Кирило Дмитрієв готовий на все, аби залишатися при владі.
Кирило Дмитрієв – російський фінансист із «західною» освітою (Стэнфорд, Гарвард, McKinsey), який нині фактично веде перемовини з Вашингтоном щодо війни в Україні. Він пропонує, аби США пожертвували суверенітетом України заради вигідних бізнес-проєктів з Росією, відкидаючи при цьому основні реалії: корумпованість режиму Путіна і постійну небезпеку агресії. Дмитрієв, уродженець Києва та колишній прихильник реформ, сьогодні уособлює протилежність українським цінностям — його дії називають зрадою.
Впродовж останніх 18 місяців спроби Володимира Путіна домовитися про завершення війни в Україні очолював незвичний переговорник без дипломатичного досвіду. Ним став банкір Кирило Дмитрієв, який перебуває під санкціями за фінансування війни, і який літає між Москвою й Флоридою на зустрічі зі Стівом Віткоффом та Джаредом Кушнером. На цих зустрічах він пропонує обміняти суверенітет України на проєкти для російських і американських компаній – наприклад, на видобуток рідкісних копалин в Арктиці чи спільні місії на Марс.
Ці твердження ґрунтуються на припущенні, що американців можна переконати не звертати уваги на ключові реалії, що склалися в сучасній Росії. Який здоровомислячий інвестор ризикне вкласти гроші в країну, де закон існує лише на папері, де спецслужби можуть відбирати бізнес, як тільки він почне приносити прибуток, і де в будь-яку мить нова неоімперська війна може перевернути всю «шахівницю»?
Путін обрав Дмитрієва не лише через його солідну американську репутацію – дипломи Стенфорда та Гарварда, досвід роботи в McKinsey і Goldman Sachs – а й тому, що його статус відповідає статусу двох головних американських співрозмовників. Він – олігарх із гламурною блондинкою-дружиною, яка тісно товаришує із молодшою дочкою Путіна. Це робить його фактично зятем диктатора, і, мабуть, саме тому його статки виросли приблизно з 5 до 100 мільйонів доларів за останні десять років.
Але Дмитрієв – більше ніж просто майстер кремлівської ілюзії. Він демонструє, що, якщо дуже захотіти, можна розмити межу між вільним суспільством і суспільством, яким керує страх. Можна переконати себе, що все, за що українці боролися з 2014 року – демократія, громадянські права, європейське майбутнє – не має жодного значення.
Ще нещодавно Дмитрієв робив зовсім інші заяви. Він був одним із головних пропагандистів реформ у Росії – переконував західних інвесторів, що Росія незабаром матиме верховенство права, приборкану корупцію й кримінал, і що іноземний капітал буде у безпеці. Саме такого відкритого майбутнього хотіли й українці.
Проте Дмитрієв немов навмисно забув усе це – забув, що народився і виріс в Україні, і що його колишні однокласники воюють і гинуть на фронті. Він хоче, щоб про це забули і Віткофф, і Кушнер, і навіть президент Трамп. Якщо Олексій Навальний уособлює спротив тиранії нашого часу, то Дмитрієв, можливо, запам’ятається як його повна протилежність: людина, що зробить усе, щоб залишитися при владі.
Ще у 2011 році Дмитрієв заявляв, що очолює новий суверенний інвестиційний фонд та планує модернізувати економіку Росії — відмовившись від енергетичної залежності й інвестуючи в охорону здоров’я та промисловість.
Після протестів у Києві наприкінці 2013 року ідея відкритої економіки – за яку виступали демонстранти і яку пропагував сам Дмитрієв – стала реальною загрозою для Кремля. Після анексії Криму та початку війни на Донбасі США й ЄС ввели санкції, від чого багато західних радників РФПІ втратили інтерес, і епоха Дмитрієва-реформатора завершилася.
Дмитрієв швидко перевів Російський фонд прямих інвестицій (РФПІ) на служіння Кремлю: щоб задобрювати олігархів удома і задовольняти іноземних автократів за кордоном. Він часто їздив до Ер-Ріяда й Абу-Дабі, де вмовив Мохаммеда бін Салмана та Мохаммеда бін Зайєда вкласти мільярди доларів у РФПІ. Фонд не звітує про деталі своїх проєктів, тому невідомо, чи ці інвестиції взагалі принесли прибуток.
