Війна росії в Україні: Військові та розвідувальні аспекти

Автор: Ендрю С. Боуен з Дослідницької служби Конгресу для членів та комітетів Конгресу США

Оновлено 14 вересня 2023 року

Резюме

Повторне вторгнення росії в сусідню Україну в лютому 2022 року ознаменувало початок найсмертоноснішого збройного конфлікту в Європі за останні десятиліття. Після постійного нарощування військових сил уздовж кордонів України з 2021 року, росія вторглася в Україну 24 лютого 2022 року, коли російські сухопутні війська атакували з кількох напрямків.

Спочатку російські війська досягли успіхів на всіх напрямках наступу. Однак російські війська зіткнулися з ефективним і, ймовірно, неочікуваним рівнем українського опору з самого початку вторгнення. Крім того, за оцінками багатьох аналітиків і офіційних осіб, на цьому першому етапі війни російська армія діяла загалом погано, і її успіхи були обмежені конкретними тактичними рішеннями, поганим матеріально-технічним забезпеченням, неефективним зв'язком і проблемами в управлінні. Збройні сили України (ЗСУ), незважаючи на кількісну та якісну перевагу росії в особовому складі, техніці та ресурсах, виявилися більш стійкими та адаптивними, ніж очікувала росія.

Протягом перших кількох тижнів війни президенту росії Владіміру Путіну і російській армії довелося пристосовуватися до різних невдач та інших подій на місцях. Після того, як багато російських досягнень завмерли, наприкінці березня 2022 року російська армія оголосила, що військові операції будуть зосереджені на сході України, включаючи Донецьку і Луганську області (разом відомі як Донбас, де очолювані росією сепаратисти воюють з 2014 року), і що росія виведе свої війська навколо Києва і Чернігова на півночі країни.

Протягом зими 2022-2023 років і до річниці війни бойові дії поступово зосереджувалися навколо українського міста Бахмут, оскільки обидві сторони почали підготовку та відновлення сил для очікуваних наступальних дій навесні. Збройні сили росії розпочали новий наступ на початку зими, ймовірно, через постійні та нереалістичні вимоги Москви щодо здобуття перемог, і витратили значну кількість особового складу, техніки та боєприпасів. На початку 2023 року Україна створила нові підрозділи, які були підготовлені та оснащені Сполученими Штатами та їхніми союзниками, щоб очолити контрнаступ з метою повернення окупованої території. Довгоочікуваний контрнаступ України з метою відвоювання окупованих росією територій на півдні та сході України наштовхнувся на сильніший, ніж очікувалося, опір, що змусило ЗСУ скоригувати тактику і досягти поступових успіхів проти укріплених російських ліній.

На відміну від попередніх періодів війни, які характеризувалися швидкими маневреними бойовими діями, війна станом на початок осені  2023 року стала виснажливою, коли кожна сторона намагається виснажити і «пережити» іншу. Втрати серед особового складу, втрата техніки і потреба в боєприпасах є гострою, оскільки росія і Україна намагаються відновити підрозділи і провести ротацію сил на лінії фронту. Для росії мобілізація залишається обмеженою через політичні міркування і наслідки для внутрішньої стабільності. Відносно менше населення України майже повністю мобілізоване. Як для росії, так і для України основна увага буде зосереджена на підтримці, а не на розгортанні нових сил і засобів або підрозділів. Здатність ремонтувати і замінювати обладнання, набирати новий особовий склад і закуповувати артилерійські боєприпаси буде одним з ключових факторів, що визначатимуть успіх у найближчі місяці.

Конгрес вжив численних заходів у відповідь на агресію росії проти України. Конгрес 118-го скликання, ймовірно, продовжить уважно стежити за розвитком подій в Україні, розглядаючи майбутні політичні рішення щодо американських і міжнародних зусиль з військової підтримки України, здійснюючи нагляд за наданням допомоги у сфері безпеки, а також вивчаючи американську і міжнародну політику щодо стримування подальшої російської агресії. [...]

Вступ

Повторне вторгнення росії в сусідню Україну в лютому 2022 року ознаменувало початок найсмертоноснішого збройного конфлікту в Європі за останні десятиліття і спонукало міжнародне співтовариство до активних дій у відповідь на цю війну. Багато членів Конгресу долучилися до американських та міжнародних заходів, зокрема, підтримали санкції проти hосії, надали допомогу Україні та посилили підтримку сусіднім країнам НАТО. Безпосередні та довгострокові наслідки війни, що триває, ймовірно, будуть далекосяжними і впливатимуть на численні політичні аспекти, які турбують Конгрес.

У цьому звіті розглядаються російські та українські збройні сили і розвідувальні аспекти війни, які цікавлять багатьох членів Конгресу, оскільки Конгрес розглядає різні законодавчі заходи і здійснює нагляд за політикою США. У звіті подано огляд конфлікту, включаючи підготовку до вторгнення, різні етапи війни на сьогоднішній день, нещодавні події на місцях і найближчі перспективи конфлікту. Звіт включає короткі дискусії про потенційні очікування росії щодо війни, а також про проблеми військового командування та особового складу. 

Прелюдія до вторгнення: Розгортання та дислокація збройних сил 

У середині жовтня 2021 року соціальні мережі та засоби масової інформації почали повідомляти про значне переміщення російських збройних сил з обмеженою [інформаційною] прозорістю на кордоні з Україною або поблизу нього, а також в окупованому Криму (над яким росія встановила контроль шльяхом анексії у 2014 році). Таке нарощування сил відбулося після тривалого збільшення чисельності регулярних російських військ на українському кордоні.

З 2014 року росія створила дві нові загальновійськові армії (ЗВА), одну в Західному військовому окрузі (20-та ЗВА зі штабом у Воронєже) і одну в Південному військовому окрузі (8-ма ЗВА зі штабами в Ростовє-на-Дону і Новочеркасскє), що межують з Україною. Росія створила ці ЗВА для нагляду, координації та управління командуванням і контролем над частинами і підрозділами перекинутими до кордону. За повідомленнями, 8-а ЗВА також керує сепаратистськими підрозділами у двох підконтрольних росії районах на сході України (так звані Донецька і Луганська народні республіки, або ДНР/ЛНР).

Протягом грудня 2021 року росія продовжувала нарощувати свої сили в регіоні. До вторгнення в лютому 2022 року росія мобілізувала від 150 000 до 190 000 військовослужбовців і 120 батальйонних тактичних груп (БТГр) на кордоні з Україною, в білорусі та в окупованому Криму, за оцінками уряду США.

Батальйонні тактичні групи (БТГр) - це спеціальні формування для виконання конкретних завдань, призначені для автономних дій у якості загальновійськових з'єднань. БТГр складаються з піхотних і бронетанкових підрозділів за підтримки засобів ППО, артилерії та інших підрозділів. БТГр є підрозділами підвищеної готовності російської армії і укомплектовані професійним (також відомим як контрактний) особовим складом. Кожен російський полк або бригада призначені для формування двох БТГр. У серпні 2021 року міністр оборони росії Сєргєй Шойгу заявив, що російська армія має 168 БТГр.

До вторгнення в лютому 2022 року російські збройні сили були багаторівневими, з підрозділами різного рівня укомплектованості та готовності. Крім того, з 2012-2014 років росія розширила структуру своїх сухопутних військ, створивши нові підрозділи без збільшення наявного особового складу. Однак зі створенням нових підрозділів фактичний рівень укомплектованості ще більше знижувався через недостатню кількість особового складу. Кожна російська бригада або полк повинна виставити дві батальйонні тактичні групи (БТГр) по 700-900 солдатів-контрактників (третину складають солдати строкової служби), але стало зрозуміло, що БТГр різняться за рівнем укомплектованості. Деякі БТГр розгорталися з 400-600 контрактників. В результаті російська армія мала відносно обмежене ядро розгорнутих маневрених бойових з'єднань контрактників по відношенню до загальної чисельності збройних сил.

Під час цього нарощування аналітики задокументували переміщення російських підрозділів з усієї росії до України. 41-а та 2-а ЗВА перемістилися з Центрального військового округу до білорусі та північно-східного кордону України з росією; 1-а гвардійська танкова армія та 6-а ЗВА були переміщені з Західного військового округу до східного кордону України з росією; 49-а та 58-а ЗВА були переміщені з Південного військового округу до окупованого Криму та південно-східного кордону України з росією; 35-а та 36-а ЗВА (та частини 29-ї та 5-ї ЗВА) були переміщені з Східного військового округу до білорусі. Крім того, росія розгорнула елітні підрозділи - російські повітряно-десантні війська (ВДВ), морську піхоту і спецназ (елітні підрозділи легкої піхоти, що використовуються для розвідки і прямої дії) - навколо кордонів України.

Підрозділи всіх 11 загальновійськових армій (ЗВА) і однієї танкової армії (а також 14-го і 22-го армійських корпусів) були присутні на кордонах України напередодні вторгнення. 

ВДВ включають елітні повітряно-десантні та десантно-штурмові війська. ВДВ діють як елітні сили швидкого реагування росії.

Це нарощування відображало повний спектр російських військових можливостей, включаючи артилерію і системи підтримки. Сухопутні війська включали засоби протиповітряної оборони, ствольну  і реактивну артилерію, високоточні ракетні системи великої дальності (балістичні ракети малої дальності «Іскандер-М»), засоби радіоелектронної боротьби, підтримки і тилового забезпечення. Крім того, до лютого 2022 року росія мобілізувала велику кількість ескадрилій винищувачів, винищувачів-бомбардувальників і гелікоптерів Повітряно-космічних сил (ПКС), які можуть відіграти ключову роль у вторгненні.

Повітряно-космічні сили росії включають військово-повітряні сили, протиповітряну оборону та війська космічної оборони. Росія об'єднала ці організації у ПКС у 2015 році. 

21 лютого 2022 року президент росії Владімір Путін оголосив, що росія визнає незалежність ДНР і ЛНР. Російське визнання, як видавалося, охоплювало всі Донецьку та Луганську області (разом відомі як Донбас), більшість з яких залишалися під контролем України з моменту першого вторгнення росії в Україну в 2014 році, а не лише територію, контрольовану «ДНР/ЛНР».

Невдовзі після цього Путін оголосив, що росія відправить «миротворців» до ДНР/ЛНР, стверджуючи, що вони будуть захищати їх від українських планів вторгнення і диверсійних спроб. Ці російські звинувачення не мали під собою жодних підстав. Незважаючи на заперечення російських офіційних осіб, росія протягом місяців накопичувала значну частину свого військового потенціалу навколо України.

24 лютого - після кількох місяців попереджень і занепокоєння з боку адміністрації Байдена, європейських союзників, НАТО і деяких членів Конгресу - росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Росія стверджувала, що її вторгнення мало на меті проведення «спеціальної військової операції» для захисту цивільного населення, а також для «демілітаризації» і «денацифікації» України; спостерігачі загалом розуміли останній термін як фальшивий привід для повалення демократично обраного українського уряду.

