Всі ми знаємо генія Ісаака Ньютона. І мало хто в світі знає, як по крупному він програв на ринку.
Гравітація, закон котрої він сформулював, виявляється не рахується з людськими авторитетами і не має господаря серед них.
Давайте подивимося як людина, яка змінила спосіб, у який західна цивілізація думає про реальність, попалася на бульбашці.
Спочатку згадаємо, ким був Ісаак Ньютон.
Фізика.
У 1687 році виходить його головна праця — Philosophiae Naturalis Principia Mathematica. У ній Ньютон формулює три закони руху та закон всесвітнього тяжіння.
Головна революція була навіть не в самій формулі. Ньютон показав, що падіння яблука і рух Місяця підкоряються одному й тому самому закону. Те, що раніше вважалося двома різними світами — земною фізикою і рухом небесних тіл, — раптом стало частинами однієї системи.
Математика.
Незалежно від Ляйбніца Ньютон розробив диференціальне та інтегральне числення — математику, без якої сьогодні неможливо уявити сучасну фізику, інженерію чи багато напрямів фінансової математики.
Він також узагальнив біноміальну теорему, розробив метод Ньютона для пошуку коренів рівнянь і займався класифікацією кубічних кривих.
А з Ляйбніцом у нього згодом виникла знаменита суперечка про те, хто першим винайшов математичний аналіз. І тут геніальність Ньютона чудово поєднується з його характером: він був надзвичайно талановитим, але зовсім не простим у стосунках із людьми.
Оптика.
Ньютон довів, що біле світло насправді складається з різних кольорів. Він пропускав світло через призму й отримував спектр.
У 1668 році він побудував перший практичний телескоп-рефлектор — принцип, який згодом став одним із основних у розвитку телескопів.
А у 1704 році опублікував Opticks — ще одну свою фундаментальну працю.
Астрономія.
Ньютон застосував свою теорію тяжіння до руху планет і тим самим пояснив закони Кеплера. Він розраховував орбіти комет, пояснював припливи й відпливи впливом Місяця та Сонця.
Він також передбачив, що Земля не є ідеальною кулею, а трохи сплюснута біля полюсів. Пізніше французькі експедиції XVIII століття підтвердили це вимірюваннями.
Але на цьому кар'єра Ньютона зовсім не закінчується.
Він стає людиною з величезним інституційним впливом.
З 1669 року Ньютон — Lucasian Professor of Mathematics у Кембриджі. Через кілька століть це саме крісло займе Стівен Гокінг.
У 1703 році Ньютон стає президентом Royal Society — і залишатиметься ним до самої смерті у 1727 році.
А в 1705 році королева Анна посвячує його в лицарі.
Так з'являється сер Ісаак Ньютон.
На той момент він уже не просто видатний учений. Це одна з найвпливовіших людей британського інтелектуального та наукового світу.
І саме тоді в його біографії з'являється ще одна, на перший погляд зовсім несподівана сторінка — Монетний двір.
Але є в біографії Ньютона одна лінія, яка для нашої історії особливо цікава.
У 1696 році він залишає Кембридж і отримує посаду Warden of the Royal Mint — фактично заступника керівника Британського монетного двору. А з 1699 року стає Master of the Mint, тобто його головою. На цій посаді Ньютон залишатиметься до самої смерті.
І це була зовсім не почесна посада для знаменитого вченого. Ньютон справді займався грошима держави.
У той час британська срібна монета була сильно зношена: її краї обрізали, срібло викрадали, а старі монети поступово втрачали вагу. Ньютон бере участь у Великому перекарбуванні (Great Recoinage, 1696–1699) — масштабній заміні старої монети на нову. Це була величезна операція, необхідна для того, щоб британська грошова система взагалі могла нормально працювати.
А ще Ньютон особисто взявся за фальшивомонетників.
Причому не сидів у кабінеті, підписуючи папери. Він збирав докази, допитував свідків, працював під прикриттям і навіть бував у лондонських пабах, де намагався вивідати інформацію про злочинців. Деякі з тих, проти кого він збирав докази, зрештою були страчені на Тайберні.
Тобто людина, яку ми сьогодні уявляємо як геніального фізика і математика, наприкінці XVII століття фактично стає одним із головних людей британської фінансової системи.
І тут починається найцікавіше.
Працюючи на Монетному дворі, Ньютон серйозно занурюється у питання співвідношення золота і срібла. Його рішення та встановлені ним параметри монетної системи згодом стали одним із кроків до того, що Британія фактично перейшла до золотого стандарту.
І ось тут Ньютон уже не просто спостерігач за грошима.
