Повномасштабна війна суттєво змінила український спорт — від відтоку молодих гравців за кордон до нової ролі спорту як інструменту єдності, підтримки ментального здоров’я та міжнародної комунікації. Водночас в Україні продовжують проводити чемпіонати, розвиваються футбольні академії та з’являються нові спортивні ініціативи. Про ці зміни ми поспілкувалися зі спортивним журналістом і блогером Дмитром Поворознюком.
Спорт як голос України у світі
Війна зробила спорт більш політизованим і водночас посилила його міжнародну роль. Українські спортсмени тепер часто виступають як носії важливих меседжів про війну та ситуацію в країні.
«Війна дуже сильно змінила спорт, особливо футбол. Багато молодих футболістів виїхали за кордон. І загалом спорт став значно більш політизованим», — зазначає Поворознюк.
Він підкреслює, що спорт став каналом комунікації України зі світом. Як приклад Дмитро згадує українського скелетоніста Владислава Гераскевича. Під час Олімпійських ігор-2026 спортсмен привернув увагу до війни в Україні через свій виступ і публічну позицію, зокрема використовуючи шолом із зображеннями полеглих вітчизняних спортсменів.
«Приклад Гераскевича – один із найбільш показових. Тому спорт ще більше об’єднує людей навколо України і ситуації тут».
Чому не варто зупиняти спорт під час війни
Попри війну, український спорт продовжує жити. Чемпіонати відбуваються, клуби грають, а спортивне життя не ставлять на паузу. Для Поворознюка це не питання видовища — це питання суспільної необхідності.
«Спорт завжди був інструментом, який об’єднує націю, міста, країни та людей. Якщо спорту не буде, ми втратимо дуже важливий фактор об’єднання».
Особливо важливо це для дітей та молоді. Професійний спорт створює приклади, на які орієнтуються тисячі юних спортсменів.
«Сотні тисяч дітей займаються спортом. Якщо вони не бачитимуть живого спорту, ми втратимо ціле покоління, і повернути це буде дуже складно».
На думку Поворознюка, наслідки такого розриву могли б відчуватися роками.
Академії та нова модель українського футболу
Попри всі труднощі, футбольна інфраструктура в Україні продовжує розвиватися. З’являються нові академії, тренувальні бази та клубні проєкти.
«Якщо подивитися на футбол, то багато спортивних арен і академій було побудовано під час війни — навіть більше, ніж за попередні 5–10 років».
Серед клубів, які почали активно інвестувати у розвиток молоді, він називає: «Карпати», «Рух», «Верес», ЛНЗ, «Полісся», «Металіст 1925». Зокрема, ЛНЗ продовжує розвивати власну спортивну інфраструктуру та клубну базу, демонструючи, що навіть під час війни українські клуби вкладаються у довгострокові проєкти. Детальніше про те, як сьогодні виглядає проєкт клубу, можна переглянути за посиланням.
Причина такого акценту на академіях частково пов’язана з новими реаліями ринку: залучати сильних легіонерів стало складніше, тому клуби роблять ставку на власних вихованців.
«Свої діти – це те, що найлегше отримати тут, виховати спортсменів, яких потім можна продати у хороші клуби».
Як приклад Дмитро згадує львівський «Рух», який активно працює з молодими футболістами та заробляє на власній системі підготовки. Подібну модель має київське «Динамо», де значна частина складу — вихованці академії.
«Люди засумували за атмосферою»: що відбувається на стадіонах
Одним із найбільш помітних наслідків війни для футбольного середовища стала зміна атмосфери на трибунах. Через безпекові вимоги стадіони не можуть бути повністю заповнені.
Водночас окремі матчі показують, наскільки люди скучили за живим футболом. Серед них — гра «Епіцентр» — «Шахтар» у Тернополі, кубковий матч «Буковина» — «Динамо», а також зустріч «Динамо» — «Шахтар» у Києві. Стабільно активну підтримку мають «Карпати», «Полісся» та «Верес».
Водночас для Дмитра Поворознюка футбол — це значно більше, ніж просто гра.
«Футбол — це не лише 90 хвилин матчу. Це спілкування до і після гри. Тому люди йдуть, бо людям треба люди».
Спорт як підтримка ментального здоров’я
Під час війни українці дедалі активніше звертаються до масового спорту. Для багатьох це спосіб підтримувати фізичний і психологічний стан, відновлювати рутину та боротися зі стресом.
«Все більше людей займається якимось масовим видом спорту, тому що це дуже класно підтримує менталку».
Як приклад журналіст називає падел — вид спорту, який ще кілька років тому майже не був поширений в Україні, але зараз активно розвивається.
На його думку, війна лише сильніше підкреслила значення фізичної активності для повсякденного життя.
«Люди, які займаються спортом, зазвичай більш здорові, сильні та успішні. Ті, хто не займається, частіше перебувають у стані депресії».
Спорт і підтримка Сил оборони
Спортивна спільнота активно долучається до підтримки українських військових через збори та благодійні ініціативи.
«Сьогодні таких ініціатив дуже багато. Команди, блогери, збірні та окремі футболісти постійно долучаються до зборів».
За словами Поворознюка, спорт залишається важливим і для самих військових, адже багато хто з них активно цікавиться різними видами спорту — від футболу та боксу до плавання, легкої атлетики чи художньої гімнастики.
Отже, війна не зупинила український спорт, але змінила його функцію. Він перестав бути лише сферою змагань і перетворився на багаторівневу систему — від інструменту міжнародної комунікації до механізму психологічної підтримки суспільства. Саме це робить його одним із важливих соціальних феноменів воєнного часу.
