«Нема на світі такого більше місця, де золотом всі вулиці покриті, де раби зводять до сонця піраміди, щоб потішити господарів своїх апетити. Нема на світі прекраснішої долі, ніж здобути саме там свою власну волю.»
Із поеми «Елехей з Золотого заливу» Вольні міста. Що про них знають звичайні обивателі Імперії та їх сусіди? Вільні міста – це міста–держави, кожне з яких має свою політичну, релігійну та етнічну структуру. Всього Вольних міст налічується п'ять. Це славетне місто Мабванд, що славиться своїм великим торговим флотом, та є одним з найбільших постачальників рабів у регіоні. У місті процвітає работоргівля всіх типів. Мабванд продає бойових рабів, навчених виконувати будь-які накази свого господаря безсумнівно та точно, продають рабів-будівельників, рабів-вчителів, рабів-артистів та рабів для любовних утіх обох статей та всіх вікових категорій. Загалом кожне місто продає рабів, але Мабванд має майже монополію на работоргівлю та надає найякісніші послуги пов'язані з работоргівлею. Символом міста є золотий батіг на винно-червоному фоні з профілем їхнього бога Ортаксоша, покровитель багатства та того, хто дарував людям плоди всіх земних утіх. Місто ділиться на шість кварталів - портовий, храмовий, бідняцький, ремесельний, торговий та золоте місто. Кожен квартал розділений невеликими стінами, в місті побутує сувора кастова система, де вища каста має абсолютну владу над нищими. Культура рабства в місті розвинена дуже глибоко, там раби бувають спадкові, боргові, взяті в полон під час війни, продані та куплені, добровільні, ті хто преніс клятву Ортаксошу бути рабом і не пізнавати втіхи до певної дати (таке рабство є ознакою високого статусу, поважне та зазвичай до таких рабів за релігійною ознакою, всі відносяться з повагою). Місто-держава експортує рабів у сусідні Вольні міста, та до Селларської імперії і в Рагдаан. Так само як і інші міста-держави, має союз з Імперією в обмін на її захист, продаючи рабів з великою знижкою. В місті, окрім рабства розвинена торгівля ремесельними виробами з глини та заліза, дерева і мармуру, продаж кораблів та спецій. Розвинена банківська справа допомагає місту конкурувати з іншими містами-державами у сфері економіки та послуг. Архітектурно, через свою близькість до селларі, Мабванд нагадує селларське місто, як культурно так і візуально. Містом правлять так звані великі господарі, це особливе коло осіб, які мають монополію у місті кожен у своїй сфері.
В таких сферах як борделі та інші веселі заклади, безпосередній авторитет має господар Міфват Махар Ду, впливовий чоловік середніх літ, дуже розумний та начитаний, хитрий і злопам'ятний. В царині торгівлі та куплі-продажу товарів за рубіж владу має Авад Туркван, старий та впливовий чоловік, полюбляє шовк та золото, завжди оточений кращими рабами-тілоохоронцями, дуже лякливий параноїк. У сфері банківських справ безпосередню могутність має Амая Танхаяр, сильна, вольова, розумна та енергійна жінка, яка не терпить конкуренції та знищує ворогів фізично, якщо не взмозі їх купити. У сфері работоргівлі великим господарем є Сахат Томвабва, це колишній темношкірий раб, який вибився на вершину могутності і з раба перетворився на господаря, найнебезпечніший та найхаризматичеіший серед великих господарів. Всього їх двадцять, але найвпливовіші з них ці четверо. Їх ще називають «чотирма стовпами світу» вкладаючи в це поняття такий сенс, що на їх плечах стоїть добробут міста, хоча він здобутий ними через ріки крові та сліз. Великі господарі часто воюють за право володіти тим чи іншим підприємством тому на вулицях міста час від часу спалахують війни банд, найнятих чи створених сильними світу цього, щоб шляхом ракету відбирати у конкурентів прибуткові торгові точки.
Наступним великим Вольним містом є Мітхат. Місто має не менше архітектурної схожості з селларі та Мабвандом, однак зі своїми особливостями. У цього міста-держави теж досить розвинена культура рабства, однак їхня сила не в рабах, а в монетах. Цим містом правлять банкіри та міняйли, за золото тут можна купити все, і тіло і душу, не знайомі з місцевими традиціями мандрівники дуже легко можуть втрапити в халепу і найкращим виходом з ситуації, може бути просто втрата грошей.
Хоча жителів Мітхата важко назвати поголовно меркантильними, однак все-таки через їх розвинену торгову культуру, все у них впирається в золото. Частково, це пов'язано з культом Золотоликого бога, який прийшов в Мітхат з далекого Рагдаану, однак тут ця віра отримала трохи інший сенс. Мітхатці вірять, що можна позичити гроші навіть трупам, за умови, що на тому світі їм ці гроші повернуть. Мітхатці проводять релігійні поховальні обряди ховаючи загиблих разом з їхніми речами, адже вважають, що на тому світі, ці речі будуть з ними. Тому вони і вбивають наложниць та рабів знатних і не дуже людей, щоб ті супроводжували їх в потойбічі.