Початкове вторгнення

24 лютого 2022 року, через кілька годин після телевізійного звернення Путіна, який оголосив про «спеціальну військову операцію», Росія вторглася в Україну, здійснивши повітряну та ракетну атаку з використанням високоточних боєприпасів проти ключових об'єктів. Ці перші цілі включали центри матеріально-технічного забезпечення, військово-морські об'єкти, вузли командування та контролю, об'єкти протиповітряної оборони і критично важливі об'єкти інфраструктури. За оцінками Пентагону, на початкових етапах нападу росія запустила понад 100 балістичних ракет малої дальності, в тому числі БРМД «Іскандер-М», а також крилаті ракети повітряного і морського базування.

Росія спочатку зосередилася на досягненні переваги в повітрі, послабленні української протиповітряної оборони та підриві здатності ЗСУ координувати оборону і контратаки. Однак початкові бомбардування росії були більш обмеженими за тривалістю і масштабами, ніж дехто очікував. Зокрема, аналітики відзначали, що російські повітряно-космічні сили (ПКС) не змогли ефектично провести місії з придушення протиповітряної оборони противника або через небажання діяти таким чином, або через брак можливостей. Російська армія, можливо, недооцінила рівень українського опору і спочатку вагалася, чи завдавати супутньої шкоди цивільним об'єктам, яка була б вирішальною для підтримки російської окупації. Нездатність росії знищити українські повітряні сили і засоби протиповітряної оборони, а також можливості українського щодо командування і управління дозволила ЗСУ відповісти на російське вторгнення успішніше, ніж очікувалося, як на початковому етапі, так і згодом.

Спочатку російські війська вирішили наступати на кількох напрямках, а не зосередилися на одному єдиному фронті. На півночі російські війська намагалися прорвати українську оборону навколо Києва як з північного заходу, так і зі сходу. На сході російські війська оточили Харків і наступали в напрямку Ізюма. На півдні російські війська провели наступ з метою захоплення Миколаєва на південному заході та Маріуполя на південному сході. Кожен наступ, здавалося, конкурував з іншими за все більш обмежені підкріплення, логістику та повітряну підтримку. Російські війська швидко просувалися до Херсона (який вони захопили 2 березня 2022 року) і врешті-решт розвернулися до українського прибережного міста Маріуполя. Аналітики стверджують, що просування російських військ на півдні було успішним частково тому, що в ньому брали участь одні з найсучасніших і найпрофесійніших російських підрозділів Південного військового округу, які мали кращу логістичну підтримку, ніж інші підрозділи, завдяки залізничному сполученню з Кримом. В інших регіонах росія повільно, але спочатку впевнено просувалася вперед, прагнучи оточити, а не захопити великі міські центри, такі як Суми, Харків і Чернігів.

Київ був початковою ключовою військовою ціллю росії. Очолювані елітними, але порівняно легко оснащеними підрозділами ВДВ, спецназу та розвідки, російські війська просувалися вздовж західного боку Києва і за кілька днів досягли околиць міста. У перші години вторгнення російські підрозділи ВДВ здійснили ризиковану повітряну атаку з метою захоплення міжнародного аеропорту ім. Антонова в Гостомелі, на околиці Києва. Аналітики стверджують, що російська атака з метою захоплення аеропорту мала на меті забезпечити швидке введення наступних підрозділів ВДВ для оточення і захоплення української столиці. Однак українські війська відреагували і відбили атаку, що, за повідомленнями, призвело до значних втрат серед російських військ і збиття кількох гелікоптерів.

Російські війська зіткнулися з ефективним українським опором з самого початку вторгнення. Незважаючи на те, що загальна мобілізація була оголошена лише 25 лютого, після початку вторгнення, ЗСУ одразу ж почали перешкоджати російським військам, відволікати їхню увагу і завдавати їм збитків у вигляді особового складу і техніки. ЗСУ використовували численні тактичні та оперативні недоліки російських сил (які в багатьох випадках були надто розтягнуті), що дозволило ЗСУ влаштовувати засідки та контратаки.

На думку спостерігачів і аналітиків, російські підрозділи діяли без особливої тактичної витонченості і не як загальновійськові формування, що зробило їх вразливими і непідготовленими до українського опору. Як заявила директор Національної розвідки Авріл Гейнс у Конгресі на початку березня 2022 року: «Ми вважаємо, що Москва недооцінила силу опору України і ступінь внутрішніх військових викликів, які ми спостерігаємо, серед яких погано розроблений план, проблеми з моральним духом і значні проблеми з матеріально-технічним забезпеченням».

Загалом, підготовка і професіоналізм російських підрозділів виявилися набагато нижчими, ніж очікувалося, навіть серед нібито «елітних» підрозділів. Наприклад, елітні, але відносно легко оснащені підрозділи (такі як ВДВ, спецназ і розвідувальні підрозділи) проводили операції, для яких вони не були підготовлені або оснащені, наприклад, просувалися в міські райони, де, як виявилося, зазнавали великих втрат через відсутність підтримки з боку важкої бронетехніки.

Аналітики відзначають, що ці підрозділи зазнали особливо великих втрат, що підірвало російську військову ефективність через їхній високий професіоналізм і співвідношення контрактників і професійних військовослужбовців.

У багатьох випадках російські бронетанкові підрозділи наступали без підтримки піхоти. В одному з прикладів, підрозділи російської національної гвардії (Росгвардії), як повідомляється, просувалися поряд, а іноді і перед російськими військовими силами, очевидно, без належної координації. 

Підрозділи Росгвардії є ключовими військами внутрішньої безпеки, вони не оснащені і не підготовлені для ведення конвенційних бойових дій і, ймовірно, були відправлені в Україну на початку вторгнення, щоб запобігти протестам проти будь-якого нового проросійського українського керівництва.

Аналітики задокументували, що російські підрозділи діяли без зашифрованого зв'язку, часто використовуючи для зв'язку цивільне обладнання.

Крім того, російська армія мала проблеми з системою командування і контролю як на тактичному, так і на оперативному рівнях. По-перше, звіти вказують на те, що на той час не було єдиного російського оперативного командувача. Як наслідок, схоже, що кожне з'єднання і напрямок наступу діяли незалежно, з сумнівним рівнем координації. По-друге, російське командування виявилося неготовим до багатьох аспектів вторгнення, про що свідчить відсутність координації між родами військ (такими як ПКС і Росгвардія) і між підрозділами. Звіти вказують на те, що проблеми зі зв'язком посилили ці проблеми з командуванням і управлінням, що призвело до переміщення офіцерів вищого рангу ближче до лінії фронту і спричинило втрати серед цих офіцерів.

Як повідомляється, кожна військова адміністрація привезла і створила власну штабну структуру, а не об'єдналася під командуванням Західного або Південного військових округів, як очікувала більшість аналітиків.

Порівняно із західними арміями, російські командири мають менші штаби, які допомагають командуванню, і, як правило, знаходяться ближче до лінії фронту, що підвищує ймовірність втрат серед російських офіцерів. Однак багато аналітиків були здивовані кількістю і званнями загиблих офіцерів.

Крім того, російські кібероперації були здебільшого неефективними під час початкового вторгнення, що здивувало аналітиків. Деякі аналітики припускають, що ефективність російських кібероперацій, можливо, свідчить про обмеження кібероперацій в умовах кінетичного конфлікту, а також про структурні обмеження кібероперацій в російських збройних силах.

Можливі наміри і очікування росії

Аналітики продовжують висловлювати припущення щодо початкових цілей і планів росії, яка розпочала наступ на Україну. Багато аналітиків вважають, що очікування росії ґрунтувалися на хибних припущеннях, які підірвали російську стратегію вторгнення. Якщо це так, то хибні політичні припущення, можливо, сприяли встановленню нереалістичних цілей і графіків, нав'язаних російській армії, що частково пояснює непідготовленість і низьку ефективність російських збройних сил.

Американські чиновники і деякі аналітики вважають, що початкова операція росії полягала в тому, щоб «обезголовити» український уряд і покластися на мобільні елітні підрозділи для швидкого захоплення ключових вузлів, подібно до захоплення росією українського Криму в 2014 році. Деякі аналітики припускають, що росія могла побудувати таку стратегію на припущенні, що українська армія буде неефективною, а українське політичне керівництво можна буде легко замінити. Як свідчив директор Центрального розвідувального управління Вільям Бернс перед Комітетом з розвідки Палати представників у березні 2022 року, президент росії Владімір Путін «був упевнений, що він модернізував свою армію і вона здатна здобути швидку, рішучу перемогу з мінімальними витратами. Було доведено, що він помилявся за кожним пунктом».

Аналітики припускають, що Путін та інші російські політики могли дотримуватися цих помилкових припущень частково через погану розвідку і бажання підлеглих доносити до російських керівників лише позитивну інформацію. Нещодавні повідомлення у ЗМІ вказують на те, що ФСБ переоцінила свій вплив та агентурну мережу в Україні, що, можливо, сприяло хибним очікуванням швидкої зміни режиму. Крім того, багато спостерігачів припускають, що відносно невелике коло радників може мати надмірний вплив на Путіна і сприяти формуванню потенційно нереалістичних припущень. До цього кола радників входить міністр оборони Сєргєй Шойгу, який, можливо, переоцінив можливості російської армії.

Березень-травень 2022 року

Після початку березня 2022 року російські війська намагалися пристосуватися до реальності ефективного українського опору. Росія внесла деякі зміни у свої військові операції, зокрема, покращила координацію між підрозділами і намагалася діяти як загальновійськові з'єднання, посилила повітряну підтримку і значно підвищила інтенсивність вогню артилерії та реактивної артилерії. Станом на 7 березня 2022 року, американські офіційні особи вважали, що росія задіяла «майже 100 відсотків» своїх наявних сил в Україні. Російські ПКС збільшили кількість вильотів і операцій, хоча збільшення частоти вильотів також означало і більші втрати.

Наприкінці березня 2022 року російські наступальні дії навколо Києва застопорилися. Не зумівши швидко здобути вирішальну перемогу, росія, схоже, здійснила переоцінку своїх цілей та стратегію щодо досягнення територіальних здобутків на півдні та сході України. 25 березня Міністерство оборони росії провело прес-конференцію, на якій заявило, що росія в основному виконала свої початкові завдання і перейде до другої фази операції, зосередившись на сході України, включаючи Донбас. Радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван заявив 4 квітня 2022 року, що «Росія передислоковує свої сили, щоб зосередити свої наступальні операції на сході і в деяких частинах півдня України. Все вказує на те, що росія намагатиметься оточити і придушити українські сили на сході України».

13 квітня 2022 року флагман Чорноморського флоту Росії, ракетний крейсер класу «Слава» «Москва», за повідомленнями, був уражений двома українськими протикорабельними ракетами Р-360 «Нептун». Російські сили спробували відбуксирувати сильно пошкоджений крейсер назад до порту в Севастополі, але пошкодження були катастрофічними, і корабель зрештою затонув. Загибель корабля надала моральної підтримки українським військам і підірвала російські зусилля, спрямовані на те, щоб загрожувати десантом на Одесу, що потенційно вивільнило українські сили, які захищали місто. Новим флагманом Чорноморського флоту росії є фрегат проєкту 11356 «Адмірал Макаров».

