,Роуз, годувала нормально,так як він самий молодший,а от дочки її не доїдали,сама ж Роуз висохла як таранька якась. Роуз не могла переносити нечистоти в хаті, завжди у нас був порядок і чистота,але сил,від недоїдання постійного у Роуз було мало,тому вона виходила з себе через кожну дрібницю. Коли старша заплаче,то молодша тут же біжить і утішає її,і пальчиком своїм закриває губи старшій... тихо..тихо,- каже,тихо будь щоб мама не почула.
Часто у цього вельможі,де підробляла моя Олівія, збирались самого високого кола люди і робила застілля. Олівія не була кухаркою,вона тільки носила з кухні на стіл і після трапези прибирала. Ось коли вона прибирає недоїдки, то обов'язково щось і вкраде зі столу,заверне в салфетку і сховає в свій фартух. Але сама не їсть,-до дому несе. Принесе малим і все між них поділить. Малі довольні що дістали гостинець,Олівія теж задоволена,сміється, а Роуз дивиться на це все і плаче. Так пройшов місяць,прийшов день розрахунку,день отримати зарплату. Роуз дуже надіялась на той день і чекала його.
Як і домовлялись,в назначений день Олівія прийшла в його кабінет,кабінет вельможі цього, він був на другому поверсі у тому ж будинку. Вельможа щось писав,якісь документи оформляв і попросив Олівію присісти і трохи почекати. Олівія сіла на крісло. Через декілька хвилин вельможа встав,мовчки пройшовся по кімнаті туди- сюди,то заходив за спину Олівії то знову вертався.
- Ви прийшли по зарплату,так ?
- Так - відповіла Олівія,- але якщо ви зайняті то я пізніше зайду.
-Ні,зараз якраз мені зручно,але будем те відкриті один до одного,я до вас справу маю. Я вам більше можу дати, ніж якась зарплата. Я для вас багато зробити можу. Ви ще молода,у вас життя попереду,а у житті важливо мати того хто вигідно десь пристроїть,прилаштує,розумієте ? Ви, треба визнати,не тільки молода а й дуже красива,а в мене зв'язки,я б вас облаштував,ви б задоволені були,можливо і щасливі були. Моя жінка уже стара,а я ще молодий,я ще пожити для себе хочу ? Розумієте ? Впевнений що ви розумієте,бо ви вже доросла ! Я вам більше дам, ніж якусь зарплату,набагато більше ! І про це навіть ніхто не буде знати. Я вам віддам те, що маю,чим володію,а маю я багато чого,- взамін я прошу щоб і ви мені дещо,так сказати...так сказати пішли на зустріч. Олівія мовчала,вона не дуже ясно розуміла ці натяки,хоча вони були досить ясними,тай вона не те щоб не розуміла їх,можливо вона їх повністю розуміла,але вона ще не вірила почутому,не вірила що так просто можна робити такі пропозиції,так просто ніби нічого в цьому такого нема. І як згадувала потім Олівія,вона чула але не вірила своїм вухам,і дуже боялась,чого саме боялась, вона не могла тоді дати собі звіт,але якись дивний страх тоді напав на неї...
На дворі в той день була прекрасна весняна погода,день був сухим і теплим,тоді якраз в саду розцвітали вишні. Олівія коли йшла по зарплату до цього чоловіка,то якраз проходила повз вишневий сад,він тільки розцвітав і заливав своїм ароматом усю вулицю,так що хотілось дихати глибше. Для Олівії той момент,той момент показався якимось таким чистим,таким добрим,майже що якимось святим,якесь благовоління до життя відчула Олівія,відчула і подумала, що коли природа така красива,і це бачать усі люди,то люди не можуть залишатись злими і жити посеред такої краси. А через декілька хвилин уже тут,на другому поверсі, вона уже чує цей противний,відштовхуючий голос і такі пропозиції,- такий контраст настроїв,такий контраст емоцій не давав їй можливості опам'ятатись і оволодіти собою.
Багатій цей продовжував,він говорив далі на цю тему,розвивав тему,пояснював усі плюси таких стосунків. Він якраз обійшов її ззаду і поставив свою лодоню на її плече,Олівія вздрогнула.
