Які ризики чекають на Європу, якщо вона не конфіскує і не використає заморожені активи Центробанку РФ
Останні три роки я брав активну участь у різних кампаніях, намагаючись змусити Росію заплатити, особливо за неспровоковане вторгнення в Україну, і використати для цього $330 млрд в активах ЦБ РФ, іммобілізованих у західних юрисдикціях.
З моральної точки зору це не викликає сумнівів — Росія явно є агресором (див. різні резолюції ООН), вона повинна заплатити за збитки, завдані Україні, у розмірі близько 1 трлн, і за витрати на війну, які зараз становлять близько $350 млрд з урахуванням західної фінансової допомоги, наданої Україні для її захисту.
З політичного погляду це теж виглядає правильною справою — принаймні, для західних політиків. Я маю на увазі, чому платники податків на Заході повинні платити за оборону України, коли російські гроші, що належать платникам податків РФ, просто лежать без діла на рахунках у західних банках? Дійсно, коли ви сідаєте за стіл із західними політиками — а я зустрічався з багатьма депутатами від усіх політичних таборів — і висуваєте їм цей аргумент, тут виникає «момент Еврики»: буквально відчуваєш, як у них у голові щось клацає, і до них нарешті доходить. Потім вони йдуть, підписують звернення, підтримують законопроєкти, лобіюють їх у своїх урядах — і… нічого не відбувається. Наші західні уряди гальмують будь-яку дію. Я називаю це ефектом «Так, міністре».
Літні британці, можливо, пам’ятають популярний серіал BBC 1970-х років Yes Minister («Так, міністре»), де розповідається про кар'єру молодого амбітного міністра від консерваторів, чиї, здавалося б, розумні й очевидні ініціативи послідовно відправляють у небуття хитрий, загартований у бюрократичних боях чиновник, який насправді ухвалює всі рішення в міністерстві — це сер Гемфрі. Міністр згодом стає прем'єром (Yes, Prime Minister), але його координатор із цивільної служби сер Гемфрі, як і раніше, керує країною — весь час змушуючи прем'єра думати, ніби той біля керма.
Що стосується питання заморожених російських активів, думаю, відбувається саме це. Блок із вкрай консервативних чиновників, особливо в західних казначействах і центробанках (насамперед — у Європейському центральному банку), винаходить усілякі відмовки, щоб не робити того, що необхідно: заморозити, конфіскувати й перерозподілити $330 млрд заморожених російських активів на потреби оборони України. По суті, ці чиновники ненавидять виходити за межі звичного або робити щось нестандартне. Вони висунули масу причин, чому це нібито неможливо: немає правової основи (але вона є — це заходи у відповідь), або економічні ризики переважують вигоди (що просто неправда).
Іронія в тому, що, коли міністри і прем'єри залишають свої пости, вони раптом готові «зізнатися», що підтримують конфіскацію, хоча не змогли домогтися цього, поки були при владі. Зверніть увагу на нещодавню колонку Ріші Сунака в The Economist і статтю Воллі Адабайо в Foreign Affairs. Девід Кемерон і Борис Джонсон теж тепер «за», але при цьому вони більше не при владі.
Що стосується економічних загроз/ризиків від конфіскації активів ЦБР, я б сказав, що вони сильно перебільшені.
Як щодо загрози для статусу резервної валюти країн G7?
Заморожування активів ЦБР у 2022 році могло б стати тривожним сигналом для інших авторитарних режимів, у яких є активи в юрисдикціях G7, і підштовхнути їх до виведення цих активів. Однак практично немає свідчень того, що вони дійсно це зробили. Є дані, що Китай перемістив частину активів зі США до Європи, але ці кошти залишилися в доларах США, тобто — все одно під контролем американського регулювання і санкційного ризику. Заморожування зробило активи ЦБР недоступними для Росії, тож навряд чи інші авторитарні режими бачать принципову різницю між заморожуванням і повною конфіскацією. Захід ясно дав зрозуміти, що Росія не отримає ці кошти назад, якщо не виплатить репарації Україні. У реальності якщо інші авторитарні режими не вивели активи з юрисдикції країн G7 після заморозки, навряд чи вони почнуть це робити після конфіскації.