Згодом росія перенаправила сили на підтримку операцій на сході, щоб відрізати українські підрозділи на Донбасі. 12 квітня президент Путін заявив, що «військова операція росії триватиме до її повного завершення», але додав: «Наша мета - допомогти людям на Донбасі, які відчувають свій нерозривний зв'язок з росією». Місцевість на Донбасі сприяла російським військам, з їхньою консолідованою логістикою та перевагою в артилерії.

18 квітня президент України Володимир Зеленський повідомив про новий російський наступ на Донбасі після шквалу російських ракетних ударів по Україні. Російські війська спочатку проводили повільні та поступові розвідки боєм проти українських сил, включаючи використання важкої артилерії та реактивної артилерії для підтримки операцій. Росія зосередилася на тиску на українські сили на південь від Ізюма, на захід від Сєвєродонецька в напрямку Краматорська і Слов'янська, а також з Донецька, щоб створити велике оточення ЗСУ. Російські війська не змогли прорвати українську оборону навколо Ізюма, частково через надто малу кількість підрозділів і поступове розгортання, навіть з підкріпленнями, отриманими після припинення спроби взяти Київ.

Передислокація російських військ з Києва на схід України свідчила про те, що росіяни потребували відпочинку та поповнення після використання більшості своїх боєздатних підрозділів. У цей час аналітики відзначали необхідність підкріплення російських військ не лише для заміни втрат, але й для підтримки подальших російських наступальних операцій. Умови змусили росію виводити підрозділи з іноземних баз для заміни та ротації частин і розгортати приватні військові компанії (в тому числі активно використовувати приватну військову компанію «Вагнер Груп»). Незважаючи на повільні темпи російського просування і потребу в підкріпленнях, директор Національної розвідки Авріл Гейнс засвідчила в Сенатському комітеті з питань збройних сил 20 травня 2022 року, що «за нашими оцінками, президент Путін готується до тривалого конфлікту в Україні, під час якого він, як і раніше, планує досягти цілей, що виходять за рамки Донбасу».

Ключовою військовою ціллю росії було прибережне місто Маріуполь у Донецькій області. Після тижнів бомбардувань і боїв українські війська та велика кількість цивільних були ізольовані на металургійному комбінаті «Азовсталь» у Маріуполі. 21 квітня Путін оголосив, що росія захопила Маріуполь і що російські війська не будуть штурмувати комбінат «Азовсталь», а оточать і заблокують його, незважаючи на постійний опір з боку українських сил. Україна оголосила 16 травня, що наказала своїм військам, які залишилися на «Азовсталі», припинити виконання бойових завдань. Незабаром після цього українські війська почали здаватися і були виведені на територію, контрольовану росією.

Росія також продовжувала використовувати високоточні озброєння великої дальності проти цілей на заході України, але ПКС не прагнули до подальшого панування в повітрі за межами східної України. Росія завдавала ударів високоточними озброєннями великої дальності по об'єктах, які російські офіційні особи називали об'єктами української оборонної промисловості та інфраструктури, намагаючись завдати шкоди і підірвати довгострокові можливості української армії. Однак аналітики відзначають сумнівну точність, можливості і кількість високоточних озброєнь, які все ще є в розпорядженні російських військ. Американські офіційні особи заявили, що більшість високоточних озброєнь, схоже, є крилатими ракетами повітряного базування, які запускаються з бомбардувальників над територією росії.

Травень-вересень 2022 року

Після захоплення Маріуполя росія переорієнтувала зусилля на захоплення ключових міських та інфраструктурних районів Донеччини та Луганщини. Через втрати росія не змогла сконцентрувати достатню бойову міць на кількох напрямках, що змусило її переорієнтувати зусилля на одну мету, одночасно закріпившись на захоплених територіях (наприклад, на Харківщині, Херсонщині та Запоріжжі). До середини травня 2022 року росія виявилася нездатною захопити ключові міста Слов'янськ і Краматорськ, які були ймовірною метою російських переорієнтованих наступальних операцій. Замість цього росія зосередилася на захопленні міст Сєвєродонецьк і Лисичанськ, що дало б їй майже повний контроль над Луганською областю.

На відміну від перших днів вторгнення, бойові дії на Донбасі нагадували більш традиційний конвенційний конфлікт з повільними, але інтенсивними бойовими діями, і росія повернулася до своєї традиційної опори на масоване застосування ствольної та реактивної артилерії. Російські війська, схоже, намагалися відрізати українські сили в Сєвєродонецьку та Лисичанську. На півночі російські війська просунулися на південний схід від Ізюма, захопивши Лиман і спробувавши форсувати річку Сіверський Донець біля Білогорівки, але потрапили під вогонь української артилерії і зазнали великих втрат. На Донбасі росія значною мірою покладалася на ПВК «Вагнер» та підрозділи «ДНР/ЛНР», які значною мірою складалися із примусово мобілізованих.

Збройні сили України продовжували наполегливо захищати територію замість організованого відходу, що змусило деяких аналітиків припустити, що стратегія України полягала в тому, щоб завдати якомога більших втрат російським військам. Тим не менш, російські війська, включаючи чеченську Росгвардію і війська «ДНР/ЛНР», продовжили наступ на Сєвєродонецьк і поступово взяли місто під свій контроль після того, як Україна наказала своїм військам відступити до Лисичанська.

Російські війська продовжували просуватися на північ від Попасної в напрямку Бахмута, погрожуючи відрізати підрозділи ЗСУ та оточити Лисичанськ. Згодом ЗСУ відійшли з Лисичанська на підготовлені оборонні рубежі між Бахмутом і Сіверськом.

Повідомлення щодо російських та українських втрат

Дані про кількість втрат під час бойових дій дуже різняться. Як правило, джерела надають діапазони або оцінки можливих втрат через невизначений і мінливий характер оцінок. Нижче наведено деякі оцінки, згадані в різних повідомленнях преси до вересня 2023 року:

- У січні 2023 року голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі заявив, що росія втратила «значно більше 100 000» солдатів убитими і пораненими;

- У лютому 2023 року Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) підрахував, що «за перший рік війни в Україні росія зазнала більше бойових втрат, ніж у всіх війнах з часів Другої світової війни разом узятих»;

- У квітні 2023 року деякі ЗМІ підрахували, що загальні втрати російських і українських військ склали понад 350 000 осіб;

- У травні 2023 року речник Ради національної безпеки США Джон Кірбі заявив, що за попередні п'ять місяців було вбито або поранено щонайменше 100 000 російських бойовиків, щонайменше половина з них - з приватної військової компанії «Вагнер Груп»$

- У липні 2023 року «Медіазона» та «Медуза», використовуючи «записи з Національного реєстру актів цивільного стану та дані Федеральної служби державної статистики (Росстат)», підрахували, що станом на «кінець травня 2023 року на війні загинуло приблизно 47 000 російських чоловіків у віці до 50 років». Якщо бути абсолютно точними, то з імовірністю 95% можна стверджувати, що справжня кількість жертв становить від 40 000 до 55 000. Ця оцінка не враховує втрати Донецької Народної Республіки (ДНР) і Луганської Народної Республіки (ЛНР;

- У серпні 2023 року «Медіазона» та BBC підтвердили 30 698 російських бойових втрат, використовуючи загальнодоступні дані;

- У серпні 2023 року New York Times повідомила, що, за оцінками американських чиновників, Україна та росія втратили загалом майже 500 000 убитими та пораненими.

Під час боїв за Сєвєродонецьк і Лисичанськ ЗСУ зазнали значних втрат, у тому числі серед досвідчених ветеранів, які добровільно вступили до лав Сил територіальної оборони (ТРО) та резервних підрозділів. ЗСУ розбила ядро своїх маневрених з'єднань на менші підрозділи, щоб очолити локальні контратаки і підтримати підрозділи ТРО та резервістів, які утримували оборонні позиції. Багато контрнаступів ЗСУ, наприклад, під Харковом, сповільнилися, оскільки російські підрозділи перегрупувалися, а сили ЗСУ зосередилися на обороні підконтрольних Україні районів Донбасу, залишивши підрозділи ТРО захищати лінію фронту, але не маючи змоги розпочати подальші наступальні дії.

ЗСУ також зіткнулися з проблемами безпечного зв'язку та координації між ТРО і регулярними підрозділами, а також з гострою потребою в артилерійській підтримці та важкому озброєнні.

Починаючи з середини травня 2022 року, ЗСУ почали отримувати значні партії американських та західних артилерійських систем, зокрема американську 155-мм гаубицю M777 та боєприпаси до неї. Допомога у сфері безпеки була критично важливою для підтримки операцій ЗСУ та протидії російській перевазі в ствольній та реактивній артилерії, оскільки ЗСУ відчували нестачу боєприпасів та запчастин для своїх радянських/російських артилерійських систем. Тим не менш, час на підготовку і загальний дефіцит призвели до того, що більшість підрозділів ЗСУ все ще покладаються на старі радянські/російські системи в очікуванні нової західної зброї. У липні Україна почала отримувати американські реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) М270 і «високомобільні артилерійські реактивні системи» (HIMARS) М142, що дозволило ЗСУ значно покращити можливості наведення на ціль, в тому числі збільшило дальність і точність стрільби. За попередніми оцінками американських офіційних осіб та інших спостерігачів, ЗСУ ефективно використовують ці системи, в тому числі для ураження ключових об'єктів російського командування і управління, логістики і транспортної інфраструктури. Однак одним із значних викликів є обслуговування і ремонт величезної кількості західних систем, отриманих ЗСУ, кожна з яких має різні стандарти і вимоги до експлуатації.

Протягом решти липня російські війська намагалися перегрупуватися і взяти «оперативну паузу» після того, як зазнали значних втрат під час захоплення Сєвєродонецька і Лисичанська. Росія, ймовірно, виснажила більшу частину своїх сил і потребувала часу на переобладнання, поповнення запасів і реорганізацію. Протягом наступних тижнів російські війська не досягли значного територіального прогресу, окрім невеликих успіхів між Сіверськом і Бахмутом, і, схоже, зосередилися на зміцненні свого контролю над існуючою територією. Росія все більше покладалася на ПВК «Вагнера» і сили «ДНР/ЛНР» для розвідки позицій ЗСУ, а потім спрямовувала ствольну і реактивну артилерію після контакту. З відкритих джерел продовжували надходити повідомлення про низький моральний дух російських солдатів, а також повідомлення про те, що російські солдати відмовлялися воювати, розривали контракти до відправлення або відмовлялися виконувати накази своїх командирів.

На початку серпня 2022 року, коли російські наступальні операції зупинилися, почалася поступова патова ситуація і війна на виснаження. Росія продовжувала деякі наступальні операції в напрямку Бахмута та Авдіївки Донецької області. ЗСУ, схоже, готувалися до переходу від оборонних до наступальних операцій.

Україна почала здійснювати серію партизанських атак (включно з ліквідаціями) проти посадових осіб в окупованих росією регіонах, російської урядової інфраструктури, а також ключових авіабаз і пунктів постачання в Криму. Ці атаки, здійснені українським спецназом і місцевими прихильниками, безпілотниками і ракетними ударами, дестабілізували контроль російської армії над регіоном і змусили росію спрямувати більше сил на боротьбу з повстанцями і забезпечення внутрішньої безпеки.