Він допомагає створювати систему, в якій гроші мають ціну, вагу, метал і чітке співвідношення між собою.
А це вже дуже близько до тієї історії, яка нас цікавить.
Тобто людина, яка попалася на South Sea, не була наївним теоретиком, що вперше побачив ринок. Це була людина, яка двадцять один рік професійно керувала грошовою системою імперії. Знала грошові потоки. Знала психологію обвалу монети. Особисто підписувала документи проти фальсифікаторів. І все одно попалася.
South Sea Company
South Sea Company заснували в Лондоні 1711 року за ініціативою Роберта Гарлі, тодішнього лорда-казначея.
І від самого початку це була не зовсім звичайна торгова компанія.
Британія щойно пережила роки великих війн і загрузла в державному боргу. Ідея Гарлі була простою на вигляд: частину цього боргу передати новій компанії. Власники державних боргових паперів обмінювали їх на акції South Sea Company, а держава натомість зобов'язувалася виплачувати компанії відсоток.
Для уряду це означало менший безпосередній тиск боргу. Для кредиторів — можливість отримати акції, які можна було продати. А для самої компанії — гарантований потік державних виплат.
Але потрібна була ще одна річ.
Історія про майбутні прибутки.
South Sea Company отримала монополію на торгівлю з іспанськими колоніями в Південній Америці. На папері це виглядало фантастично: величезні заморські території, багатство, торгівля, нові ринки.
На практиці можливості були значно скромнішими.
Після Утрехтського договору 1713 року компанія отримала право постачати поневолених африканців до іспанських колоній Америки, а також дуже обмежене право на іншу торгівлю.
За наступні десятиліття через цю систему до Америки було перевезено десятки тисяч поневолених людей.
Це була реальна діяльність компанії. Але вона ніяк не відповідала масштабу фінансової конструкції, яка вже почала будуватися навколо South Sea.
Реальна торгівля була невеликою. Державний борг під нею — величезним.
І саме тут починається те, що через століття ми називатимемо фінансовою бульбашкою.
Компанія, якій усі довіряли
У South Sea Company було те, чого дуже часто бракує сумнівним інвестиціям: престиж.
У 1718 році король Георг I особисто став її губернатором. Акції тримали політики, придворні, представники знаті. Компанія дедалі більше сприймалася не як ризикована приватна авантюра, а як щось майже державне.
А потім настав 1720 рік. South Sea Company запропонувала взяти на себе ще більшу частину державного боргу — приблизно на £31 мільйон.
Парламент погодився.
Пізніше розслідування покаже, що навколо цієї угоди була масштабна корупція. Високопоставлені чиновники отримували акції на вигідних умовах, фактично як винагороду за підтримку схеми.
Але для публіки сигнал був зовсім інший: держава підтримує South Sea. І це було саме те, що потрібно для наступного етапу.
Як створюється бульбашка
Після отримання нових прав компанія починає активно випускати акції. Але є одна особливо важлива деталь: South Sea могла позичати гроші людям для купівлі власних акцій. Тобто люди могли купувати акції не тільки за власні гроші.
Попит зростав — ціна зростала — зростання ціни переконувало нових людей, що акції треба купувати — і попит зростав ще більше. Це вже класична самопідживлювана бульбашка.
Навколо South Sea Company виникли десятки інших підприємств, які хотіли скористатися тим самим ажіотажем. Їх пізніше назвуть bubble companies.
Деякі пропонували цілком реальні проєкти. Деякі були фантастичними. Деякі — відверто шахрайськими. У газетах з'являлися оголошення про підприємства з найнеймовірнішими планами: від видобування олії з насіння до будівництва вічного двигуна.
А одна компанія прославилася оголошенням про: «підприємство великої вигоди, суть якого нікому не буде розкрита». І люди все одно вкладали гроші.
Вулична біржа
Це божевілля мало дуже конкретне місце.
Exchange Alley — вузький лабіринт провулків біля лондонської Royal Exchange. Там не було сучасної фондової біржі з електронними табло, брокерськими терміналами та тисячами екранів. Були кав'ярні.
Garraway's, Jonathan's і Sam's стали своєрідними торговельними майданчиками того часу. Тут зустрічалися брокери, продавці та покупці, читали газети й обговорювали ціни. Саме тут фінансовий ринок починав набувати масового характеру.
І це дуже важливо.
Бо тепер інвестувати могли не тільки великі купці чи аристократи. У гру входили звичайні люди. Жінки, служниці, ремісники, дрібні торговці — усі хотіли встигнути заробити на зростанні акцій.
Гроші почали рухатися не тому, що люди розуміли, скільки насправді коштує компанія, а тому, що бачили, як її акції дорожчають.