Містом правлять банкіри та торговці, найвпливовіші з них входять до так званого Золотого кола, правлячої еліти міста-держави. Серед його найвідоміших членів, голова банку «Салтор і сини» Вандель Салтор, власник кількох малих банків та ремесельних цехів Ханро Чунрен та морський барон Яхвор Миршах.
Наступним великим містом є Дешед. Це місто розташоване на північному березі ріки Дахар, що є природною перешкодою для кочових племен снаканів, з якими Дешед періодично воює. Щоб успішно відбивати атаки кочовиків дешедовці витрачають найбільше коштів на оборону своїх земель, однак саме їхні воїни, так звані чорні стражі, є розповсюдженим товаром і вагомим аргументом Дешеда на політичній арені регіону. Ці воїни добре оснащені та прекрасно навчені, з народження привчені служити та підкорятися командирам. Однак бути чорним стажем – це тяжка ноша, яку не кожен у змозі витримати, та і ті хто не зміг частіше за все помирали або були вигнані у бідняцькі райони міста, де зломлені фізично та морально, доживати свої останні дні жебракуючи.
Містом правлять знатні роди, які вже давно за сотні поколінь незмінних династичних шлюбів поріднитися настільки, що можуть практично вважатися однією сім'єю. Саме тому ці милостиві пани та пані, не є вродливими та розумними, через часті випадки інцесту, як всередині цих семи великих родів, так і через вище зазначену міжродову спорідненість.
Усього цих родів сім: Матхари, Тордфіри, Аеранги, Тюршани, Іварно, Пальтехи і Явтвохори. Саме вони здійснють управління містом та частіше за все живуть у мирі, адже вони всі родичі. Хоча певні локальні конфлікти з метою збагачення та збільшення впливу свого сімейства, таки траплятися
Наступним великим містом-державою є Кошхвор. Кошхвор - це місто релігійних фанатиків та всякого духовенства. Це місто є за своєю політичною структурою теократичною державою, де головуючим є ієрарх. Це єдине місто з усієї конфедерації, абсолютно не терпиме до будь-якої іншої релігії окрім своєї. Якщо в інших Вольних містах окрім храмів місцевих богів всюди можна побачити храми селларських чи рагдаанських чи інших богів, то в Кошхворі інші вірування заборонені законом, який визначає ієрарх.
Віра кошхворців заключається у вірі у Біле полум'я або ж у Іваліона. Це їхній єдиний бог, часто зображений у вигляді білого полум'я чи червоноволосого юнака, старця та чоловіка. Головним документом регулючим закони держави є так звана «Книга пророка Арамелія», що є другим за ступенем поклоніння після Іваліона. Храми цьому божеству є в кожному з сорока трьох кварталів.
Місто є одним з найбільших в регіоні та є його духовним центром. Воно славиться своєю чистотою, вулиці тут завжди прибрані, всюди стоять фонтани і хоч місто знаходиться в напівпустелі, однак води тут вистачає усім, або принаймні середньому класу та багатіям. Кошхвор – це місто релігійних церемоній, парадів, жертвопреногень та релігійної демагогії, тут всякі пророки-шарлатани та духовенство підбурює народ до ксенофобії та нетерпимості, тут процвітає расисизм та ізоляціонізм. Не раз через розбіжності у світогляді, великі міста-держави сходились на полі бою, щоб відбити нападки Кошхвору. Тут народ набожний та релігійний, всі гріхи, які процвітають у їх сусідів тут присікаються.
Однак високе духовенство своїх же настанов не дотримується і часто у високі палати ієрарха та його помічників таємно завозять рабів для втіх обох статей і всіх віків.
І лиш одне місто-держава серед цих п'ятьох великих не входить до конфедерації та має свою велику державу. Це місто Хаяд, де в рівній мірі процвітають як пороки так і добрі справи. Це місто філософів та вчених. Однак це єдине Вольне місто, яке має царя. Цим царем в даний момент є Євітар Сангірін. При його дідові Хаяд здобув славу на полі бою, при його батькові, Хаяд здобув славу торгову, а при ньому Хаяд має славу політичну. Євітар Сангірін вмілий маніпулятор та стратег. Він теж має союз з селларі і постачає їм кращу сталь з Піщаних гір, вино та прянощі з Хаяду славляться по всьому континенту, їх конкуренти в цьому лише рагдаанці. Хаяд на відміну від інших Вольних міст має сильну армію і великі амбіції, щодо підкорення сусідів.
Однак, ходить поголос, що Євітар украв престол у своєї старшої сестри Саріни Сангірін, яку обманув відправивши у подорож, дочекавшись смерті батька, Євітар узурпував престол та вигнав сестру, яка тепер, подейкують, ходить по світу в пошуках допомоги в поверненні престолу.
Сам Хаяд славетний своєю архітектурою, як кажуть та пишуть торговці та мандрівники – «це місто не схоже нінащо інше, тут зібрані всі архітектурні стилі які лиш відомі людству». — тому в Хаяд прибувають різні торговці та паломники, щоб відвідати храми своїх богів та затвердити вигідні торгові контракти. А різноманітні архітектори практикуються у своєму ремеслі і винаходить нові стилі, поєднують вже існуючі. Скульптори, митці, поети, філософи, вчені, алхіміки та писарі стікаються в Хаядське царство бурхливим потоком ідей та філософій, що робить цей регіон дуже різноманітним осередком цивілізації, культури та ремесла.
