В Східній Азії чай, скоріше за все, спочатку використовували як зелень для їжі. А от як напій його почали вживати, ймовірно, на території майбутніх провінції Юньнань та провінції Сичуань на південному заході Китаю.
Точне датування часів, коли чай почали вживати як напій, досить ускладнене — деякі джерела вказують нам на часи династії Цинь (3 сторіччя до н.е.). Найдавніші ж фізичні докази вживання чаю відносяться вже до династії Хань — а конкретніше, до правління імператора Дзінь (2 ст. до н.е.), в похованні якого ці докази і знайшли.
Втім, аж до династії Тан (7-10 ст. н.е.) чай вживали в основному в якості ліків.
Першою відомою монографією, присвяченою чаю, була The Classic of Tea / 茶经 автора Lu Yu (8 ст. н.е.). В своїй праці він описав легенди про походження чаю, описав методи приготування чаю та історію його вживання.
Його праця була більш дидактичною та прикладною, ніж філософською. Легенда про першовідкривача чаю, культурного героя Шень-нуна, який навчив людей землеробству, не зафіксована ніде до появи у праці Лу Юя — але вона легітимізувала чай як щось давнє (а значить, достойне уваги та поваги), а не нововведення (до яких китайське суспільство традиційно ставилося із підозрою).
Праця Лу Юя мала величезний вплив на суспільство і власне сприяла тому, що чай увійшов у повсякдення саме як напій соціалізації. До цього часу таким напоєм було вино — чай же став чудовою альтернативою. До сьогодні в китайській культурі існує поняття “замінити алкоголь чаєм”, тобто зберігається соціальна функція чаю як напою для проведення часу разом, для бесіди, зустрічі з друзями.
Лу Юй пише про користь чаю: "Tea is itself cold in nature; it is an optimal drink for people who live by the principle of morality and frugality."
Бум популярності чаю почався вже пізніше — за часів династії Сун (10-13 ст. н.е.). У часи Сун на противагу розгулу (та традиціям вживання вина) династії Тан стала модною стриманість — і чай підходив для цього дуже добре.
Треба також відзначити, що чай вирощувався на півдні Китаю, а на півночі клімат для його розведення не надто підходив. Колиска ж китайської цивілізації — це саме північ. Тож у масштабах китайської історії чай став популярним досить пізно.
Етимологія назви
Майже по всьому світу слово “чай” у різних мовах відображає історію його поширення з Китаю — тому що в різних мовах та діалектах Китаю саме слово звучить трошки по-різному.
Скоріше за все, саме слово походить із не-китайських мов ботанічної батьківщини чаю — можливо, від австроазійського кореня *la — “лист”.
Народи синосфери — тобто народи, які здавна жили поруч із Китаєм, — узяли в свої мови більш старовинні варіанти вимови. Так, наприклад, у Японії можуть зустрічатися форми вимови ta і da, у В’єтнамі — trà.
Також виключенням є мови ботанічної батьківщини чаю — la, miiem (народ Ва в північній Бірмі), tshuaj yej у мові хмонгів, miang в Таїланді.
Практично в усьому іншому світі слова на позначення чаю відносяться до двох великих груп: «te-derived» і «cha-derived».
Група te походить з мінської групи китайських мов та діалектів. Вони були поширені на південносхідному узбережжі Китаю, і ця вимова перейшла у мови, які отримували чай морським шляхом: голландська, англійська, німецька, французька, іспанська і т.д.
Група cha походить від мандаринської та кантонської мов, і цей варіант вимови увійшов до мов, які отримували чай сушею: через Центральну Азію та Персію. Українська мова також входить до цієї групи, тому у нас і “чай”.
Звісно, є окремі виключення — наприклад, польська мова, де чай позначається словом herbata. Втім, вірогідно, що така назва теж відноситься до групи te, через голландське herba thee (“чайна трава”). Що цікаво, в польській мові також є слово czajnik, яке етимологічно пов’язане саме з групою cha.
Велика дяка Лютік за її консультації при написанні тексту.
Також використовувалася ця стаття: https://gwongzaukungfu.com/en/lu-yu-cha-jing-classic-of-tea/
