У Сеулі, Токіо і навіть Тайбеї раніше немислима ідея — створення власної ядерної зброї — почала здаватися до ляку прагматичною
Протягом останніх 75 років американська ядерна парасолька була тим основоположним елементом, який утримував суперництво великих держав у Східній Азії від переходу в атомну фазу. Тепер же «стратегічне перезавантаження» другого президентства Дональда Трампа може порушити цей баланс.
Чинячи тиск на союзників із метою збільшення їхньої частки в оборонних витратах, допускаючи можливість виведення військ за відсутності фінансування і натякаючи, що американські війська можуть піти, якщо не надійдуть виплати, і заграючи з ідеєю відновлення ядерних випробувань, Вашингтон дає зрозуміти, що колись непорушні ядерні гарантії тепер, у кращому разі, підлягають перегляду.
У Сеулі, Токіо і навіть Тайбеї раніше немислима ідея — створення власної ядерної зброї — почала здаватися до ляку прагматичною.
Ядерна парасолька починає слабшати
Розширене стримування — це обіцянка, що Сполучені Штати за необхідності застосують власну ядерну зброю для відбиття нападу на союзника.
Логіка до жорстокості проста: якщо Північна Корея задумала завдати удару по Південній Кореї, вона повинна побоюватися і удару у відповідь із боку Америки.
Це зобов’язання дає змогу союзникам відмовитися від розроблення власної ядерної зброї, стримуючи поширення ядерного арсеналу і водночас зміцнюючи вплив США.
Ідея походить від військової стратегії «Новий курс» Дуайта Ейзенхауера, заснованої на загрозі «масованої відплати» Радянському Союзу — способі захистити Європу й Азію з меншими витратами: менше солдатів, більше боєголовок.
Джон Ф. Кеннеді замінив цю доктрину «гнучкого реагування» на оборонну стратегію «гнучкої відповіді». Це розширило спектр варіантів реагування на потенційні радянські атаки, але зберегло ядерну підтримку.
До 1990-х років парасолька здавалася майже декоративною. Ядерний арсенал Росії заіржавів, Китай дотримувався стратегії «мінімального стримування» (зберігаючи невеликий запас зброї), а США мали безперечну перевагу.
2020 року в «Огляді ядерної політики» тодішнього президента Барака Обами було підтверджено гарантії «парасольки», хоча Обама заявляв про прагнення до довгострокової відмови від ядерної зброї.
Потім адміністрація Байдена взяла на озброєння новий термін — «інтегроване стримування», який об'єднав кібернетичні, космічні й економічні засоби з ядерними силами для стримування потенційних супротивників.
Однак останніми роками стрімкий ривок Північної Кореї до міжконтинентальних балістичних ракет, а також модернізація і розширення ядерного арсеналу Китаю стали випробуванням для віри в підтримку США його союзників.
Трамп лише посилив ці сумніви. Він дав зрозуміти, що його «стратегічне перезавантаження» пов’язує захист з оплатою. Якщо дія п’ятої статті НАТО (яка зобов’язує членів альянсу приходити на допомогу один одному) стає «умовною» і залежить від того, чи платять союзники США свою справедливу частку, — чому в Азії має бути інакше?
Повідомлення про те, що Білий дім розглядає можливість відновлення підземних ядерних випробувань — а за адміністрації Байдена навіть розширення арсеналу, — стривожили дипломатів, які працюють над нерозповсюдженням ядерної зброї.
Як прямо говорить аналіз видання Politico, Трампу може забракнути і терпіння, і коштів, щоб продовжувати забезпечувати «розширене стримування» одночасно в Європі та Азії.
Регіональна ядерна гонка
Союзники це помічають. Минулого місяця опитування Інституту стратегічних досліджень засвідчило, що офіційні особи в Європі й Азії відкрито задаються питанням: чи стане американський президент ризикувати Сан-Франциско заради порятунку Сеула?
У Південній Кореї рівень суспільної підтримки ідеї створення власної ядерної бомби перевищив 70%.
Правляча в Японії Ліберально-демократична партія вперше від 1945 року розглядає можливість угоди зі США про «спільне ядерне володіння». Деякі колишні військові чиновники навіть закликають до відкритої дискусії про власне ядерне озброєння.
У Тайвані, де раніше на таку тему говорили лише пошепки, тепер законодавці обговорюють стратегію «дикобраза» — стримування за рахунок асиметричної війни й обмеженого ядерного потенціалу.
Якщо впаде одна кісточка доміно, за нею почнуть «сипатися» й інші. Програма зі створення ядерної зброї в Південній Кореї майже напевно підштовхне Японію до аналогічних дій. Це, своєю чергою, посилить стратегічне мислення Китаю, спричинить гонку озброєнь у регіоні й остаточно зруйнує крихкий Договір про нерозповсюдження ядерної зброї.
Шановний журнал із міжнародних відносин Foreign Policy уже назвав підхід Трампа «ядерною скринькою Пандори».
Небезпека полягає не тільки у збільшенні кількості боєголовок, а й у скороченні часу на ухвалення рішення про їх застосування.
Зосередження трьох або чотирьох ядерних держав на найзавантаженіших морських маршрутах світу — у поєднанні з гіперзвуковою зброєю та системами раннього попередження на базі штучного інтелекту — створює вкрай нестабільну, вибухонебезпечну ситуацію. Будь-яке помилкове розпізнавання сигналу радара над Східно-Китайським морем може призвести до катастрофи (…).