ЗСУ розпочали підготовку до контрнаступу, завдаючи ударів по Херсонщині та Криму, щоб послабити російські можливості та перешкодити поповненню своїх сил на Херсонщині, включаючи атаки на ключові логістичні об'єкти та мости, що з'єднували окуповану Херсонщину з рештою окупованого півдня України. За словами голови Об'єднаного комітету начальників штабів США генерала Марка А. Міллі, до 8 вересня Україна завдала понад 400 ударів з комплексу HIMARS. Ці удари, ймовірно, серйозно ускладнили постачання російської логістики та артилерійських боєприпасів, оскільки були націлені на раніше недоступні склади.

Росіяни змушені тримати великі запаси боєприпасів поблизу лінії фронту для поповнення боєприпасів через те, що вони покладаються на артилерію. Ці запаси є особливо вразливою і важливою мішенню, особливо для систем великої дальності, таких як HIMARS.

ЗСУ також розгорнули на своїх винищувачах МіГ-29 радянського виробництва «високошвидкісні протирадіолокаційні ракети» (HARM), які використовуються для ураження радарів або систем радіоелектронної боротьби. Російські війська, як видається, передислокувалися з Донеччини та Луганщини на південь України в рамках підготовки до наступу ЗСУ.

Росія побудувала кілька ліній оборони, готуючись до наступу ЗСУ. Включно з військами «ДНР», росія зосередила значну частину своїх залишків підрозділів ВДВ і спецназу (однак, як показали ранні етапи вторгнення, вони часто недостатньо оснащені для захисту від великих звичайних сил), а також різні інші звичайні російські війська.

Спостерігачі відзначали повідомлення про підготовку України до наступу протягом декількох місяців, але сумнівалися, що ЗСУ мають достатньо підготовленого особового складу і достатню кількість техніки (наприклад, танків і бронемашин для швидкого транспортування піхоти) для проведення наступальних операцій, а також можливі ризики піддавати інші фронти контратаці з боку російських військ, відволікаючи на себе ресурси.

Наступальна операція на Херсонщині

29 серпня 2022 року Україна розпочала довгоочікуваний наступ у Херсонській області на півдні. Американські посадовці спочатку вважали, що цей наступ був частиною стратегії «формування», спрямованої на покращення позицій ЗСУ для майбутніх контрнаступів.За деякими повідомленнями, українські сили за порадою американських посадовців вирішили, що менший наступ дасть ЗСУ гнучкість для розгортання ресурсів на інших фронтах і проведення численних контрнаступів проти вразливих російських позицій.

На початку вересня 2022 року наступальні операції ЗСУ досягли невеликого, але стійкого прогресу на трьох фронтах на Херсонщині, відтіснивши частину російських сил. Сили ЗСУ наштовхнулися на значний і рішучий опір, включно з інтенсивним використанням артилерії та повітряної підтримки. Водночас ЗСУ розпочали наступ на іншому фронті, у північно-східній частині Харківщини.

Харківська наступальна операція

У Харківській області ЗСУ, схоже, використали слабке місце в російській обороні і звільнили кілька міст (наприклад, Балаклію) на початку вересня 2022 року, що потенційно відкрило можливість для наступу на ключовий вузол постачання - Куп'янськ. Звіти документують, що війська Росгвардії, не підготовлені і не оснащені для ведення бойових дій на фронті, і менш якісні війська ЛНР укомплектовували російські позиції. ЗСУ, як видається, консолідували приблизно п'ять-шість бригад для початку контрнаступу. ЗСУ виграли від того, що росія стягнула свої найбільш боєздатні війська на південь до Херсонщини, а також від очевидних прорахунків російської розвідки і командування, оскільки росія не змогла виявити нарощування сил і засобів ЗСУ і організувати скоординовану реакцію. Збройні сили України, з танками і бронетехнікою на чолі, швидко використали свій прорив за допомогою високомобільних підрозділів, які просувалися в тил російських військ, влаштовуючи засідки і відрізаючи російські підкріплення. Збройні сили України також розпочали наступальні дії на південь від Ізюма і Лиману, щоб чинити тиск на російські війська, погрожуючи відрізати російські війська в цьому районі.

Президент Зеленський у телевізійній промові похвалив 25-ту повітряно-десантну бригаду, 80-ту десантно-штурмову бригаду та 92-гу механізовану бригаду, але спостерігачі відзначили й інші підрозділи, присутні в початковому наступі.

10 вересня російські війська оголосили про відхід з Ізюма, що стало символічною заявою після майже повного розгрому російських сил у цьому районі. Крах російських сил призвів до того, що ЗСУ просувалися так швидко, що командування ЗСУ не могло встежити за своїми підрозділами. Міністр оборони України Олексій Рєзніков заявив, що наступ пройшов «краще, ніж очікувалося», і що Україна зосередилася на консолідації та обороні відвойованої території. 11 вересня росія оголосила, що відвела всі сили на захід від річки Оскіл, а Україна повернула собі понад 1000 квадратних миль території і майже всю раніше окуповану територію в Харківській області.

У цей період російські війська продовжували дезінтеграцію, включаючи підкріплення, такі як 90-та танкова дивізія і новостворений 3-й армійський корпус, які були перекинуті для стабілізації російських позицій. Після повернення Ізюма ЗСУ просунулися через річку Оскіл до Луганщини в напрямку ключового вузлового міста Лиман, що має вирішальне значення для зусиль росії просунутися далі вглиб Донеччини.

Оголошення росією анексії територій України

30 вересня Путін оголосив, що росія анексує українські області Донецьку, Херсонську, Луганську та Запорізьку. Ця заява була зроблена в розпал кількох успішних наступальних операцій ЗСУ і була визнана незаконною більшістю міжнародної спільноти. Оголошення Путіна про анексію, можливо, мало на меті підтвердити відданість росії війні, попри невдачі, і відповідало ескалюючій риториці Путіна, який пов'язував конфлікт в Україні з більш масштабним конфліктом між росією і Заходом. Незаконно заявивши про анексію цих регіонів, Путін поклав край будь-якій безпосередній перспективі переговорів або дипломатичного врегулювання цієї війни. Оголосивши ці території частиною росії, Путін також відкрив можливість розгортання призовників, які не можуть бути примусово відправлені за кордон без оголошення стану війни.

Кадрові проблеми росії

У відповідь на великі втрати і недостатню кампанію рекрутингу, а також з метою відкласти офіційне відправлення призовників на фронт, президент росії Владімір Путін оголосив «часткову мобілізацію» у вересні 2022 року чисельністю 300 000 осіб. Початкова мобілізація була позначена плутаниною і загальним призовом місцевих і регіональних чиновників для виконання квот, замість більш цілеспрямованої мобілізації тих, хто має нещодавній військовий досвід або технічні навички. Наприкінці жовтня Путін оголосив про завершення мобілізації, але так і не підписав офіційного указу про її припинення. На початку грудня 2022 року Путін оголосив, що близько 80 000 мобілізованих будуть розгорнуті в бойових частинах, 70 000 виконуватимуть допоміжні та оборонні функції, а 150 000 проходитимуть навчання в росії або білорусі. Також у грудні росія оголосила про кілька великих структурних змін у збройних силах, включаючи збільшення чисельності армії до 1,5 мільйона осіб (у тому числі 695 000 контрактників) і створення нових підрозділів.

Більшість аналітиків сходяться на думці, що єдиний спосіб досягти такого рівня укомплектування - це мобілізація або збільшення призову на строкову службу. 12 вересня 2022 року президент Путін заявив, що за останні шість місяців 270 000 осіб добровільно записалися на службу в армію (на додаток до мобілізованих), і додав, що до 1 500 осіб вступають «щодня». Ця цифра, ймовірно, сильно завищена, і вона, швидше за все, відображає загальну кількість нових військовослужбовців, а не тих, хто добровільно підписав контракт, включно з деякими мобілізованими, а також призовниками, на яких чинився тиск або яких примушували підписати контракт, щоб вони стали професійними солдатами. Російська армія також почала вербувати в'язнів з російських в'язниць, копіюючи практику приватної військової компанії «Вагнер Груп».

Великі втрати серед старших солдатів-контрактників і молодших офіцерів продовжують перешкоджати здатності російської армії готувати нові кадри, оскільки більшість тренувань проводяться на рівні підрозділів саме цими кадровими військовослужбовцями. Через нагальну потребу в підкріпленні для стабілізації російських позицій, росіяни відправили на фронт багато мобілізованих з мінімальною підготовкою і обмеженим спорядженням. Принаймні частина мобілізованих пройшла подальшу підготовку, щоб або сформувати нові підрозділи, або стати більш боєздатною заміною у відновлених підрозділах. Підготовка мобілізованого особового складу також має бути скоординована з весняним і осіннім циклами призову, що ще більше напружує обмежені можливості росії у підготовці новобранців.

Незважаючи на перешкоди і хаотичний характер першої хвилі мобілізації, російська влада розпочала процес створення більш впорядкованих структур і процесів для майбутніх призовів і усвідомлює потенційні внутрішньополітичні наслідки нової хвилі мобілізації. Для того, щоб отримати новий особовий склад і відкласти подальшу мобілізацію, російська влада звернулася до різноманітних стратегій «тіньової мобілізаціїЗ. Ці стратегії поєднують стимули, такі як високі зарплати і збільшення пільг, із заходами, спрямованими на те, щоб ускладнити ухилення або відстрочку. Росія ухвалила низку законодавчих змін, спрямованих на збільшення кількості призовників, включаючи електронні повістки і створення цифрового реєстру, а також підвищення максимального призовного віку до 30 років (з 27 років) і офіцерського складу до 70 років (з 65 років).

Жовтень 2022 - березень 2023

На початку жовтня 2022 року ЗСУ продовжували розвивати свій успіх і відтіснили російські війська назад до Луганщини. ЗСУ захопили ключовий вузол Лиман, який раніше був ареною важких боїв у травні 2022 року. Російські війська продовжували відступати, залишаючи значну кількість військової техніки (в тому числі танки та артилерійські боєприпаси), що сприяло подальшому наступу ЗСУ.

З моменту  прибуття гаубиць М777 у квітні ЗСУ все більше покладалися на західну артилерію і боєприпаси, оскільки запаси боєприпасів для артилерії радянських і російських часів скоротилися до критично низького рівня. Надання західних артилерійських систем та їхня здатність до точного наведення виявилися вирішальними у спроможності ЗСУ підтримувати наступальні операції.

На відміну від розгрому російських сил на Харківщині, ЗСУ зіткнулися з жорстким і рішучим опором на Херсонщині. Як зазначалося вище, росія перекинула деякі з найбільш боєздатних сил, що залишилися, готуючись до очікуваного наступу ЗСУ на півдні. Після того, як українські війська відвоювали частину території в Херсонській області, російські війська відійшли на підготовлені оборонні рубежі, що призвело до значних втрат ЗСУ. Західна безпекова допомога (така як M777 і HIMARS) знову виявилася вирішальною, надавши ЗСУ можливість наносити удари на великі відстані, щоб ізолювати російські сили, націлившись на командні пункти, логістику і мости.

