Ймовірне випробування індійської ракети K4, що базується на підводному човні, та присутність китайських науково-дослідних суден підкреслюють те, як суперництво ядерних держав значно підвищує рівень небезпеки в ширшому регіоні Індійського океану.
На початку грудня Індія опублікувала чотири повідомлення для повітряних сил (NOTAM), в яких попереджала про випробування ракети великої дальності, яке буде проведено над Індійським океаном.
У першому повідомленні вказувалася небезпечна зона радіусом 3500 кілометрів. У другому повідомленні радіус був змінений на 1000 кілометрів, а термін випробування перенесено на 11 грудня. У третьому повідомленні зона була знову розширена до 3550 кілометрів, а термін випробування перенесено на 17–20 грудня. У четвертому повідомленні термін випробування перенесено на 22–24 грудня.
NOTAM такого типу можуть вказувати на випробування балістичної ракети, що запускається з підводного човна (SLBM). Отже, це може бути випробування індійської SLBM K4, яка має ядерну потужність і дальність 3500 кілометрів.
Водночас Китай розгорнув кілька дослідницьких суден у північній, центральній і східній частинах Індійського океану. Вважається, що ці судна оснащені датчиками, здатними відстежувати запуски ракет і підтримувати операції.
Зараз існують припущення, що повторні скасування можуть бути реакцією на посилення присутності китайських суден, що викликає побоювання щодо можливого протистояння між Індією та Китаєм.
Конфлікти між Індією та Китаєм в Індійському океані не є новим явищем. Однак співпадіння гучних випробувань стратегічних ракет Індією та розширення присутності Китаю в морі свідчить про явне посилення взаємодії між ядерними державами в регіоні. Нагальним питанням є те, як інтерпретувати ці події та що вони означають для регіональної та глобальної безпеки.
Існує обґрунтована занепокоєність тим, що Китай стає все більш наполегливим, розширюючи свою безпекову присутність в Індійському океані.
Однак зацикленість політиків на конкуренції з Китаєм не враховує зростаючі ризики ядерної ескалації в ширшому регіоні Індійського океану з боку численних гравців: ці події підвищують ризик прорахунків, неправильних оцінок та ненавмисної ескалації.
Присутність Китаю посилює ризики, але не є головною загрозою
Китай зараз є незаперечним гравцем в Індійському океані. Станом на 2020 рік Китай став найбільшим торговельним партнером в регіоні Індійського океану і регулярно проводить там військово-морські навчання та розгортання військових сил. Наприклад, у березні Китай провів тристоронні військово-морські навчання з Іраном і Росією під назвою «Пояс морської безпеки».
Ці дії часто інтерпретують як доказ послідовної стратегії Китаю з мілітаризації регіону. Однак більш детальний аналіз китайської політичної думки свідчить про інше: Китай не має стратегії щодо Індійського океану.
Сьогодні діяльність Китаю в Індійському океані є фрагментованою та здебільшого безсистемною. У цьому регіоні державні підприємства, уряди провінцій, фінансові установи та військово-морські сили НВАК часто реалізують свої проєкти незалежно один від одного. Ці структури частіше реагують на стимули внутрішньої політичної економіки Китаю, а не діють у рамках узгодженої, послідовної стратегії безпеки, що реалізується зверху вниз.
Ця безсистемність не означає, що Китай є доброзичливим гравцем. Але посилення активності викликає занепокоєння, особливо серед стратегічних конкурентів Китаю в регіоні Індійського океану. Дослідницькі судна, розвиток портів та логістичні домовленості можуть займати сіру зону між комерційною та військовою діяльністю.
Наприклад, військово-морська логістична база Китаю в Джибуті спочатку була комерційною інвестицією в порт в рамках ініціативи «Пояс і шлях».
Так само деякі експерти побоюються, що інвестиції Китаю в військово-морську базу Реам у Камбоджі можуть надати Пекіну преференційний доступ до бази в майбутньому.
І навіть коли немає конкретних доказів наявності китайських військових баз, китайські позики та гранти країнам регіону можуть містити непрозорі умови кредитування, заставну інфраструктуру та довгострокові угоди про оренду, що викликає підозри. Напруженість між економічною логікою Китаю та зовнішнім сприйняттям його стратегії безпеки стала основною динамікою взаємодії Пекіна в Індійському океані.
Загалом, позиція Китаю в регіоні посилюється у відповідь на можливі загрози з боку його конкурентів.