І тут виникла одна з найнебезпечніших речей на ринку: ціна сама стала доказом цінності.
Акції ростуть → отже, компанія хороша.
Компанія хороша → отже, акції мають рости.
Коло замкнулося.
«Заплати зараз — дізнаєшся потім»
Найбільш показовими були так звані Підприємства великої вигоди. Схема могла бути надзвичайно простою. У газеті з'являлося оголошення про нове підприємство. Обіцянка великих прибутків. Мінімум конкретної інформації.
Наступного ранку організатор орендував кімнату в одній із кав'ярень Exchange Alley. Там ставили книгу для підписки. Люди приносили гроші. А потім організатор просто забирав їх і зникав.
Сучасник подій Адам Андерсон описував випадок, коли за один ранок такий ділок зібрав підписки на величезну суму — один-два мільйони фунтів — а ввечері його вже не могли знайти.
Це важко уявити в сучасних масштабах. Але тоді мільйон фунтів був колосальною сумою. І таких компаній з'являлося десятки. У газетному реєстрі червня 1720 року їх нарахували 88 лише за один місяць.
Це вже була не просто спекуляція. Це була масова суспільна лихоманка.
Коли закон починає підживлювати бульбашку
Уряд нарешті вирішив втрутитися. У червні 1720 року парламент ухвалив Bubble Act — закон, який обмежував створення нових акціонерних компаній без спеціальної королівської хартії.
На перший погляд усе логічно. Потрібно прибрати шахрайські компанії — прибираємо їх. Але вийшло інакше.
Є серйозні підстави вважати, що керівництво South Sea Company саме підтримувало цей закон, тому що дрібні конкуренти відтягували гроші від South Sea.
І тепер сталося щось парадоксальне. Дрібні компанії оголосили незаконними. А South Sea Company залишилася.
Для ринку це могло виглядати майже як державна гарантія: якщо парламент прибирає всіх конкурентів, значить, South Sea — безпечна.
І замість того щоб зупинити бульбашку, закон допоміг їй роздутися ще сильніше. Ціна акцій після ухвалення Bubble Act не впала. Навпаки. Вона продовжила стрімко зростати — до літа 1720 року South Sea Company вже торгувалася приблизно біля £1 000 за акцію.
До катастрофи залишалося зовсім небагато.
Більшість людей ще не розуміла, що саме вони купують. Вони купували не прибуток. Вони купували очікування майбутнього зростання.
Ньютон
І тепер — Ньютон у цій історії.
Він, звичайно, не кидався в кожну «компанію великої вигоди», яка з'являлася в лондонських кав'ярнях. Не купував акцій підприємств із кіньми та парафіяльними будинками й не ніс гроші першому ділку, який обіцяв золоті гори.
Ньютон купував South Sea Company.
І це важливо.
Для нього це не виглядало як очевидна афера. Перед ним була компанія з державною підтримкою, величезною фінансовою конструкцією, королем Георгом I на посаді губернатора і парламентським законом за плечима.
У 1720 році акції South Sea стрімко дорожчали. Навесні та на початку літа ціна злетіла до небачених висот, а влітку перевищила £1 000.
І саме в цей період Ньютон знову вкладає в South Sea значну частину своїх грошей. Тобто геній, який умів розраховувати рух небесних тіл, цього разу не розрахував рух натовпу.
А далі почалося падіння.
Коли бульбашка лопнула
Обвал не стався за один день.
Спочатку ціна просто перестала зростати так, як раніше. Після стрімкого підйому South Sea зависла на дуже високому рівні. Але в такій ситуації достатньо одного сумніву.
Люди, які купували акції на позичені гроші, мали регулярно розраховуватися за свої покупки. Коли ціна почала падати, їм уже не вистачало грошей.
Вони почали продавати.
І тут виникло замкнене коло:
ціна падає → люди продають → продажів стає більше → ціна падає ще сильніше.
Ті, хто ще вчора мріяв про багатство, тепер намагалися хоча б врятувати те, що залишилося. У вересні 1720 року падіння перетворилося на паніку.
Проблеми South Sea Company швидко перекинулися на банки та брокерів, які кредитували спекулянтів. Один із ключових фінансових партнерів компанії, Sword Blade Bank, припинив платежі 24 вересня.
Для Лондона це був момент, коли стало зрозуміло: проблема вже не в ціні однієї акції.
Ламається вся система, яка трималася на зростанні ціни.
До кінця вересня акції South Sea впали приблизно до £400.
У жовтні — близько £290.
У листопаді — близько £200.
У грудні — приблизно £124.
Те, що кілька місяців тому здавалося майже невичерпним джерелом багатства, за короткий час втратило більшу частину своєї вартості.