Водночас ЗСУ продовжували демонструвати гнучкість та інноваційність, завдаючи численні удари вглиб росії. 8 жовтня Україна підірвала частини Керченського мосту, що з'єднує окупований Крим з росією. У відповідь росія запустила понад 80 ракет і два десятки безпілотників, щоб атакувати понад 20 українських міст. У грудні 2022 року Україна також двічі атакувала російську авіабазу в Енгельсі, де дислокується частина російських стратегічних бомбардувальників, знову продемонструвавши здатність України наносити удари в глибині росії.

Раніше мали місце незрозумілі вибухи і повідомлення про напади на військові об'єкти, але українські офіційні особи відмовлялися їх коментувати.

Станом на осінь 2022 року частина бойового імпульсу перейшла до України, і росія зіткнулася з перспективою поразки на кількох фронтах. Російські війська страждали від нестачі особового складу, зменшення запасів техніки та боєприпасів, а також низького морального духу. Після цих російських невдач, можливо, Путін почав отримувати більш точне уявлення про стан російських військ і про те, що поточна стратегія Росії і її звичайні сили в Україні були недостатніми.

У відповідь на це Путін на початку жовтня 2022 року призначив нового командувача Об'єднаної групи російських військ в Україні генерала Сєргєя Суровікіна. Маючи репутацію компетентного, хоча і жорстокого генерала, Суровікін поставив собі за мету зупинити російські втрати і стабілізувати лінію фронту. Для цього Суровікін прийняв більш оборонну стратегію, включаючи будівництво розгалужених, взаємопов'язаних оборонних ліній на півдні України. Тисячі мобілізованих військовослужбовців були негайно відправлені на фронт, часто з обмеженою підготовкою і спорядженням. Незважаючи на низьку якість, ці свіжі війська дозволили росії зміцнити свої позиції, а в деяких випадках - навіть провести ротацію і дати відпочити підрозділам. Командувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний прямо заявив: «Російська мобілізація спрацювала. Це неправда, що їхні проблеми настільки жахливі, що ці люди не будуть воювати. Вони будуть воювати».

Водночас, можливо, внаслідок зростаючої внутрішньої незгоди щодо ведення війни, росія розпочала нову ударну кампанію, спрямовану на ключові об'єкти енергетичної інфраструктури по всій Україні. Незважаючи на поширену оцінку, що російські запаси високоточних боєприпасів великої дальності вичерпуються, Росія продовжувала здійснювати такі атаки (включно з важкими ракетними обстрілами в листопаді і грудні 2022 року). Щоб компенсувати зменшення своїх запасів і обмеження на виробництво нових високоточних озброєнь, росія імпортувала іранські безпілотники, щоб поповнити свої запаси високоточних боєприпасів. Використання дешевих, але ефективних іранських безпілотників змушує українську ППО витрачати свої обмежені боєприпаси, що потенційно ставить Україну перед вибором: чи надавати пріоритет протиповітряній обороні об'єктів критичної інфраструктури, чи своїм військам на фронті. Крім того, виснаження української протиповітряної оборони також дозволить ПКС діяти більш вільно, на відміну від їхніх нинішніх ризикованих операцій над Україною.

У листопаді 2022 року росія оголосила про відведення своїх військ з Херсона на більш захищені рубежі на схід від Дніпра. Росія змогла вивести деякі зі своїх найбільш боєздатних підрозділів у належному стані, зберігши їх для очікуваних наступальних дій взимку і навесні. Схоже, що Путін погодився на виведення військ з Херсона після того, як, за повідомленнями, місяцями відмовляв російській арміїх у відступі з їхніх вразливих позицій.

Зі створенням більш захищених ліній оборони та введенням нового мобілізованого особового складу росія змогла стабілізувати свої позиції, в тому числі призупинити подальші наступальні дії ЗСУ з метою звільнення ключових міст Кремінна та Сватове в Луганській області. Більшість бойових дій незабаром стали виснажливими, а відносно тепла зима обмежила здатність будь-якої зі сторін здійснювати швидкі наступальні маневри через вологу та багнисту місцевість. Російська тактика адаптувалася: російські війська проводять розвідувальні операції з метою виявлення та сковування позицій ЗСУ, які потім атакуються більш дрібними професійними підрозділами. Російські війська також пристосувалися до впровадження Хаймарсів та іншої високоточної ударної зброї, розпорошивши центри логістики і командування, а також більш ефективно використовуючи засоби радіоелектронної боротьби.

Лише через три місяці Суровікін був замінений начальником Генерального штабу Валерієм Герасимовим на початку січня 2023 року. Заміна відбулася всупереч поширеній оцінці, що Суровікін був одним з найздібніших російських командирів; йому приписували стабілізацію російських позицій після успішних українських наступальних операцій. Існує думка, що заміна Суровікіна могла продемонструвати нереалістичні очікування російських політиків щодо бойових дій. Хоча, можливо, Путін почав отримувати більш точну інформацію про стан російської армії, російська риторика і заявлені цілі свідчать про те, що продовжує існувати невідповідність між очікуваннями і наявними ресурсами. Директор Національної розвідки Авріл Гейнс у грудні 2022 року зазначила: «Я думаю, що він [Путін] стає більш поінформованим про виклики, з якими стикається армія в росії, але нам все ще не зрозуміло, чи має він на цьому етапі повну картину того, наскільки складними є їхні завдання».

Після відходу російських військ з Херсона обидві сторони зосередилися на відновленні сил і накопиченні техніки та боєприпасів для підготовки до очікуваних весняних наступальних дій. У грудні 2022 року головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний заявив: «Зараз важливіше зосередитися на накопиченні ресурсів для більш тривалих і важких боїв, які можуть розпочатися наступного року». Також у грудні Сполучені Штати оголосили, що почнуть проводити загальновійськову підготовку підрозділів ЗСУ, включаючи підготовку персоналу батальйонного і бригадного рівнів для управління операціями. Сполучені Штати і західні союзники також зобов'язалися поставити Україні різноманітні бронетранспортери, бойові машини піхоти і велику кількість західних танків (насамперед, основних бойових танків типу «Леопард»). Офіційні особи сподівалися, що завдяки поєднанню передової підготовки з новими західними танками і бронемашинами ЗСУ отримають можливість проводити більш ефективні наступальні операції з меншими втратами.

Нові українські підрозділи для контрнаступу

Поряд із наданням Україні зброї, США та їхні союзники у грудні 2022 року взяли на себе зобов'язання підготувати нові українські підрозділи, які будуть використані в якості переднього краю контрнаступу, що розпочався влітку 2023 року. Дев'ять бригад ЗСУ (чисельністю приблизно 3500-4000 військовослужбовців кожна) були підготовлені і оснащені західними партнерами, ще три бригади були оснащені Україною. На додаток до цих 12 бригад, Україна організувала 9 бригад у складі Міністерства внутрішніх справ; ці підрозділи перебувають під командуванням військових і діють на підтримку ЗСУ. Сім бригад МВС входять до складу Національної гвардії, і по одній - до складу Національної поліції та Прикордонних військ. Хоча вони легше оснащені, ніж регулярні бригади ЗСУ, багато з цих бригад мають великий бойовий досвід.

Західна підготовка складалася з двох основних компонентів. Першим компонентом була підготовка українських підрозділів на західній техніці, такій як БМП чи ББМ штибу Bradley. Замість того, щоб розпорошувати нову техніку на всі підрозділи ЗСУ, окремі системи були розгорнуті в окремих підрозділах для підвищення рівня їхньої обізнаності та компетентності.

Другий компонент був зосереджений на переході ЗСУ до проведення загальновійськових операцій за зразком НАТО і відході від радянської військової спадщини. Загальновійськові операції - це спільне застосування можливостей кожного роду військ (артилерії, бронетехніки, піхоти і т.д.) для одночасних, а не окремих і послідовних дій. Західні офіційні особи стверджували, що навчання загальновійськовим операціям дасть змогу ЗСУ максимально використати можливості, надані новою безпековою допомогою, і допоможе прорвати оборону російських військ, що укріпилися.

Західні тренувальні зусилля зіткнулися з кількома перешкодами. По-перше, майже весь особовий склад нових підрозділів ЗСУ - це новобранці, а не досвідчені військовослужбовці. Тому їх потрібно спочатку навчити базовим піхотним навичкам. 

По-друге, загальновійськові операції є складними і важкими. Загалом, західні прмії готують підрозділи до проведення загальновійськових операцій протягом декількох місяців, тоді як нові підрозділи Збройних Сил України мають лише кілька тижнів підготовки. Нарешті, незважаючи на перші кроки до переходу до доктрини НАТО, ЗСУ все ще покладаються переважно на радянську систему командування і управління, особливо під час організації операцій вищого рівня.

Починаючи з січня 2023 року, росія розпочала низку локальних наступальних операцій на півдні (навколо Вугледара), продовжила наступальні дії з метою захоплення Бахмута і провела контрнаступ на Луганщині навколо Кремінної, замість того, щоб продовжувати оборонну стратегію, яку розробив генерал Суровікін. Спочатку було незрозуміло, чи були ці наступи пробними атаками, чи початковою частиною очікуваного весняного наступу. Однак незабаром стало очевидно, що це були основні наступальні дії росії, а не підготовчі атаки, оскільки росія задіяла багато своїх професійних підрозділів (таких як ВДВ і морська піхота), обладнання та боєприпаси, що залишилися в її розпорядженні. Мобілізація допомогла росії задовольнити нагальну потребу в особовому складі і стабілізувати свої лінії, але вона забезпечила достатню кількість особового складу лише для поповнення втрат, а не для створення нових підрозділів. Крім того, більшість цього особового складу була кинута на фронт без належної підготовки до наступальних операцій і з обмеженим керівництвом через великі втрати серед молодших офіцерів. Росія не змогла подолати опір ЗСУ і зазнала великих втрат, частково через те, що зробила ставку на лобові атаки та інші раніше невдалі стратегії.

Наприклад, елітні 155-та і 40-ва бригади морської піхоти росії зазнали значних втрат і втратили «десятки» танків і бронетранспортерів під час неодноразових лобових атак на добре укріплені позиції ЗСУ. За повідомленнями, генерал-полковник Рустам Мурадов, який тоді очолював Східний військовий округ і командував штурмом Вугледара, був звільнений у відповідь.

Час наступу росії був під питанням і, можливо, був результатом нетерпіння з боку російського керівництва. Призначення Гєрасімова, ймовірно, свідчило про його готовність розпочати наступальні операції, незважаючи на стан збройних сил. Російське керівництво також, ймовірно, прагнуло досягти певних територіальних здобутків до того, як обіцяна західна безпекова допомога (наприклад, нові західні танки) буде розгорнута на полі бою. Розпочавши свій головний наступ на ранньому етапі, росія витратила цінний персонал, техніку та боєприпаси, які могли знадобитися їй навесні для захисту від очікуваного контрнаступу України.

Незважаючи на провал зимового наступу росії, деякі західні посадовці залишалися скептично налаштованими щодо здатності ЗСУ завдати рішучої поразки російській армії у найближчому майбутньому. Під час прес-конференції в січні 2023 року голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Міллі заявив: «Отже, з військової точки зору, я все ще стверджую, що цього року буде дуже, дуже важко витіснити російські війська військовим шляхом. Це не означає, що цього не може статися, це не означає, що цього не станеться, але це буде дуже, дуже складно».

