12 кадрів
2019 рік, в селі Русанів місцеві знаходять, що дах школи перекрито балками зі старої церкви, яку розібрали при совєтах.
Коли люди намагались потрапити на горище, директорка школи спустила ляду прямо їм на голову. Чомусь не дуже можна туди.
І тут мені дзвонять - їдемо знов в школу, можемо підвести.
Да, да, да. Треба і дуже хочу, та в мене нема камери сучасної, щоб нормально зняти.
Беру з холодильника катушку широкої плівки, мабуть то був Kodak Tri-X, і старий середньоформатний Rollei.
Цього разу на горище потрапляють всі - магія телебачення: приїхали 1+1, Інститут реставрації.
Але ж горище, я уявляв, що буде дуже світлий дах, з вікнами, хоча б слуховими.
А там суцільна темрява. Повна. І підлога, на якій можна ступати тільки на певні дошки. Темно так, що просто не бачу, шо знімати.
Оператор вмикає накамерне світло. І на нас всіх дивляться очі Христа. Було одразу зрозуміло чиї. Цей погляд миттєво оволодів простором.
І ця м'яка тиша ізольованого простору
Тоді відзняв всю катушку, всі 12 кадрів. А вийшов лише один, ось цей.
Наївні люди багато мріяли про якийсь простір, де будуть ці балки зі старої церкви.
Зі згоди директорки ці балки і очі зафарбували.
Тому що по документам дах і все, що з ним пов'язано був замінений.
Єдине, що видавало цю невідповідність - очі. Ото їх і прикрили.
Громада майже ніяк не відреагувала, окрім групи людей, які це знайшли.
Набожність розчинилась, як улюблений сільський маккофе в чашці.
Мені не радісно від того, що те, що є на моєму зображені більше не існує.
Я не знаю про що ця історія. Про те, що явища не питають коли з'являтися перед нами з небуття.
Чи про те, шо сучасне село давно не є зберігачем традицій. Чи просто про погляд.
________
12 photos
In 2019, in the village of Rusaniv, locals discovered that the school’s roof had been covered with beams from an old church that had been dismantled during the Soviet era.
When people tried to get into the attic, the school principal dropped a hatch right on their heads. For some reason, it wasn not really supposed to go up there.
And then I get a call - we are going to school, we can give you a ride.
Yeah, yeah, yeah. I need to and really want to, but I don’t have a modern camera to take decent pictures.
I grab a roll of wide film from the fridge, I think it was Kodak Tri-X, and an old medium-format Rollei TLR.
This time, everyone got it into the attic - the magic of television: 1+1 and the Institute of Restoration have arrived.
I’d imagined it would have a very bright ceiling, with windows, even if just skylights.
But it was totally dark there. Completely dark. And the floor you can only step on certain planks. It’s so dark I simply couldn't see in viewfinder.
The tv cameraman turns on the camera light on. And the eyes of Christ are looking down on all of us.
It was immediately clear whose they were. That gaze instantly took over the space.
And that soft silence of the isolated space
Then I shot the entire roll, all 12 frames. But only one turned out, this one.
Naive people dreamed a lot about some kind of space where these beams from the old church would be.
With the director’s consent, these beams and the eyes were painted over.
Because according to the documents, the roof and everything associated with it had been replaced.
The only thing that gave away this discrepancy was the eyes. So they covered them up.
The community barely reacted at all, except for the group of people who discovered this.
Piety dissolved like a favorite countryside instant coffee.
It doesn’t make me happy that what’s in my picture no longer exists.
I don’t know what this story is about.
Is it about how phenomena don’t ask when to emerge from nothingness before us?
Or is it about how the modern village has long ceased to be the Arch of traditions? Or is it simply about the eyes.