На практиці, для $7 трлн світових валютних резервів, що перебувають у режимів поза G7 — у країнах Перської затоки, Китаї тощо. — просто немає альтернативних ліквідних ринків, куди можна було б вкласти такі суми. Ці режими не довіряють один одному настільки, щоб інвестувати в чужі валюти і ринки в потрібних обсягах. Для прикладу: валютні резерви Китаю ($3,5 трлн) втричі перевищують ВВП Саудівської Аравії та еквівалентні ВВП Індії. Причина, через яку активи не були виведені після іммобілізації російських коштів, — відсутність альтернатив. Це залишиться фактом навіть у разі повної конфіскації.
Франція натякала, що Саудівська Аравія погрожувала перевести свої активи ($450 млрд валютних резервів, і, можливо, ближче до $1 трлн з урахуванням Aramco і PIF) з юрисдикцій G7 у разі повної конфіскації активів ЦБР. Але це виглядає порожньою загрозою, враховуючи ризики для самої Саудівської Аравії. Такий крок буде сприйнятий як недружній і може викликати відповідні заходи — зокрема ослаблення гарантій безпеки з боку G7. Саудівська Аравія дійсно готова ризикнути власною безпекою заради Росії? Будь-яка спроба продати казначейські облігації США, бонди Німеччини, Британії тощо призведе до глобальних фінансових потрясінь і обернеться бумерангом проти самої Саудівської Аравії. Продаж казначейських облігацій США чинитиме знижувальний тиск на їхні ціни, збільшить прибутковість і глобальну вартість запозичень.
Підвищення світових процентних ставок сповільнить зростання світової економіки, призведе до зниження цін на нафту, яка, як і раніше, є важливим джерелом бюджетного фінансування для Саудівської Аравії. Саудівська Аравія зіткнеться зі зростанням дефіциту бюджету, підвищенням вартості запозичень і, ймовірно, більш обмеженим доступом до ринків у той час, коли MBS (Мохаммед бін Салман) прагне фінансувати велику програму Vision 2030, спрямовану на перетворення країни. Цей проєкт опиниться під питанням, що спричинить політичні ризики для MBS. Насправді глобальна турбулентність, викликана будь-яким кроком Саудівської Аравії з продажу своїх величезних пакетів цінних паперів G7, ризикує економічно і фінансово дестабілізувати саму Саудівську Аравію — це може призвести до втечі капіталу та тиску на реал, пов’язану з його прив’язкою до американського долара, а також до фінансової нестабільності та високої інфляції.
Ризики для світової економіки можуть призвести до втечі капіталу в безпечні прихистки, що, своєю чергою, підкріпить глобальний попит на активи резервних валют. Таким чином, будь-який подібний крок Саудівської Аравії або Китаю був би абсолютно контрпродуктивним і, швидше за все, лише підкріпив би статус резервної валюти валют G7. Цього просто не станеться — альтернатив валютам G7 як резервним немає.
А що стосовно загрози конфіскації російських активів Заходу у відповідь?
Це вже сталося: Кремль змусив західні компанії продавати активи за безцінь «друзям режиму». За оцінкою Reuters, втрати західних інвесторів становили $107 млрд.
Але не варто забувати: це були приватні інвестиції, які ігнорували очевидні геополітичні ризики. Адміністрація Байдена ще 2021 року попереджала про ризик вторгнення Росії в Україну і про агресивну санкційну реакцію на це. Ці західні компанії могли б давно залишити Росію, але вважали за краще поставити прибуток вище за совість, і чому ж тепер їх мають виручати, по суті, західні платники податків? І чому інтереси національної безпеки Заходу, які полягають у захопленні активів ЦБР, щоб обмежити ресурси, доступні Росії для відновлення її військового потенціалу, мають бути підпорядковані егоїстичним інтересам західного приватного бізнесу?
А тепер розглянемо альтернативу: які на нас очікують ризики, якщо ми не конфіскуємо і не використаємо заморожені активи ЦБР?
По-перше, відмова використовувати іммобілізовані російські активи ризикує підірвати оборону України, а отже, за найменш поганого (але все одно жахливого) сценарію продовжити війну, що призведе до загибелі невинних українців, а за найгіршого сценарію — це призведе до поразки України. Уявіть собі результат останнього — це означало б, що десятки мільйонів українців втечуть на Захід, створюючи економічну, соціальну та політичну напругу, що ще більше посилило б ультраправі популістські рухи в Європі. Це означало б, що Росія захопить величезний військово-промисловий комплекс України. І в підсумку два найбільших ВПК (Росія плюс Україна) тепер будуть спрямовані проти Європи. Останній доведеться збільшити витрати на оборону, причому, ймовірно, не з 2% ВВП нині до 3% ВВП, а й до 5% або близько того, як під час Холодної війни.