Квітень 2023 року - осінь 2023 року

Навесні 2023 року ситуація продовжувала змінюватися на користь України, оскільки ЗСУ продемонстрували значну гнучкість і стійкість, захищаючись від російських наступальних дій. Після того, як росія витратила більшу частину свого наступального потенціалу, що залишився під час зимового наступу, обидві сторони зосередилися на Бахмуті, де ПВК «Вагнер» вела жорстокі бої за захоплення символічно важливого для України міста. 

Битва за Бахмут

З літа 2022 року Бахмут і навколишні населені пункти стали ареною інтенсивних бойових дій, більшу частину яких з російського боку вела приватна військова компанія «Вагнер». Аналітики продовжують обговорювати цінність Бахмута, загалом погоджуючись, що він має тактичну корисність, але мало стратегічного значення. Обидві сторони, схоже, зосередилися на символічному значенні міста: росія намагається представити його захоплення як частину своєї обіцянки захопити всю Донецьку область, а Україна прагне продемонструвати свою рішучість захищати всю свою територію.

У боротьбі за Бахмут ПВК «Вагнер» та її керівник Євгєній Прігожин намагалися підвищити свій статус, представляючи ПВК «Вагнер» як більш боєздатну і компетентну бойову силу, ніж російська арміяі. За повідомленнями, Прігожин розглядав захоплення Бахмута як спосіб підвищити свій авторитет серед російського керівництва та утвердити позицію «Вагнера» як незалежної інституції в росії. Щоб компенсувати зменшення артилерійської підтримки, Вагнер покладався на переважну кількість живої сили, щоб виснажити ЗСУ. Вагнер активно вербував в'язнів у в'язницях і використовував їх у масованих атаках «людськими хвилями», зазнаючи при цьому значних втрат.

Замість того, щоб відступити, ЗСУ спрямували на оборону Бахмута значні ресурси, включно з найкращими та найдосвідченішими підрозділами, а також підрозділами сил територіальної оборони. ЗСУ та українське керівництво вважали, що оборона Бахмута може призвести до виснаження російських сил і створити сприятливий баланс сил для переходу ЗСУ в контрнаступ. Хоча співвідношення втрат, ймовірно, було на користь України, російські втрати в основному складалися із засуджених, завербованих з в'язниць, тоді як втрати ЗСУ складалися з найдосвідченіших військовослужбовців.

Протягом дев'яти місяців інтенсивність і зосередженість кожної зі сторін сконцентрувалися на Бахмуті, оскільки російські наступальні операції в інших частинах України не досягли значного успіху до початку 2023 року. Сили «Вагнера» отримували матеріально-технічну та іншу підтримку від російських військ (включно з деякими підрозділами ВДВ, що воювали разом з «Вагнером»), але напруженість у відносинах між Прігожиним і російським військовим керівництвом продовжувала зростати, оскільки Прігожин приписував собі всі заслуги за будь-який успіх. До травня 2023 року сили «Вагнера» закріпилися на висотах навколо Бахмута і неухильно змушували ЗСУ відступати до околиць міста. Наприкінці травня Прігожин оголосив про захоплення Бахмута і заявив, що «Група Вагнера» передасть контроль над містом регулярним російським військам.

Поки тривали бої в Бахмуті та навколо нього, обидві сторони продовжували відновлювати свої сили, а росія продовжувала зміцнювати свою оборону на півдні України, зокрема в окупованій Запорізькій області.Росія також продовжувала тривалу кампанію ракетних ударів і ударів безпілотниками, головним чином спрямованих на ключові міські центри та об'єкти цивільної інфраструктури. Ці удари змусили ЗСУ відволікти і витратити важливі засоби протиповітряної оборони подалі від лінії фронту на захист міських центрів, що є можливою метою російських ударів. Якщо українська протиповітряна оборона буде виснажена, це може дозволити ПКС вільно діяти над Україною. Українська оборона була посилена розгортанням передових західних систем протиповітряної оборони, в тому числі систем Patriot, що постачаються з США.

За словами одного з аналітиків, «загроза, яку ПКС можуть становити для України у війні, що триває, майже повністю залежить від того, чи зможе Україна утримати своє покриття [наземного ППО] поблизу лінії фронту». 

Українські сили також розпочали серію атак і операцій, спрямованих на дестабілізацію російських військ напередодні очікуваного наступу України. ЗСУ та українські розвідувальні підрозділи почали наносити удари вглиб окупованої території України та росії. Велика Британія надала Україні високоточну ракету дальнього радіусу дії Storm Shadow, яку ПС ЗСУ почали використовувати для атак на ключові цілі. Storm Shadow - а згодом і французька версія SCALP-EG - дозволила Україні наносити удари по російських командних і логістичних центрах, які були розпорошені після запровадження HIMARS влітку 2022 року. У травні 2023 року два добровольчі підрозділи російських громадян, яких підтримувала Україна, здійснили серію рейдів у південну частину Бєлгородської області росії, на короткий час захопивши кілька сіл. Україна також розпочала те, що згодом стало серією атак безпілотників на Москву, в тому числі на Кремль.

На додаток до оперативних адаптацій, таких як розпорошення командування і управління та логістики, росія також скоригувала використання засобів радіоелектронної боротьби, щоб пом'якшити наслідки HIMARS. 

ЗСУ почали промацувати російські оборонні лінії, шукати слабкі місця і намагатися змусити російські війська бути в здогадках про наміри України напередодні контрнаступу, що насувався. Нові підрозділи ЗСУ, підготовлені і оснащені на Заході, мали склатсти вістря контрнаступу, сподіваючись прорвати російську оборону, що потім могло бути використано резервними підрозділами. Хоча ЗСУ продемонстрували, що вони можуть бути ефективною силою в оборон, було незрозуміло, чи зможуть вони провести широкомасштабні наступальні операції проти укріплених російських військ. Як зазначалося вище, підготовка і згуртованість цих нових підрозділів були невизначеними, оскільки більшість новобранців не мали бойового досвіду або мали його дуже мало. Крім того, ЗСУ значною мірою покладалися б на артилерію для підтримки наступу, і було незрозуміло, чи мають нові підрозділи достатньо обладнання для прориву мінних полів або достатню підготовку для прориву через російські оборонні лінії.

Українські офіційні особи також критикували повільне надання обіцяної допомоги у сфері безпеки, заявляючи, що повільні поставки відкладають контрнаступ. 

Російські війська почали перегрупування після катастрофічного зимового наступу, і це завдання полегшилося після того, як ПВК «Вагнер» очолила битву за Бахмут. Росіяни, схоже, більше не використовують батальйонні тактичні групи; ті професійні підрозділи, що залишилися, діють як ротні тактичні групи і розгортаються як мобільні резерви або ударні групи. Для проведення наступальних операцій росія реорганізувала багато своїх підрозділів у «штурмові загони», які є меншими за розміром підрозділами, створеними для атаки і захоплення українських позицій. Однак через втрати майже кожен російський підрозділ, ймовірно, повністю або частково складається з мобілізованих військовослужбовців з різним ступенем компетентності та підготовки.

Зокрема, рештки підрозділів ВДВ, схоже, є основним ударним елементом російської армії. Крім того, росія все більше покладається на піхоту без підтримки танків або бойових броньованих машин, на відміну від ранніх фаз війни, що, можливо, пов'язано з втратами важкої техніки, а також з необхідністю зберегти техніку для можливих майбутніх наступальних дій.

Росіяни продовжували страждати від проблем з командуванням і контролем, з очевидним розривом зв'язку між командирами на місцях і вищим керівництвом у Москві, що, ймовірно, сприяло постійній ротації російських командирів в Україні. Росія продовжувала замінювати старших офіцерів. Крім того, в соціальних мережах продовжували з'являтися скарги від російських солдатів, які критикували нестачу обладнання і погане керівництво. Ця нестабільність підкреслила відсутність зв'язку і координації між вищим керівництвом і місцевими командирами. Нестабільність російського командування і контролю загрожувала знизити ефективність російської армії і дозволила ЗСУ скористатися відсутністю комунікації.

За повідомленнями, це стосується генерал-полковника Міхаіла Тєплінского, командувача ВДВ, який був звільнений від командування в січні, але відновлений у квітні завдяки своїй репутації ефективного і здібного командира.

Очікування контрнаступу ЗСУ зростали протягом травня. Дехто стверджував, що ці очікування ігнорували ймовірну реальність важких боїв, які очікують на нас попереду. Українські та західні посадовці визнавали труднощі, пов'язані з російськими оборонними укріпленнями.Виглядало так, що на українське керівництво чинився тиск з метою продемонструвати, що воно може використати західну безпекову допомогу для розгрому російських сил. Деякі західні та українські посадовці побоювалися, що без успіху підтримка України може зменшитися, а тиск на Україну з метою примусити її до переговорів з росією може посилитися.

Контрнаступ України влітку 2023 року

Довгоочікуваний контрнаступ України з метою відвоювання окупованих росією територій на півдні та сході України розпочався на початку червня 2023 року, але наштовхнувся на сильніший, ніж очікувалося, опір, що змусило ЗСУ скоригувати тактику і досягти поступових успіхів проти укріплених російських позицій. Як росія, так і Україна продовжують зазнавати важких втрат, втрат техніки та виснаження артилерійських боєприпасів. Можливість ротації, поповнення і відновлення сил, ймовірно, впливатиме на здатність кожної зі сторін підтримувати операції. Для ЗСУ здатність сконцентрувати достатню кількість сил за достатньої підтримки, ймовірно, вплине на майбутній успіх наступу, особливо в умовах, коли росія продовжує спроби відволікти сили ЗСУ з півдня, здійснюючи атаки в північно-східних районах Харківської та Луганської областей України.

Наприкінці травня 2023 року ЗСУ досягли певних успіхів на флангах Бахмута, відтіснивши російські війська. 3-я окрема штурмова бригада ЗСУ прорвала низку російських ліній, використовуючи прогалини та очевидну відсутність координації між ПВК «Вагнера» та російськими армійськими підрозділами, що відходили. Україна продовжувала розвідку боєм та атакувати російські сили, в тому числі шляхом вторгнення на Бєлгородщину, неподалік від українського кордону, а також збільшила кількість артилерійських та далкеобійних ударів, щоб дестабілізувати російські сили та замаскувати фокус контрнаступу.

На початку червня ЗСУ розпочали серію атак на півдні України. Ці операції були частиною основного контрнаступу ЗСУ, в якому брали участь деякі з нових підрозділів, підготовлених і оснащених на Заході. На сьогоднішній день контрнаступ націлений на три напрямки: південний (Оріхів-Токмак), південно-східний (Велика Новосілка) і східний (Бахмут). ЗСУ також прозондували російські позиції на захід від Дніпра в Херсонській області, погрожуючи потенційною атакою через річку, яка могла б змусити росію відвести війська з інших ділянок лінії фронту. Згодом росія, як видається, підірвала українську Каховську греблю, затопивши значні території в Херсонської області і зробивши майже неможливим для Збройних Сил України провести операцію з наведення понтонів у найближчому майбутньому.