У Росії Дмитрієв тим часом перетворював РФПІ на «чорну касу» режиму. Наприклад, у 2015 році він перевів 1,75 млрд доларів пенсійних накопичень у компанію Sibur – нафтохімічного гіганта, контрольованого олігархами, серед яких був і зять Путіна. Згодом витоки документів показали, що Дмитрієв ділився з тим самим зятем майбутніми угодами фонду.
Дмитрієв увійшов у сімейне коло Путіна. Його дружина Наталія Попова — телеведуча й колишня модель — є близькою подругою молодшої дочки Путіна, Катерини Тихонової. За даними розслідування Навального, нерухомість Дмитрієва оцінюють у близько $100 млн — у десятки разів більше, ніж його офіційні доходи.
Після перемоги Трампа у 2016 році Путін відправив Дмитрієва в США як непрямого посланця. Дмитрієв зустрічався з людьми з оточення Трампа, включно з Еріком Принсом (засновником ПВК Blackwater), обговорюючи, як Сполучені Штати і Росія можуть «забути образи» та будувати спільний бізнес. Ці переговори потрапили під розслідування спецпрокурора Мюллера, але це не вплинуло на довіру Кремля до Дмитрієва.
У 2020 році Путін призначив Дмитрієва відповідальним за виробництво та експорт вакцини «Супутник V». Дмитрієв багато працював над гучною PR-кампанією, але результати були неоднозначні. Вакцину постачали до кількох десятків країн, проте багато контрактів зірвалися через затримки або підвищення цін через посередників в ОАЕ.
Коли в 2024 році Трамп повернувся до Білого дому, Дмитрієв знову вирушив до США, суттєво «перевзувшись» у прихильника MAGA. У соцмережах він критикував «глобалістів» та вихваляв Трампа і Ілона Маска, а в інтерв’ю на Fox News заявив, що команда Трампа «зупинила третю світову».
Цього разу Дмитрієв виконує ширшу програму: він фактично головний посланець Кремля на так званих «мирних переговорах». ЗМІ пишуть, що він долучався до підготовки 28-пунктового плану, який Трамп наприкінці минулого року заохочував Зеленського ухвалити. За цим планом Україна мала б віддати великі території та скоротити армію, а натомість отримати «взаємовигідні проєкти» для США та Росії.
Прикметно, що Дмитрієв народився й виріс у Києві. Обоє його батьків були відомими вченими, а батько-біолог у 1980-х роках посідав високі партійні посади в УРСР. Однокласники Дмитрієва згадують, що він був розумним і наполегливим юнаком, який мріяв вирватися із «сірого радянського життя» за кордон. Згодом він здобув освіту у США (Стэнфорд, Гарвард) і в 2000-х переїхав до Москви. На початку 2022 року, коли російська армія збиралася біля українського кордону, багато хто ще вважав слова Путіна блефом. Проте за кілька днів до вторгнення раптово залишив Київ батько Дмитрієва.
Колишні однокласники Дмитрієва не були здивовані його вибором.
«У нас є слово для таких людей», — сказав Ар’єв.
Це слово — «яничар» — з’явилося багато століть тому, коли османські чиновники, які контролювали частину території сучасної України, викрадали хлопчиків, щоб піддавати їх ідеологічній обробці та навчанню в імперській столиці, а потім відправляли їх назад уже дорослими чоловіками для придушення місцевих повстань, що піднімалися їхніми колишніми співвітчизниками. «Зрадник» — це, мабуть, занадто м’яке слово. Олександр Лісніченко, ще один колишній однокласник, розповів, що один із найближчих друзів дитинства Дмитрієва був тяжко поранений на фронті. Той друг відмовився від прохання дати інтерв’ю.
«Він сказав: “Я не хочу говорити про Кирила”, — розповів мені Лісніченко. — “Я просто хочу вистрілити йому в коліна”».
Джерело — The Atlantic