- Та не бійтесь ви мене так,я вас не скривджу,я вас любити і поважати буду,слухатись буду, а ви вся трясетесь,от дурненька... Ви ж любите свою маму ? - тільки подумайте скільки користі ви могли б принести собою своїй матері,своїм сестрам. Ви за них подумайте ! Якщо ви їх любите то докажіть це своїми ділами. Докажіть це реально,поступком, а не на словах. До речі, у вас прекрасне волосся,ще красивіше ніж у моєї жінки,рука його з плеч перейшла на її волосся,і ледь погладжувала його. Та він забрав руку від неї в строну,відійшов у бік і сів на диван,з кишені він дістав гаманець,потім відрахував потрібну суму і простягнув її. Олівія встала з крісла,так ніби в тумані якомусь,і невпевнено підійшла до дивану,коли вона опинилась біля нього,біля дивану і взяла гроші,то однією рукою вельможа повалив її на диван,а іншою прикрив рот Олівії. Він зробив це так швидко,несподівано і майстерно, що Олівія навіть не вспіла вскрикнути,до того ж його велика,спітніла, гаряча,величезна рука,ніби лапа ведмедя,закрила її губи і пів лиця її.
Це все розказувала Олівія,на другий день,а Роуз потім все розказала мені.
- Не кричіть, тільки не треба кричати,тільки не кричіть,посміхаючись, монотонно і спокійно,ніби гіпнотизуюче повторяв вельможа.
Олівія щосили вкусила вельможу за палець,чи за лодоню. Вона не пам'ятала в яке місце руки вкусила але точно пам'ятала щоб укус був глибоким і що відчула як її зуби пробили шкіру і вперлись в щось тверде. Той скрикнув і сам відскочив від Олівії ніби від якогось дикого звіра,Олівія тут же кинулась до дверей,та двері були уже замкнені.
Коли він ходив по кімнаті, то непомітно за її спиною, закрив двері.
- Відкрийте двері ! Відкрийте двері !
- А я ключ загубив,але якщо ви будете тихо,я можливо знайду. Олівія не могла випригнути з вікна,бо це другий поверх,хоча мож було спробувати,я думаю...другий поверх це ж зовсім не вискоко,другий поверх це десь метрів 3,4 максимум,навіть якщо врахувати плиту перекриття,тому як на мене мож було спробувати і випригнути !
- 3 метри, 4, 5 чи 100 метрів, яка зараз різниця, продовжуйте ! -скрикнув парубок,- не томіть душу !
- Шоне,продовжуйте ! Зараз уже абсолютно не важливо яка висота другого поверху ! - скороговоркою, тихо і сухо промовила дама,але все ще не дивлячись на Шона,вона вже не дивилась у вікно,але і на Шона не хотіла дивитись,вона говорила і дивилась в підлогу.
Шон трохи здивовано подивився на своїх слухачів,лишень чоловік дами виглядав спокійним. Шон після малої паузи почав :
- Олівія не наважилась випригнути, тай вікно було замкнене,тай находилось біля вельможі,іти відкривати віко означало потрапити знов у руки вельможі,Олівія схопила вазу,вона стояла на журнальному столику біля неї і жбурнула у чоловіка. Ваза була важка, тому й навіть не долетіла до цілі. Збоку стояв ще горщик з якимось вазонком,вазонок був не таким важким як ваза так що ним мож було скористатись і кинути уже дальше. Вона схопила його і щосили кинула,але вже не у обідчика свого , а у вікно. Вікно розбилось,з нього,з шумом і дзвоном посипалось скло на вулицю, а з ним і сам горщик з глиною і вазонком полетів униз. Унизу якраз знаходилась жінка вельможі і служанки. Почувся жіночий писк, а потім крик. Олівія зрозуміла що врятована. Тут же почулось тупотіння багатьох ніг,які всі, було чути як піднімаються на другий поверх по сходах. Чоловік знову кинувся на Олівію,вона встигла відскочити убік, але не Олівія була для нього ціллю,чоловік зрозумів що треба встигнути відкрити двері,бо закриті двері багато на щоб вказували...
Як тільки відкрились двері і кімната наповнилась перестрашеними,нічого не розуміючими жінками, Олівія кинулась втікати.