Однак тенденція деяких політиків поєднувати китайські економічні проєкти з таємними військовими операціями створює ризик непотрібної ескалації та поглиблення недовіри.
Переповнений океан
Такі ризики не обмежуються Індією та Китаєм. Протягом 2025 року Іран погрожував завдати удару по спільній військовій базі США та Великої Британії в архіпелазі Чагос, а Китай провів навчання з бойовою стрільбою біля узбережжя Австралії, і США перехопили судно, що перевозило військові товари з Китаю до Ірану.
Все це відбувалося в той час, поки в травні Індія і Пакистан відкрито зіштовхнулися, а Індія розгорнула свою авіаносну бойову групу в північній частині Аравійського моря.
Тим часом Франція підтримує постійну військову присутність на своїх територіях в Індійському океані, а Росія періодично транспортує через цей регіон підводні човни, здатні нести ядерну зброю. В результаті утворюється театр морських дій, де все частіше відбувається перетин регіональних конфліктів, суперництва великих держав і ядерного стримування.
У міру того, як все більше держав, що володіють ядерною зброєю, залучаються до діяльності в цьому ж регіоні, сигнали, що надсилаються їхніми рухами та діяльністю, стають все більш небезпечними.
Зниження ризиків
Зниження ризиків ескалації в Індійському океані не вимагає вирішення регіональних суперечок. Однак зі значними ризиками необхідно поводитися більш відповідально. Країни, що здійснюють свої операції в Індійському океані, повинні надавати пріоритет вдосконаленню каналів комунікації в кризових ситуаціях для управління морськими інцидентами.
Таке кризове управління має бути адаптоване до реалій морських конфліктів. Ескалація на морі часто відбувається швидко і без чіткої атрибуції. Тому існуючі політичні та військові гарячі лінії повинні надавати чіткі інструкції щодо дій у разі неоднозначних зустрічей військових кораблів, морських операцій проти підводних човнів або випробувань ракет, що проводяться далеко від національних берегових ліній. Наприклад, канали зв'язку між військово-морськими силами (на робочому рівні) могли б стати засобом для сигналізації про наміри та сприяти деескалації інцидентів до виникнення кризи.
Крім того, угоди про врегулювання інцидентів на морі та кодекси поведінки під час непланових зустрічей потребують більш ефективних механізмів реалізації. Хоча існують угоди, розроблені для непланових зустрічей на морі, вони, як правило, зосереджуються на тісній взаємодії між військовими надводними кораблями.
Вони менш ефективні для підводних човнів, науково-дослідних суден та правоохоронної діяльності. Оновлення цих домовленостей з урахуванням платформ подвійного призначення або інцидентів у сірій зоні може допомогти зменшити ймовірність ескалації, особливо з огляду на те, що різниця між цивільною та військовою присутністю на морі стає дедалі менш чіткою.
В Індійському океані наразі відсутня потужна система запобігання інцидентам, особливо серед держав, що володіють ядерною зброєю або мають ядерний потенціал.
Кодекс щодо непланових зустрічей на морі (CUES) був узгоджений на Симпозіумі ВМС Західного Тихоокеанського регіону 2014 року з метою встановлення стандартів комунікації та запобігання ескалації інцидентів. Хоча CUES не є обов'язковим і поширюється лише на військові зустрічі, його прийняла 21 країна, включаючи Сполучені Штати та Китай.
Подібна угода необхідна для Індійського океану, який наразі не має надійної системи запобігання інцидентам, особливо серед держав, що володіють ядерною зброєю або мають ядерний потенціал, що підвищує ризик непорозумінь у кризових ситуаціях.
Такі організації, як Асоціація країн Індійського океану, могли б стати майданчиком для роботи над поліпшенням регіональної морської безпеки, але Пакистан не є її членом, а США, Китай, Росія та Велика Британія є лише партнерами по діалогу.
Широкий діалог є життєво важливим: сфера кризової комунікації та управління ескалацією повинна бути розширена, щоб охопити широке коло країн та суб'єктів, що діють в регіоні Індійського океану.
Без такого підходу доброзичливі заходи стримування ризикують посилити невизначеність і збільшити ймовірність непорозумінь у всіх сферах.
Загалом, останні напруження між Індією та Китаєм нагадують, що наступна криза в Індійському океані може виникнути не внаслідок навмисної ескалації, а скоріше через непорозуміння та заплутані сигнали у дедалі складнішому ядерному середовищі.
Джерело — Chatham House