ЗСУ створили 9-й і 10-й корпуси для управління цими новими підрозділами, а також ТРО, Гвардією наступу та іншими підрозділами, які брали участь у контрнаступі. ЗСУ також залучили інші, більш досвідчені підрозділи, перекинуті з інших фронтів для підтримки наступу.

Український контрнаступ наштовхнувся на негайний російський опір і, за повідомленнями, зазнав значних втрат, у тому числі втрат нещодавно поставлених західних танків і бойових машин піхоти. Міністр оборони США Ллойд Дж. Остін ІІІ заявив на початку наступу: «Будуть зупинки і прориви. Відбуватимуться речі, яких українці не очікували. Будуть можливості, які українці зможуть використати».Більшість початкових штурмів відбувалися силами батальйонів або менших підрозділів, оскільки ЗСУ намагалися впровадити більш масштабні загальновійськові стратегії та координацію. Особливо складним завданням для українських військ була необхідність прориву через розгалужені російські мінні поля. Українське обладнання для прориву мінних полів стало ключовою мішенню для російських військ.

Російські війська продемонстрували високий рівень тактичної гнучкості і здатність до навчання та адаптації. Незважаючи на повідомлення про низький моральний дух, російські війська продовжують чинити опір і проводити ефективні операції з протидії атакам ЗСУ. Багато російських підрозділів на напрямку Оріхів-Токмак і навколо неї входять до складу 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) Росії, яка залишається ефективною і боєздатною і не зазнала такого рівня виснаження, як інші російські війська. Російські війська, схоже, використовують розгалужені укріплення і мінні поля, підготовлені перед наступом, і намагаються заманити сили ЗСУ в засідку, а вже потім відходять на інші підготовлені оборонні позиції за підтримки артилерії, протитанкових груп і гелікоптерів, щоб атакувати механізовані формування ЗСУ.

Ця адаптація, як правило, є реактивною, а не проактивною, і найчастіше відбувається після дорогих поразок російських військ. Адаптація також не є рівномірною в російських збройних силах, причому деякі роди військ, такі як ВДВ, демонструють більшу схильність до пристосування операцій до умов поля бою.

ЗСУ поступово досягають поступових успіхів, захоплюючи невеликі населені пункти і витісняючи російські війська за межі їхніх початкових оборонних ліній на півдні України. Деякі з найбільших успіхів були досягнуті навколо Бахмута, де ЗСУ продовжують тіснити російські війська на околицях міста. Україна також намагалася використати плутанину і хаос, що виникли в результаті заколоту російської «Групи Вагнера» наприкінці червня 2023 року, який ще більше викрив хаос і плутанину в російському командуванні і контролі.

Росія відсторонила генерал-майора Івана Попова, командувача 58-ї ЗВА, за критику ведення війни та вищого російського керівництва. 

Заколот групи Вагнера

23 червня 2023 року російська «Група Вагнера» та її лідер Євгєній Прігожин кинули найсерйозніший виклик правлінню президента росії Владіміра Путіна. Заколот стався після загострення напруженості між Прігожиним і Міністерством оборони (МО), зокрема, міністром оборони росії Сєргєєм Шойгу і начальником Генерального штабу Валєрієм Гєрасімовим. У відеозаписі Прігожин звинуватив військове керівництво у фабрикації приводу для вторгнення росії в Україну та непотрібному  вбивстві солдатів, у тому числі в атаці на підрозділи «Вагнера». Деякі спостерігачі припускають, що відео Прігожина і подальша ескалація спочатку були спробою випередити вимогу до всіх «добровольчих» формувань підписати контракти з Міністерством оборони росії, що фактично поклало край автономії групи «Вагнера». Російська влада видала ордер на арешт Прігожина за «підбурювання до збройного заколоту» незабаром після півночі 24 червня.

Спочатку здавалося, що Прігожин і рештки «групи Вагнера» контролюватимуть і, можливо, розширюватимуть її закордонні операції, зокрема в Африці. Однак Прігожин разом з кількома ключовими командирами «Вагнера» загинув під час вибуху приватного літака в росії 23 серпня 2023 року. Незабаром російські офіційні особи відвідали кілька країн, де дислокується «Група Вагнера», продемонструвавши, що росія продовжує підтримувати операції приватних військових компаній - хоча і під новими командними структурами. Російські спецслужби, схоже, конкурують за контроль над закордонними операціями «Вагнера», але точна структура і нагляд за цими операціями залишаються незрозумілими. Кілька інших російських ПВК, схоже, позиціонують себе як такі, що претендують на контроль над закордонними операціями «Вагнера», але вони менш незалежні, ніж «Група Вагнера», і, ймовірно, діятимуть під більш пильним контролем російської розвідки.

Заколот також продемонстрував фрагментарний і розділений характер російського командування і контролю: за повідомленнями, росія заарештувала або звільнила різних ключових військових офіцерів за фактичну або мовчазну підтримку заколоту. Російська влада поспішила відкинути такі звинувачення, але ключові командири, включно з генералом Суровікіним, схоже, були відсторонені від командування. Заколот, ймовірно, підвищив вимоги до лояльності російському політичному керівництву, а не до ефективності серед військових командирів.

Стратегія України щодо швидкого прориву і  російських оборонних ліній і розвитку цього прориву не мала успіху. Замість того, щоб поступатися позиціями і поступово виснажувати ЗСУ, росіяни вирішили розгорнути свої сили для захисту початкових укріплених ліній. Хоча ця стратегія змусила ЗСУ виділити більше підрозділів і ресурсів, ніж очікувалося, вона також змусила російські війська вести оборону на першій лінії, замість того, щоб тримати підрозділи в резерві для контратаки на випадок можливого прориву. Крім того, незважаючи на плутанину і відволікання, спричинені заколотом «Групи Вагнера», російські війська змогли здійснити низку атак на півночі Луганської та Харківської областей України. Ці атаки принесли мінімальні успіхи, але їм вдалося відвернути увагу і відволікти частину сил і засобів від контрнаступу українських військ на півдні. Наприкінці червня ЗСУ оголосили про оперативну паузу для перегрупування і коригування тактики перед обличчям жорсткого опору з боку росії.

За словами голови Об'єднаного комітету начальників штабів США Марка Міллі%

«Зараз [українці] зберігають свою боєздатність, і вони повільно, цілеспрямовано і неухильно прокладають собі шлях через усі ці мінні поля... На мій погляд, це далеко не провал ... І я буду дотримуватися того, що ми говорили раніше: це буде довго, це буде важко, це буде криваво. І врешті-решт ми побачимо, де опиняться українці по відношенню до росіян»

Значна частина бойових дій також була зосереджена на артилерійських дуелях, коли кожна сторона намагалася націлитися і знищити ствольну і реактивну артилерію супротивника. Артилерія також є центральною частиною нової, скоригованої контрнаступальної стратегії ЗСУ. ЗСУ використовують певні переваги в дальності і точності стрільби, поступово намагаючись перервати лінії постачання та ізолювати російські війська. Через значні обсяги використання артилерії, забезпечення ЗСУ достатніми артилерійськими боєприпасами було в центрі уваги західної допомоги. Щоб продовжувати надавати Україні негайні поставки артилерійських боєприпасів, адміністрація Байдена в липні вирішила надати касетні боєприпаси, або «вдосконалені звичайні боєприпаси подвійного призначення» (DPICM).

На додаток до використання далекобійної артилерії і високоточних боєприпасів для ізоляції російських сил, Україна збільшила використання асиметричних атак, у тому числі всередині росії. Україна продовжує використовувати безпілотники проти Москви, націлені на аеродроми, військову інфраструктуру і саму Москву, а також військово-морські безпілотники, які атакують кораблі в російських портах. Збройні сили України також продовжують обстрілювати мости, що з'єднують Крим з росією, і проводять рейди спецназу через Дніпро в Херсонську область.148

Незабаром український контрнаступ загруз у боях на виснаження, що змусило ЗСУ скоригувати свій підхід, оскільки прогрес зупинився, а втрати зросли. Президент України Зеленський визнав, що прогрес був «можливо, повільнішим, ніж будь-хто хотів би».Замість того, щоб продовжувати проводити швидкі маневрені операції, ЗСУ повернулися до звичних стратегій, таких як атаки невеликими підрозділами і послідовне застосування артилерії перед піхотними атаками.ЗСУ також почали поєднувати підготовлені і оснащені на Заході підрозділи з більш досвідченими, але, як правило, гірше оснащеними підрозділами. За повідомленнями, до кінця липня ЗСУ задіяли більшість своїх резервів у спробі прорвати російську оборону.

ЗСУ зробили невеликі, але тактично важливі проломи в російських лініях оборони. У серпні 2023 року ЗСУ звільнили н.п. Роботине на південному (Оріхівсько-Токмацькому) фронті в Запорізькій області і, схоже, прорвали першу з кількох російських оборонних ліній. Росія, як видається, задіяла деякі зі своїх останніх стратегічних резервів і передислокувала сили з контрнаступу на північному сході України, щоб притупити прорив ЗСУ. ЗСУ спробували використати свій успіх і прорватися через російські оборонні лінії, націлившись на н.п. Вербове, що на південний схід від Роботиного.

Кілька ЗМІ повідомили, що американські та українські офіційні особи розійшлися в думках щодо стратегії ЗСУ, включаючи зосередженість України на кількох фронтах і небажання концентрувати сили.

Навіть якщо ЗСУ не зможуть продовжити розвивати свій прорив, вони можуть все частіше завдавати артилерійських і високоточних ракетних ударів по російських тилових районах (у тому числі по об'єктах матеріально-технічного забезпечення і управління) у міру того, як ЗСУ відвойовують територію.Хоча неясно, чи має росія достатні сили для продовження оборони від атак ЗСУ, в тому числі достатньо боєздатних підрозділів, щоб відбити прориви ЗСУ під Роботиним і Вербовим, її війська продовжують завдавати втрат ЗСУ і утримувати свої оборонні рубежі. Траєкторія контрнаступу, ймовірно, залежатиме від того, яка зі сторін зможе підтримувати бойову міць і краще управляти темпами виснаження.

Сюди входить нещодавній удар по верфях Чорноморського флоту росії в Севастополі, Крим.

Чорноморська зернова ініціатива

У липні 2023 року росія вийшла з Чорноморської зернової ініціативи, спонсорованого Організацією Об'єднаних Націй плану, який дозволяв експорт зерна, супутніх продуктів харчування та добрив з трьох українських портів (Одеса, Чорноморськ, Южний/Південний), що є важливим для зменшення дефіциту продовольства в країнах, що розвиваються. Після виходу з угоди росія завдала ракетних ударів по цих портових та зернових об'єктах.

Росія продовжує наносити ракетні удари по українських портових об'єктах і погрожує розглядати комерційні судна, що порушують російську блокаду, як військові цілі. Після переговорів з президентом Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом президент росії Путін заперечив повернення до зернової угоди.

Оборонно-промислова база росії

З початку війни росія втратила або витратила значну кількість техніки, зброї та боєприпасів. Росії потрібно не лише замінити техніку, втрачену в боях або під час відступу, як, наприклад, на шляху з Харківщини, але й оснастити нещодавно мобілізованих солдатів і підрозділи. За свідченням директора Національної розвідки США Авріл Гейнс, «якщо росія не розпочне обов'язкову мобілізацію і не забезпечить значні поставки боєприпасів третіми сторонами на додаток до існуючих поставок з Ірану та інших країн, їй буде все складніше підтримувати навіть скромні наступальні операції».

