Про Україну в 2 світовій війні

Сьогодні 8 травня 2025 року, минає 80 років закінчення другої світової війни в Європі. Дня - коли одне зло припинило своє гниле існування в фізичному вигляді, і дня, коли цивілізовані країни почали реалізовувати в життя плани нового світопорядку, світопорядку з іншим злом.

Друга світова війна для нашої нації глибоко відобразилась і завдала численних втрат. Багато хто думає, що вона почалась для нас в 1941, але ні. Усе почалось ще навіть до її офіційного початку - а саме в березні 1939, коли мадярські війська, підтримувані нацистами, окупували Карпатську Україну - перше незалежне утворення зусиллями нашого народу в 20 столітті після УНР й Української Держави. І світ, попри всі наші старання - просто проігнорував це, бо був таким же куколдичним, як і зараз. Далі 2 світова прийшла по нашу душу вже 1 вересня того ж 1939 року. Німецькі бомбардування, повітряний терор над містами й селами, а потім 17 вересня - початок наземного захоплення західноукраїнських земель. За свідченнями очевидців - то була орда, яка грабувала й вбивала цивільних, а в 1941, якраз перед приходом німців - нквдисти почали розстрілювати невинних у тюрмах, просто за те,що були українцями. Нічого з того часу так і не змінилось. Але такими йобнутими були не всі. Ось до прикладу з особистого, мій прадід, якого примусово мобілізували в вересні 1939 - брав участь в окупації західноукраїнських земель, а вже в 1940 чи то демобілізувався, чи то дезертирував. Доречі в той же період червоні кати (з 30 листопада по 12 березня 1939-1940) вели й Зимову війну з Фінляндією - маленькою країною, що змогла протистояти такому колосу, як срср. Багато українців воювали з обох боків фронту. Наступний каток цієї війни пройшовся по нас з 22 червня 1941 по листопад 1944 - період німецької окупації України. Нацистські плани щодо нас грунтувались лише на 3 пунктах - Залякати, підкорити, депортувати/знищити. Це стосувалось основної частини українців. І хоча спочатку борці за Україну надіялись на німецьку допомогу в боротьбі проти большевизму, але це було марно і наївно . Одразу після проголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 у Львові - нацисти показали свою істинну натуру - арештом Бандери, Стецька й все холоднішим ставленням до ОУН зокрема й до звичайного населення в цілому. ОУН - то була єдина сила в 2 світовій, яка істино воювала за інтереси України. Вони полювали і на зомбі - нацистів, і на людожерів - комуністів. Але були й трагічні випадки - коли червоне командування кидало проти ОУН українців, і тоді... трагедія розгорталась за трагедією, смерть за смертю.

А по той бік фронту - мільйони мобілізованих українців. Хтось воював за сталіна, хтось за совєтську ідею, а хтось - за свій дім (коли у людей не було іншого вибору, крім як воювати в червоній армії). Надто багато крові пролилось на наших землях, надто багато українців полягли в боях цієї потворної війни. З особистого - двоюрідний брат мого прадіда був в освенцимі, як військовополонений, перебував там до 1945, але подальша його доля - невідома. А сам прадід, прабабуся та інші предки - партизанили в лісах, надаючи допомогу ОУН й борячись з нацистами. А коли в 1944 їх хати зайняв інший - червоний окупант, то прадіда одразу заслали на 12 років в Сибір, в ГУЛАГ, буцімто за "зраду отєчєства", а приїхавши звідти - він був слабким,.Помер всього через кілька років після повернення на Батьківщину...

Була ще одна історія. Ще одна моя прабабуся 4 рази тікала з нацистських концтаборів, перший з них був аж під Ельзасом й Лотарингією. Вони тижнями йшли до свого дому. Їли те, що знаходили. Когось німці ловили назад, так само й мою прабабусю. Але попри все - вона не здавалась. І десь зимою 1943 -1944, вже майже дійшовши до своїх домівок (20-30 км), один з групи біженців з табору (останній раз прабабуся втекла з частиною в'язнів) впав на сніг, і чи то не хотів, чи то вже фізично не міг йти далі, так і замерз в снігу...

В 1945 совєтський окупант - здолав німецького, а до кінця 1950х - й фізичного українського. Так, саме фізичного, бо боротьба згодом трансформувалась в психологічну, дисидентську. І в тому числі завдяки великій праці ОУН на благо України, продовження цієї боротьби стало можливим, і найголовніше - усвідомленим.

Пам'ятаймо про все, і не забуваймо!