Як поїхав я в Донбас
вугілля копати,
а воно ж таке тверде,
в рот його топтати.
Копнув раз, копнув два,
випустив лопату,
та пошлю я цей Донбас
і його зарплату.
І я ж там була,
антрацит довбала,
щоб не моя піхва,
з голоду пропала б.
Воротились ми назад,
до рідної хати,
хай намилять обом зад –
злидні не здолати.
Не заробиш, хоч ти лусни,
усі фіті-міті,
ліпше жерти лушпайчиння,
ніж блукать по світі.
Нема ліпше свого краю –
нема заморочки,
боки цілі, цілі зуби,
не підбиті очі,
живеш тихо, живеш мирно,
не кричиш щоночі.
Тож усім заповідаєм,
не поріте срачки,
бо змарнуєте свій час,
ще й поставлять рачки.
Нехай собі процвітають
та без нас Донбаси,
вдома дбайте повсякчас
про всі прибамбаси.