Це означає збільшення витрат на оборону в Європі до 1 трильйона євро на рік. Уявіть собі, що це означає: збільшення дефіциту бюджету, зростання вартості запозичень, підвищення процентних ставок і зниження темпів зростання. Усе це завдасть колосального удару по довірі до європейського проєкту і, як наслідок, до євро. Насправді, я б стверджував, що не витрачати гроші з іммобілізованих резервів ЦБР на фінансування оборони України — це більший ризик для статусу резервної валюти євро, ніж арешт і розподіл активів.
По-друге, державні службовці в Європі, схоже, вважають, що витрачати гроші західних платників податків на підтримку України — це відносно не витратний підхід порівняно із захопленням і розподілом заморожених активів ЦБР. Це цілковита помилка. Реальність така, що бажання західних платників податків фінансувати Україну не безмежне — ми витрачаємо приблизно $100 млрд на рік на її захист, але цього недостатньо. Україна все ще перебуває в слабкому становищі, і вона може програти. Політика використання коштів західних платників податків провалюється/провалилася з точки зору якнайшвидшого припинення війни. І хоча ми недофінансували Україну, витрачені суми все одно величезні, і це стало подарунком для Трампа, MAGA та інших ультраправих рухів у всіх західних демократіях.
Вони запитують — чому західні платники податків повинні витрачати гроші на підтримку України, коли у них вдома є безліч своїх невирішених проблем. Вони мають рацію, якщо згадати, що жодного долара західних платників податків не було б витрачено, якби три роки тому наші політики були достатньо сміливими, щоб заморозити й заарештувати резерви російського центрального банку і використати їх у 2022 році для фінансування та забезпечення перемоги України.
Але де ми зараз?
Сер Гемфрі, а також його французькі, німецькі, італійські та особливо бельгійські колеги у західних бюрократичних структурах зараз стоять перед дилемою. Тривожні дзвіночки лунають, оскільки наприкінці липня санкції ЄС, що забезпечують іммобілізацію російських активів, необхідно продовжувати. І цілком можливо, що Угорщина заблокує їх продовження. Для цього необхідне одноголосне рішення, а не голосування кваліфікованою більшістю голосів. Якщо Угорщині вдасться заблокувати продовження санкцій щодо іммобілізованих активів РФ, Росія отримає назад активи ЦБР на суму $330 млрд, які, безсумнівно, будуть використані для подальшого оновлення її військової машини і використання її проти Європи. Крім того, країни «Великої сімки» залишаться на гачку за кредитом ERA на суму $50 млрд, погодженим для нарахування майбутніх відсотків за мобілізованими російськими активами.
За умовами ERA, втрата базового капіталу означає, що країнам G7 доведеться погасити кредит. Таким чином, не тільки активи ЦБ РФ на суму $330 млрд підуть з юрисдикцій країн G7, що само собою є ризикованою подією для резервних валют G7, але плюс до цього країнам G7 доведеться до того ж виписати ще один чек на $50 млрд. І якщо вони цього не зроблять, то Україна зіткнеться з діркою в $50 млрд у своєму фінансовому рівнянні на 2025−26 роки. Якщо Україна не зможе покрити цей дефіцит, їй не вистачить коштів на закупівлю боєприпасів для оборони, але, найімовірніше, вона також зіштовхнеться з кризою платіжного балансу, що дестабілізує її макроекономіку і ще більше ускладнить ведення війни.
Залишається сподіватися, що до кінця липня європейські політики приготують контрзаходи — достатні важелі впливу на Орбана, щоб змусити його погодитися на продовження санкцій, або заходи на рівні ЄС чи окремих країн, щоб зберегти російські активи ЦБ РФ іммобілізованими. Але при цьому виникає питання — чому Європа залишила себе настільки вразливою для шантажу з боку Орбана і катастрофи, пов’язаної з поверненням основних активів ЦБР в Росію. Також виникає питання — чому основні активи ще не були конфісковані і передані Україні. Якби ми вже конфіскували активи, ми б не зіткнулися з шантажем Орбана або загрозою їх повернення в Росію.
Тепер я б сказав, що правова основа для вилучення вже створена — згідно з Робертом Зелліком (екс-заступник Держсекретаря США), Філіпом Зеліковим (колишній радник Держдепартаменту США), Зюскіндом та іншими. Але навіть якщо сер Гемфрі все ще продовжить юридичний захист, рішень все одно предостатньо — і зауважте, всі вони були викладені ще три роки тому