Ньютон
І тепер — Ньютон у цій історії.
Він, звичайно, не кидався в кожну «компанію великої вигоди», яка з'являлася в лондонських кав'ярнях. Не купував акцій підприємств із кіньми та парафіяльними будинками й не ніс гроші першому ділку, який обіцяв золоті гори.
Ньютон купував South Sea Company.
І це важливо.
Для нього це не виглядало як очевидна афера. Перед ним була компанія з державною підтримкою, величезною фінансовою конструкцією, королем Георгом I на посаді губернатора і парламентським законом за плечима.
Але тут у Ньютона починається дещо інше.
FOMO — страх пропустити.
Акції стрімко ростуть. Навколо всі говорять про прибутки. Люди, які купили раніше, вже заробили статки. Все більше знайомих входять у ринок — і, здається, заробляють ще більше.
І Ньютон піддається суспільному ажіотажу.
Саме так працює FOMO — страх пропустити можливість. Я писала про це в минулому довгочиті.
Ньютон не був першим інвестором South Sea. Він уже мав акції й раніше продавав їх із прибутком. Але коли ціна продовжила стрімко зростати, він знову повернувся на ринок і придбав акції вже за значно вищою ціною.
Тобто він зробив те, що сьогодні ми назвали б класичною помилкою FOMO:
побачив, як актив стрімко дорожчає, — і вирішив, що ще не пізно зайти.
У 1720 році це здавалося цілком логічним.
А потім бульбашка лопнула.
Коли бульбашка лопнула
Обвал не стався за один день.
Спочатку ціна просто перестала зростати так, як раніше. Після стрімкого підйому South Sea зависла на дуже високому рівні.
Але в такій ситуації достатньо одного сумніву.
Люди, які купували акції на позичені гроші, мали розраховуватися за свої покупки. Коли ціна почала падати, їм уже не вистачало грошей.
Вони почали продавати.
І тут виникло замкнене коло:
ціна падає → люди продають → продажів стає більше → ціна падає ще сильніше.
Ті, хто ще вчора мріяв про багатство, тепер намагалися хоча б врятувати те, що залишилося.
У вересні 1720 року падіння перетворилося на паніку.
Проблеми South Sea Company швидко перекинулися на банки та брокерів, які кредитували спекулянтів. Один із ключових фінансових партнерів компанії, Sword Blade Bank, припинив платежі 24 вересня.
Для Лондона це був момент, коли стало зрозуміло: проблема вже не в ціні однієї акції. Ламається вся система, яка трималася на зростанні ціни.
До кінця вересня акції South Sea впали приблизно до £400.
У жовтні — близько £290.
У листопаді — близько £200.
У грудні — приблизно £124.
Те, що кілька місяців тому здавалося майже невичерпним джерелом багатства, за короткий час втратило більшу частину своєї вартості.
А що сталося з Ньютоном?
Ньютон зазнав величезних збитків. І тут особливо важливо не перетворювати його на карикатуру на «дурного інвестора».
Він був одним із найрозумніших людей свого часу. Він знав математику. Розумів гроші. Як Master of the Mint, роками працював із британською монетною системою.
І все одно потрапив у ту саму психологічну пастку, що й тисячі інших людей. Бо FOMO не питає, наскільки ти розумний.
Воно працює інакше. Ти бачиш, як інші вже заробляють. Бачиш, як ціна росте. Бачиш, що начебто всі навколо вже встигли. І найстрашнішим стає не те, що ти можеш втратити гроші.
Страшно, що ти можеш залишитися єдиним, хто не заробив.
Саме тому історія Ньютона така цінна для нашої розмови про FOMO.
Це не історія про дурня, якого обдурили. Це історія про людину, яка знала краще — але в певний момент не змогла залишитися осторонь. Ньютон не просто був інвестором. Він залишався Master of the Mint і під час самої кризи.
Тобто поки його особисті інвестиції стрімко втрачали ціну, він продовжував виконувати державну роботу — працювати з монетною системою країни в момент найсерйознішої фінансової паніки свого покоління.
А з цією історією пов'язують знамениту фразу:
«Я можу розрахувати рух небесних тіл, але не безумство людей».
Формулювання, яке ми знаємо сьогодні, найімовірніше, є пізнішим переказом. Але воно настільки добре передає ситуацію, що пережило самого Ньютона.
Бо в цьому і є парадокс.
Можна знати математику, розуміти гроші, бачити графік — і все одно боятися, що ти запізнишся.
Ньютон не зміг розрахувати безумство натовпу.
Але, можливо, саме тому його історія через триста років так добре пояснює, що таке FOMO.