Вона не побігла прямо до своєї хати,вона ще довго ходила по вулицям,вона знала як Роуз чекала на гроші,знала що вона обїдала свою мачуху і її дітей і зовсім не уявлала як тепер має прийти до дому і об'явити що грошей не буде. Вона вирішила просити милостиню,але стидно було просити в день,прийшлось чекати поки стемніє.
Поки Олівія чекала темноти, то згадала,так вона потім розказувала,як колись якась нищенка,якась жебрачка,маленька дівчинка років 12-13, просила милостиню,але Олівія не мала грошей з собою, а мала великий кусок халви і вона розламала його пополам. Дівчинка ця призналась, що їй просити ані трохи не стидно,що вона не за себе просить,а коли ти не для себе просиш, то це не стидно. Ще ця жебрачка казала, що вона не у злих людей просить, а у добрих. Тільки деякі добрі люди ще не знають що вони насправді добрі,точніше вони ще не вирішили, що вони добрі,що вони ще не захотіли стати добрими,і що доброта це не стан душі, а вибір душі. Що у злих людей воне не просить і що від злих нічого навіть не візьме, якщо ті дадуть. Дівчинка,ця жебрачка,розказала моїй Олівія як одного разу,в один вересневий день,коли вже вечоріло,якийсь багатий молодий і поважний джентельмен підїхав на красивій кареті,запряженій в трійку. Трьома красивими,великими але страшними білими кіньми,так що один з них постійно іржав і бив копитом по камяній бруківці. Коли джентельмен зупинив карету,то поважно спустився з сидіння на землю і відкрив двері карети. За дверима показалась красива молода дівчина,вона подала джентельмену цьому,свою маленьку,тоненьку ручку в білих рукавичках майже по лікті,з коричневим пушком на краях. Джентельмен обережно взяв її за руку і вона обережно,навіть якось боязко,підібравши своє довге плаття рукою, з пригнула з карети на землю і засміялась навіть ледь пискнула. Вони обоє попід руку з хлопцем пішли в ресторан. А я якраз просила милостиню біля ресторану,бо думала, що просити треба там де багаті люди,але потім взнала, що багаті люди не дають,що просити треба там де бідні,що там дають,але тоді я ще не знала і просила біля цього рестоану. Хлопець цей і дівчина йшли мовчки. Видно було що це їх напевно перше побачення. Вони ще ніяковіли один перед одним і хотіли справити один на одного тільки хороші враження,тому боялись говорити,щоб не сказати чогось такого... Дівчинка,ця нищенка,жебрачка розказувала моїй Олівії що завжди мріяла щоб багатий джентельмен теж на красивій кареті,запряженій в трійку, привіз її в ресторан і дуже дивилась і захопилась цією парою,яка йшла прямо на неї. Той хлопець зупинився і дав мені цілих 50 фунтів. Сума була така велика, що я і за місяць напевно не назбирала б цього, а дівчина,супутниця хлопця, сама навіть здивовано подивилась на нього. Коли він давав мені таку суму я ніби оніміла,я оніміла, але глянула в його лице. Він дивився на мене як на комаху,як на бридкого жука, як на гидкого павука,бо він не любив мене,він лиш хотів представитись перед дівчиною, яку запросив вперше на побачення. Вони мовчки зайшли в ресторан, а я взяла ці 50 фунтів і пішла за ними. Мене швейцар не пускав в середину ресторану,він не пускав, бо думав що я просити туди йду,але я казала йому,що я не просити йду, а справу маю,дещо сказати маю одній людині. Він би мене так і не пустив,але якась добра жінка,напевно адміністратор ресторану, підійшла до нас і пустила мене,тільки попередила мене щоб я швидко,туди і назад. Вона і швейцар дивились вслід мені,тай і всі що були в ресторані дивились як я підійшла за столик до цієх пари. Спочатку я хотіла кинути йому ці 50 фунтів в лице, але пожаліла ту дівчину що сиділа з ним. Я підійшла впритул до нього і сказала :
- Ви дещо загубили, Сер !
Положила гроші йому на стіл,розвернулась і пішла.
Поки Олівія згадувала цю нищенку і її розповіді то наступив уже вечір. Вона пішла на другий бік нашого міста,подальше від нашого дому. Там є міст,міст через невелику ріку,вона стала перед цим мостом,подумала що це підходяще місце і вирішила чекати,чекати, хто ж буде йти першим по при неї...?!
