Про Україну в 2 світовій війні

Сьогодні 8 травня 2025 року, минає 80 років закінчення другої світової війни в Європі. Дня - коли одне зло припинило своє гниле існування в фізичному вигляді, і дня, коли цивілізовані країни почали реалізовувати в життя плани нового світопорядку, світопорядку з іншим злом.

Друга світова війна для нашої нації глибоко відобразилась і завдала численних втрат. Багато хто думає, що вона почалась для нас в 1941, але ні. Усе почалось ще навіть до її офіційного початку - а саме в березні 1939, коли мадярські війська, підтримувані нацистами, окупували Карпатську Україну - перше незалежне утворення зусиллями нашого народу в 20 столітті після УНР й Української Держави. І світ, попри всі наші старання - просто проігнорував це, бо був таким же куколдичним, як і зараз. Далі 2 світова прийшла по нашу душу вже 1 вересня того ж 1939 року. Німецькі бомбардування, повітряний терор над містами й селами, а потім 17 вересня - початок наземного захоплення західноукраїнських земель. За свідченнями очевидців - то була орда, яка грабувала й вбивала цивільних, а в 1941, якраз перед приходом німців - нквдисти почали розстрілювати невинних у тюрмах, просто за те,що були українцями. Нічого з того часу так і не змінилось. Але такими йобнутими були не всі. Ось до прикладу з особистого, мій прадід, якого примусово мобілізували в вересні 1939 - брав участь в окупації західноукраїнських земель, а вже в 1940 чи то демобілізувався, чи то дезертирував. Доречі в той же період червоні кати (з 30 листопада по 12 березня 1939-1940) вели й Зимову війну з Фінляндією - маленькою країною, що змогла протистояти такому колосу, як срср. Багато українців воювали з обох боків фронту. Наступний каток цієї війни пройшовся по нас з 22 червня 1941 по листопад 1944 - період німецької окупації України. Нацистські плани щодо нас грунтувались лише на 3 пунктах - Залякати, підкорити, депортувати/знищити. Це стосувалось основної частини українців. І хоча спочатку борці за Україну надіялись на німецьку допомогу в боротьбі проти большевизму, але це було марно і наївно . Одразу після проголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 у Львові - нацисти показали свою істинну натуру - арештом Бандери, Стецька й все холоднішим ставленням до ОУН зокрема й до звичайного населення в цілому. ОУН - то була єдина сила в 2 світовій, яка істино воювала за інтереси України. Вони полювали і на зомбі - нацистів, і на людожерів - комуністів. Але були й трагічні випадки - коли червоне командування кидало проти ОУН українців, і тоді... трагедія розгорталась за трагедією, смерть за смертю.

А по той бік фронту - мільйони мобілізованих українців. Хтось воював за сталіна, хтось за совєтську ідею, а хтось - за свій дім (коли у людей не було іншого вибору, крім як воювати в червоній армії). Надто багато крові пролилось на наших землях, надто багато українців полягли в боях цієї потворної війни. З особистого - двоюрідний брат мого прадіда був в освенцимі, як військовополонений, перебував там до 1945, але подальша його доля - невідома. А сам прадід, прабабуся та інші предки - партизанили в лісах, надаючи допомогу ОУН й борячись з нацистами. А коли в 1944 їх хати зайняв інший - червоний окупант, то прадіда одразу заслали на 12 років в Сибір, в ГУЛАГ, буцімто за "зраду отєчєства", а приїхавши звідти - він був слабким,.Помер всього через кілька років після повернення на Батьківщину...

Була ще одна історія. Ще одна моя прабабуся 4 рази тікала з нацистських концтаборів, перший з них був аж під Ельзасом й Лотарингією. Вони тижнями йшли до свого дому. Їли те, що знаходили. Когось німці ловили назад, так само й мою прабабусю. Але попри все - вона не здавалась. І десь зимою 1943 -1944, вже майже дійшовши до своїх домівок (20-30 км), один з групи біженців з табору (останній раз прабабуся втекла з частиною в'язнів) впав на сніг, і чи то не хотів, чи то вже фізично не міг йти далі, так і замерз в снігу...

В 1945 совєтський окупант - здолав німецького, а до кінця 1950х - й фізичного українського. Так, саме фізичного, бо боротьба згодом трансформувалась в психологічну, дисидентську. І в тому числі завдяки великій праці ОУН на благо України, продовження цієї боротьби стало можливим, і найголовніше - усвідомленим.

Пам'ятаймо про все, і не забуваймо!

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Матвій Бондар
Матвій Бондар@Young_Nationalist

351Прочитань
5Автори
5Читачі
На Друкарні з 14 грудня

Більше від автора

  • Проблеми українського суспільства

    Сьогодні проблематика українського суспільства складається з багатьох чинників,що так чи інакше пов'язані з кожним із нас.Ці проблеми не являють сьогодні поодиноких абстрактних ідей чи роздумів,це комплекс психології, політики та практики, але як це виправити і чи можливо це?

    Теми цього довгочиту:

    Суспільство
  • Про Кубань та шляхи історичної справедливості

    На Кубані практично вже не залишилось ні української мови,ні культури,ні традицій. Тотальна столітня русифікація цих земель перетворила місцевих українців на бидло,яке готове виконувати будь які забаганки "царя" росії. Це наша катастрофа, але ми ще можем це виправити. І ось як:

    Теми цього довгочиту:

    Особисте
  • Нова книга - нове Відродження

    Відколи 6 грудня 2024 моя 1 редакція книги “Україна.Істинний Шлях” побачила світ, я почав замислюватись над тим, що того, що там написано - недостатньо. І так я дійшов до 2 редакції книжки. У ній вже з’явились особисті мотиви, інші тексти, уривки з яких я тут публікую, та інше

    Теми цього довгочиту:

    Есе

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається