«Серйозний спорт не має нічого спільного з чесною грою. Він пов’язаний з ненавистю, заздрістю, хвалькуватістю, нехтуванням усіма правилами та садистським задоволенням бути свідком насильства. Іншими словами, це війна без стрілянини».
Після завершення ІІ Світової війни, тоді ще союзні Великобританія та срср вирішили організували серію товариських футбольних матчів між московським «динамо» та британським «Челсі», «Кардіффом», «Арсеналом та «Рейнджерс».
Головною місією цих ігор було зміцнення дружби та партнерства, адже всі знають, що «спорт об’єднує». Проте один талановитий британський журналіст, коментуючи результати матчів, побачив щось протилежне.
В статті «Спортивний дух» (Tribune, 1945) Джордж Орвелл пояснює, як в міжнародному спорті за ширмою партнерства та чесної гри ховаються наші «найжорстокіші інстинкти».
Граючи в футбол в школах, хлопчаки просто обирають собі команду та змагаються для розваги, розвитку своїх навичок або ж за повагу однолітків.
Однак як тільки до звичайної гри ми додаємо почуття патріотизму, престижу або гордості, будь-яка гра приречена перетворитися на жорстоку ворожнечу.
Одягаючи форму в своїх національних барвах, гравці вже не грають у гру, і в команді супротивника вони навряд чи побачать своїх товаришів чи партнерів (принаймні на час гри).
Під шум і глузування глядачів, часто забуваючи про правила, вони переслідують мету важливішу за всі ігри світу. Це захист честі і гордості своєї нації.
Хоча міркування Джорджа можуть здатися занадто брутальними та перебільшеними, навряд чи хтось знайде достатньо переконливі аргументи, щоб їх заперечити (достатньо лише поглянути на рівень насильства серед футбольних фанатів, який точно здивує).
Якщо спорт це один зі способів проявлення ідентичності країн, їхнього патріотичного духу та гордості, який висновок можна зробити, спостерігаючи за грою європейських збірних на «Євро»?
Віддані футбольні фанати пам’ятають часи, коли «Євро» вважалось змаганням найкращих команд світу (без образ для решти світу), де найкращі футболісти мають більше шансів зійтися в дуелях. Концентрація найкращого футболу в самому серці футбольного світу.
«Євро» – це турнір, на якому збірні змагалися за встановлення рекордів, а всі з захватом спостерігали за напруженою гонкою бомбардирів. Груповий етап «Євро 2024» доводить, що від найкращого футболу залишились гарні, яскраві і дорогі руїни.
Замість встановлення рекордів та гонки бомбардирів, ми спостерігаємо за тим, як збірні-легенди європейського футболу в іграх з відвертими аутсайдерами показують мінімум. Найкращі в світі футболісти, сукупною вартістю з ВВП невеличкої країни, симулюють травми та всіма можливими способами затягують час.
Найгірше те, що ця суміш слабкості, жалюгідності та відсутності сили волі сьогодні називають «прагматизмом». Футбол, за який ще 10-20 років тому національним збірним було б соромно, сьогодні вважається досягненням.
«Заб’ємо один гол в ворота в рази слабшої за нас команди, і будемо затягувати час в нескінченність».
«Ми можемо зайняти перше місце в групі, але приймемо як подарунок друге, адже тоді по різниці забитих-пропущених голів турнірна таблиця зведе нас зі ще одним аутсайдером, де ми знову заб’ємо один гол і будемо тягнути час в нескінченність… Фінал і чемпіонство не за горами».
Складається враження, що якби ми зменшили кількість команд-учасниць до найбільш іменитих (Англія, Італія, Франція, тощо), замість найкращого ми б спостерігали за найбільш жалюгідним футболом світу. Замість свята футболу ми б спостерігали за його похороном.
Дух переможців, дух цивілізації, яка захопила і колонізувала світ, який мав би проявлятися у спорті, сьогодні викликає тільки жаль. Ніхто в Європі не бореться за гордість і честь своєї країни, бо це тупа трата часу. Будьмо прагматичними, зробимо мінімум можливого, не йтимемо на ризик і сподіватимемося на краще.
Тут українські читачі і без футболу відчують, що мав на увазі Орвелл, вбачаючи в спортивній реальності відображення політичної. Нам не треба дивитися «Євро» щоб зрозуміти, що ж таке цей європейський «прагматизм». На європейській політичній арені ми спостерігаємо точнісінько те саме, що бачимо на футбольному полі – занепад сили волі та переможного духу.