Як наслідок, росія мобілізувала свою оборонну промисловість на воєнний лад і цілодобове виробництво для задоволення військових потреб. Путін відвідав різні оборонні заводи, публічно покарав чиновників оборонної промисловості і призначив колишнього президента і прем'єр-міністра Дмітрія Мєдвєдєва на нову посаду першого заступника голови Військово-промислової комісії, яка здійснює нагляд за оборонною промисловістю. Росія також прийняла закон, що надає уряду «спеціальні економічні заходи» для управління оборонною промисловістю, але останні дані свідчать про те, що росія має великий дефіцит бюджету, необхідного для фінансування війни і оборонної промисловості.

За офіційними російськими даними, очікується, що військові витрати росії у 2023 році зростуть на 71 мільярд доларів США, хоча у 2022 році дефіцит бюджету росії становив 47,3 мільярда доларів США.

Російська оборонна промисловість стикається з проблемами виробничих потужностей. Хоча оборонна промисловість намагається максимізувати випуск нових систем, частина потужностей оборонної промисловості спрямована на оновлення, ремонт і модернізацію техніки, вилученої зі складів (наприклад, встановлення динамічного захисту на старі танки), особливо для заміни втрат і оснащення нещодавно мобілізованого особового складу.Крім того, значна залежність росії від артилерії у війні (яка часто компенсує нестачу особового складу до мобілізації), ймовірно, призвела до скорочення російських запасів боєприпасів. Звіти вказують на те, що росія була змушена закуповувати боєприпаси з альтернативних джерел, таких як Північна Корея та Іран. Збільшення потужностей з виробництва боєприпасів є ключовим напрямком російської оборонної промисловості, але обмеження, ймовірно, збережуться в найближчому майбутньому.

За повідомленнями ЗМІ, росія будує заводи для масового виробництва іранських безпілотників на території росії. Президент росії Путін і лідер Північної Кореї Кім Чен Ин також зустрілися в росії 13 вересня 2023 року, щоб обговорити постачання зброї.

Через санкції та експортний контроль росія стикається з дефіцитом критично важливих компонентів для своїх передових або сучасних систем (в тому числі гелікоптерів, літаків, високоточних озброєнь, керованих боєприпасів і засобів зв'язку). Попри обмеження, росія змогла зменшити дефіцит, звернувшись до низки стратегій, включаючи ухилення від санкцій, створення запасів критично важливих компонентів до початку війни, імпортозаміщення (в тому числі тепловізійних прицілів для танків), а також використання цивільних компонентів або компонентів нижчої якості замість військових. Ці стратегії дозволяють росії продовжувати виробництво і модернізацію застарілих систем, знятих з озброєння, але підтримання темпів виробництва, швидше за все, буде постійною проблемою.

Крім того, попит на мобілізований особовий склад з технічними навичками дедалі більше суперечить потребам оборонної промисловості в такому ж персоналі. Хоча технічні працівники оборонної промисловості звільнені від мобілізації, конкуренція за кваліфікованих новобранців може ускладнити здатність оборонної промисловості задовольнити виробничі потреби, якщо росія проведе подальші раунди мобілізації.

Перспективи

Оскільки війна в Україні триває вже понад 18 місяців, аналітики та урядовці вважають, що найбільш вірогідною траєкторією розвитку подій у найближчому майбутньому є виснаження, хоча й з локальними наступальними діями та деякими змінами в територіальному контролі з обох сторін. ЗСУ та росія продовжують зазнавати значних втрат у особовому складі та техніці, а в бойових діях переважає інтенсивне використання артилерії. Російська влада, схоже, налаштована продовжувати війну, незважаючи на те, що її цілі не досягнуті; як заявив держсекретар Блінкен: «Метою було стерти Україну з карти, ліквідувати її незалежність, суверенітет, приєднати її до росії. Це провалилося вже давно». Президент Путін і російські чиновники все частіше закликають російське населення готуватися до тривалого конфлікту і мобілізують російську економіку і суспільство на підтримку війни. Українські чиновники, тим часом, залишаються прихильниками відвоювання всієї території, окупованої російськими військами. Що стосується особового складу, то ЗСУ продовжують отримувати вигоду від сильної мотивації і мобілізації, хоча втрати і менша чисельність населення України роблять мобілізацію дедалі складнішою і залежною від більш примусових заходів. ЗСУ продовжують стикатися з проблемами у підготовці особового складу, включаючи навчання новобранців базовим піхотним навичкам і підготовку на рівні підрозділів для поліпшення згуртованості і координації дій. Крім того, ЗСУ стикаються з труднощами у підготовці молодших офіцерів до самостійних дій, а також командного складу для управління та координації складних операцій.

Хоча російська мобілізація восени 2022 року вирішила нагальні кадрові проблеми і була достатньою для проведення оборонних операцій, її стратегії «тіньової мобілізації» не забезпечують набору достатньої кількості особового складу для підготовки і відновлення сил для наступальних операцій. Здатність кожної зі сторін мобілізувати і навчати новий особовий склад, а також проводити ротацію і відновлювати підрозділи після втрат, ймовірно, впливатиме на траєкторію розвитку війни.

Акцент в оснащенні ЗСУ, ймовірно, зміститься в бік підтримки, оскільки США і західні партнери в основному вичерпали поставки нових засобів і систем. Дедалі частіше увага ЗСУ буде зосереджуватися на ремонті та підтримці наявних запасів техніки і забезпеченні надійного постачання артилерійських боєприпасів. Деякі західні країни та оборонні компанії, схоже, ведуть переговори з оборонною промисловістю України щодо укладання угод про спільне виробництво, що потенційно може стати ключовим кроком у підвищенні автономії ЗСУ та їхньої здатності підтримувати операції в довгостроковій перспективі.

Для росії залишається кілька чинників, які вплинули на низьку ефективність російської армії. Багато проблем російської армії пов'язані з рішеннями керівництва і проблемами командування і контролю, що було продемонстровано заколотом «Групи Вагнера» в червні 2023 року. Повні наслідки заколоту залишаються незрозумілими, оскільки багатьом російським офіцерам, ймовірно, загрожує відсторонення і звільнення за фактичну або уявну нелояльність до політичного керівництва. Крім того, незрозуміло, чи оголосить росія чергову хвилю мобілізації через потенційні внутрішньополітичні наслідки. Без мобілізації малоймовірно, що росіяни матимуть достатню кількість особового складу для проведення подальших широкомасштабних наступальних операцій у найближчій перспективі.

Незважаючи на свої обмеження і катастрофічні втрати в особовому складі і техніці, російська армія залишається адаптивною і стійкою силою. Російські підрозділи продовжують енергійно оборонятися від наступальних дій ЗСУ, а в деяких районах проводять менш масштабні контрнаступи.Російська армія продовжує вчитися і адаптуватися, але це переважно вертикальний процес, і незрозуміло, чи є ці уроки і адаптація тимчасовими, чи більш постійними і широко поширеними в усіх її силах.

За відсутності вирішальної військової перемоги жодної зі сторін у найближчому майбутньому, дискусії все частіше звертаються до наявних варіантів підтримки України з боку Сполучених Штатів і союзників у довгостроковій перспективі. Ці дискусії включають можливі гарантії безпеки для України, починаючи від негайного членства в НАТО і закінчуючи іншими варіантами поза межами інституційного членства в НАТО, такими як так звана «ізраїльська модель». Однак ці дискусії залежать від переговорів і територіального контролю над Україною, а позиція адміністрації Байдена залишається незмінною: лише Україна може розпочати переговори: «нічого про Україну без України».

Хоча визначення «ізраїльської моделі» різняться, загальновизнано, що вона полягає у підтримці розвитку сучасної і боєздатної армії, а також міцної і незалежної економіки, щоб витрати для будь-якого майбутнього агресора були неприйнятно високими і, таким чином, стримували будь-яку подальшу агресію.

Питання для Конгресу

Конгрес продовжує уважно стежити за розвитком подій у війні в Україні, особливо коли він розглядає американські та міжнародні зусилля з військової підтримки України та реагування на події на місцях. Інтенсивний інтерес та активність, започатковані у Конгресі 117-го скликання, продовжилися і в 118-му скликанні, особливо з огляду на те, що кінця війни не видно.

Починаючи з 2014 року, Конгрес підтримує зусилля України щодо захисту своєї територіальної цілісності, включаючи «летальну зброю оборонного характеру» з 2016 фінансового року та «летальну допомогу» з 2019 фінансового року. На 2022 і 2023 фінансові роки Конгрес виділив 48,7 мільярда доларів додаткових асигнувань на безпекову допомогу, з яких адміністрація Байдена виділила понад 43 мільярди доларів з початку війни 2022 року. 10 серпня 2023 року адміністрація Байдена подала до Конгресу запит на виділення майже 24 мільярдів доларів додаткового фінансування на 2024 фінансовий рік для України та інших міжнародних потреб, у тому числі 10,5 мільярда доларів на безпекову допомогу.

Окрім надання додаткових коштів на підтримку ЗСУ та захист територіальної цілісності України, Конгрес залишається зацікавленим у забезпеченні належного нагляду та підзвітності безпекової допомоги. Розділом 1247 Закону про асигнування на національну оборону на 2023 фінансовий рік було створено Робочу групу з нагляду за Україною - міжвідомчу робочу групу генеральних інспекторів, покликану сформулювати «загальноурядові зусилля з посилення підзвітності та моніторингу кінцевого використання зброї, наданої у відповідь на українську кризу, і постійна увага та регулярні брифінги для відповідних наглядових комітетів Конгресу щодо таких зусиль є вкрай необхідними» (Розділ 1247, H.R. 7776, 117-те скликання Конгресу США).

Деякі члени Конгресу продовжують висловлювати занепокоєння щодо нагляду за безпековою допомогою, яку США надають Україні. У Конгресі 118-го скликання було внесено кілька законопроєктів про створення незалежної посади Спеціального генерального інспектора з питань допомоги Україні для нагляду за аудитом і розслідуваннями допомоги США Україні (H.R. 855; H.R. 2445; S. 651).

Конгрес і надалі занепокоєний зловмисною діяльністю російських суб'єктів, зокрема російських ПВК, таких як «Група Вагнера». Розділ 1243 Закону про бюджетні асигнування на 2023 фінансовий рік вимагає від адміністрації звітувати про діяльність і небезпеку, яку становлять російські приватні військові компанії, а також про санкції, які існують для перешкоджання їхній діяльності (Розділ 1243, H.R. 7776, 117-те скликання Конгресу США). У грудні 2022 року в Палаті представників і Сенаті був представлений Закон про притягнення до відповідальності російських найманців (HARM Act), який визначив «Групу Вагнера» як іноземну терористичну організацію (H.R. 9381, S. 5164, 117-те скликання Конгресу США). У січні 2023 року адміністрація Байдена визнала «Групу Вагнера» транснаціональною злочинною організацією. Згодом HARM Act був повторно представлений як у Палаті представників, так і в Сенаті у 2023 році.